Історія справи

Постанова ВАСУ від 02.06.2015 року у справі №2а/2370/1576/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Київ К/9991/78329/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Черкасах, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ОСОБА_4 пред'явив в суді зазначений позов, в якому просив зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Черкасах (далі - УПФ) повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні легкового автомобіля в розмірі 10 809,31гривень через Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 послався на статтю 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 400/97-ВР), відповідно до якої такий збір сплачується при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року позовні вимоги задоволено. Зобов'язано УПФ повернути ОСОБА_4 безпідставно сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 10 809,31гривень через Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 31 березня 2010 року ОСОБА_4, придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" автомобіль «ВМW Е92/32і Сupe», 2009 року випуску, колір «Havanna metallic», номер кузова НОМЕР_1, при реєстрації якого в органах державної автомобільної інспекції 7 квітня 2010 року він сплатив до УПФ збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля, що склало 10 809,31 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740), на який посилається УПФ, застосуванню не підлягає, оскільки положення, яким визначений обов'язок фізичної особи, яка купує автомобіль, сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за змістом суперечить нормі, яка міститься у Законі № 400/97-ВР, що є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції, дійшов висновку, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобілів покладається на юридичних та фізичних осіб, які набувають право власності на автомобіль.

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки він не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Пунктом 7 статті 1 Закону № 400/97-ВР, якою визначено вичерпний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку № 1740 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема, шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Отже, на час виникнення спору положення Порядку № 1740 суперечили вимогам Закону № 400/97-ВР у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції при вирішенні цього спору дійшов обґрунтованого висновку, що пріоритетними є норми Закону № 400/97-ВР.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо способу відновлення порушеного права позивача.

За правилами частини третьої статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору при відчуженні легкових автомобілів сплачують цей збір на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету, закріплено у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (чинному на час виникнення спірних відносин), пунктами 3, 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в цих органах, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або поданням платника податків, зборів (обов'язкових платежів)

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» з огляду на коди бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11, органом, який забезпечує здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету збору під час набуття права власності на легкові автомобілі, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, визначено ПФУ.

При цьому, частиною другою статті 72 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено правило, згідно з яким кошти ПФУ не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до частини першої статті 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу - ПФУ, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов'язкових платежів.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом України у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-309а13).

Відтак, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не є платником збору з відчуження автомобіля, а тому сплачені ним кошти підлягають поверненню, втім, помилково зобов'язав УПФ повернути їх через Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, а не стягнув з Державного бюджету України.

Згідно статті 225 КАС України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року змінити.

Викласти абзац перший та другий її резолютивної частини в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області на користь ОСОБА_4 безпідставно сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 10 809,31 гривень. В іншій частині позову відмовити."

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников