Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м.Київ К/800/32108/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представників:

позивача - Троніц М.І.,

відповідача - Сидоренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції України до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Державна фінансова інспекція України звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зобов'язання відповідача виконати вимогу від 06 червня 2012 року №05-14/444, а саме: у порядку, визначеному чинним законодавством, відшкодувати за рахунок винних осіб шкоду у сумі 1840606 грн., відкоригувати в обліку вартість активів на загальну суму 2510446,20 грн., відкоригувати в обліку вартість активів на загальну суму 738030,20 тис.грн. та зобов'язань на загальну суму 36374 тис.грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про невиконання відповідачем письмових вимог державної фінансової інспекції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково; зобов'язано Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» виконати вимогу Державної фінансової інспекції України 06 червня 2012 року №05-14/444, а саме відкоригувати в обліку вартість активів на загальну суму 738030,20 тис.грн. та зобов'язань на загальну суму 36374 тис.грн.; у решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Державна фінансова інспекція України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій частині, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу в письмовій формі не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, Державною фінансовою інспекцією України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за період з 01 січня 2010 року по 01 січня 2012 року. За результатами ревізії 03 квітня 2012 року складено акт №05-21/14.

На підставі акту ревізії від 03 квітня 2012 року №05-21/14 позивачем 06 червня 2012 року за вих.№05-14/444 відповідачу надіслано вимогу про усунення виявлених порушень, згідно якої відповідача зобов'язано розглянути матеріали ревізії та вжити заходів щодо повного усунення виявлених порушень.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до п.7 ст.10 вказаного Закону органам контрольно-ревізійної служби надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. Також, згідно п.10 ст.10 Закону, органам контрольно-ревізійної служби надано право звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Як встановлено ч.2 ст.15 Закону, вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Держфінінспекція у позові просила зобов'язати відповідача Публічне акціонерне товариство Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» виконати:

- п.2 вимоги: у порядку, визначеному чинним законодавством, відшкодувати за рахунок осіб шкоду у сумі 1840606 грн.;

- п.3 вимоги: відкоригувати в обліку вартість активів на загальну суму 2510446,20 грн.;

- п.4 вимоги: відкоригувати в обліку вартість активів на загальну суму 738030,20 тис.грн. та зобов'язань на загальну суму 36374 тис.грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виконати п.4 письмової вимоги позивача від 06 червня 2012 року №05-14/444, у вказаній частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржувалися.

Стосовно п.п.2, 3 вимоги колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в п.2 вимоги, в ході ревізії встановлено, що у порушення вимог п.1 ст.1002, п.1 ст.1003, п.1 ст.1004 Цивільного кодексу України, п.п.1.1, 2.1 договору доручення від 05 лютого 2011 року №14/41, відповідачем сплачено коштів ДП «Будівельник» за роботи, які не були пов'язані з будівництвом об'єкта та фактично були спрямовані на утримання ДП «Будівельник», що призвело до безпідставної сплати цих коштів, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 1840606,00 грн. У зв'язку з не усуненням вказаного порушення в ходів ревізії відповідача зобов'язано у порядку, визначеному чинним законодавством, відшкодувати за рахунок осіб шкоду, що заподіяна внаслідок наведеного порушення.

Згідно п.3 вимоги в ході ревізії встановлено, що у порушення вимог ст.ст.3, 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.15 П(С)Б0 7 «Основні засоби» безпідставно завищено активи Компанії на загальну суму 2510446,20 грн. внаслідок включення до їх складу розміру винагороди ДП «Будівельник» та комунальних платежів, не пов'язаних з поліпшенням об'єкта будівництва. У зв'язку з цим зобов'язано відкоригувати в обліку вартість активів.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що 05 лютого 2001 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (довіритель) та Дочірнім підприємством «Будівельник» (повірений) укладено договір доручення №14/41, відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання від імені та за рахунок довірителя виконувати функції замовника і проводити роботи по будівництву та ввести в експлуатацію адміністративний будинок за адресою: місто Київ, вулиця Луначарського, 2, а також передати все отримане довірителю.

Згідно п.1.2 договору перелік робіт та конкретні дії, які повинен вчинити повірений визначаються графіком виконання робіт, додатковими угодами до цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору повірений зобов'язується:

- забезпечити будівництво проектно-кошторисною документацією, дозвільною та іншою необхідною документацією, затвердженою в установленому порядку та обсягах, необхідних для виконання будівельних робіт і узгоджувати з проектними організаціями усі необхідні зміни та корективи про проектно-кошторисній документації, оформляти та отримувати всю необхідну документацію у відповідних органах та організаціях;

- проводити переговори з контрагентами та укладати договори, контракти, угоди підряду та ген підряду, забезпечити виконання пуско-налагоджувальних робіт, отримувати матеріальні цінності і документи, готувати необхідні документи для їх оформлення, а також виконувати всі дії пов'язані з цим дорученням.

Відмовляючи в частині зобов'язання відповідача відшкодувати за рахунок винних осіб шкоду у сумі 1840606 грн. суди виходили із того, що виплата додаткової винагороди проводиться щомісяця та жодним чином не прив'язана до виконання повіреним певних робіт, а саме будівельних, відповідно до договору доручення від 05 лютого 2001 року №14/41. Тому посилання позивача на те, що роботи з будівництва адміністративного будинку виконувались тільки у липні - вересні 2010 року та у липні 2011 року суди визнали помилковими.

Вимогу в частині відкоригування в обліку вартості активів на загальну суму 2510446,20 грн. суди визнали безпідставною з посиланням на те, що до зазначеної суми увійшла сума додаткової винагороди, сплачена відповідачем у період 2011 - 2012 років. Окрім того, суди зазначили, що відповідно до акту ревізії та вимоги, вказана сума включає комунальні платежі, сплачені відповідачем ДП «Будівельник» на утримання адміністративного будинку по вул.Луначарського,2 у м.Києві і за наслідками додавання відповідних сум, зазначених в акті ревізії як витрати на комунальні платежі та винагороду, їх сума не відповідає визначеній у пункті 2 для проведення коригування.

Зазначені висновки є невірними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені при неправильному застуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.4.1 договору за виконання доручення належним чином повірений може отримувати від довірителя винагороду, якщо у майбутньому між сторонами буде підписана відповідна додаткова угода.

01 липня 2005 року між сторонами укладено додаткову угоду №4, якою передбачено з 01 липня 2005 року щомісячну винагороду повіреному за виконання ним робіт, обумовлених договором доручення від 05 лютого 2001 року №14/41 у розмірі 80723,33 грн., ПДВ - 16145,67 грн., разом - 96874 грн.

Під час проведення ревізієї встановлено, що у січні - травні 2010 року, жовтні - грудні 2010 року, січні - червні 2011 року, серпні - грудні 2011 року роботи з будівництва адміністративного будинку не проводились.

Водночас, ДП «Будівельник» до звітів повіреного внесено неправдиві дані, а саме: щодо витрачання коштів на будівництво та виконання обсягів робіт згідно з формою №3.

При цьому, винагорода повіреному у січні - травні 2010 року склала 484370 грн. (в т.ч. ПДВ 80728,35 грн.), жовтні - грудні 2010 року - 290622 грн. (в.т.ч. ПДВ 48437,01 грн.), січні - червні 2011 року - 581244 грн. (в т.ч. ПДВ 96874,02 грн.) та у серпні - грудні 2011 року - 484370 грн. (в т.ч. ПДВ 80728,35 грн.).

У вказаних періодах діяльність ДП «Будівельник», у якості повіреного по договору доручення від 05 лютого 2001 року №14/41 заключалась в оплаті за рахунок коштів компанії комунальних платежів, які не були пов'язані з будівництвом об'єкта.

Таким чином, компанією кошти у загальній сумі 1840606 грн. сплачені ДП «Будівельник» за роботи, які не були пов'язані з будівництвом об'єкта, фактично були спрямовані на утримання ДП «Будівельник», що суперечить вимогам п.1 ст.1002, п.1 ст.1003, п.1 ст.1004 Цивільного кодексу України, п.п.1.1, 2.1 договору доручення від 05 лютого 2011 року №14/41, що призвело до безпідставної сплати грошових коштів у вказаній сумі, чим завдано матеріальної шкоди (збитки) на суму 1840606 грн.

Крім того, винагорода повіреному та оплата комунальних платежів не пов'язані з поліпшенням об'єкта будівництва, а отже, віднесення коштів у загальній сумі 2510446,20 грн. (без ПДВ) на збільшення капітального будівництва призвело до безпідставного завищення активів компанії на вказану суму, викривлення даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності за відповідні звітні періоди та до порушення вимог ст.ст.3, 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.15 П(С)БО 7 «Основні засоби».

З урахування визначених Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Порядком проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою КМ України від 20 квітня 2006 року № 550, повноважень державної фінансової інспекції та встановленої процедури реалізації результатів ревізії, вимоги держфініспекції є правомірними та обґрунтованими.

Враховуючи обов'язковість вимог державної фінансової інспекції та встановлений судами факт їх невиконання відповідачем, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з постановленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» виконати вимогу Державної фінансової інспекції України від 11 червня 2012 року №05-14/444, а саме, п.п.2 та 3 щодо відшкодування за рахунок винних осіб шкоди в сумі 1840606 грн. та відкоригування в обліку вартості активів на загальну суму 2510446,20 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді