Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/18842/14, К/800/19718/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі - Управління ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ) про визнання дій щодо відмови у призначенні пенсії неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Управління ПФУ щодо проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці, починаючи з 01.01.2012 року у розмірі 90% заробітку працюючого судді апеляційного суду Вінницької області, на виконання постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 14.06.2011 року, яка набрала законної сили.

Зобов'язано Управління ПФУ провести позивачу перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці і виплатити різницю між виплаченим та перерахованим грошовим утриманням судді у відставці в розмірі 90% заробітку працюючого судді апеляційного суду Вінницької області з врахуванням виданих цим судом довідок про заробітну плату працюючого судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 1 січня 2012 року.

Стягнуто з Управління ПФУ на користь позивача моральну шкоду у розмірі 3000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди і в цій частині в позові відмовлено.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач Управління ПФУ, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 27.09.2005 року позивач отримував пенсію за вислугу років у зв'язку зі звільненням з військової служби, яка була призначена йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Ця пенсія виплачувалась протягом усього часу роботи позивача на посаді судді апеляційного суду Вінницької області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №2991-VI від 03.02.2011 року позивача було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Після відрахування зі штату суду з 22.02.2011 року у позивача виникло право на отримання щомісячного довічного грошового утримання на умовах і в порядку, визначених чинною на момент подачі заяви про відставку ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 14.06.2011 року було зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці призначити та виплачувати позивачеві щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітку працюючого судді, починаючи з 22.02.2011 року. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 року в цій частині вказана постанова Замостянського районного суду м.Вінниці була залишена без змін.

На виконання вказаної постанови Замостянського районного суду м. Вінниці позивачу було призначено і виплачувалось з 22.02.2011 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітку працюючого судді у незмінному розмірі 8058,20 грн., який був визначений виходячи із розміру заробітної плати працюючого судді апеляційного суду Вінницької області за грудень 2010 року.

Позивач звертався до відповідачів з вимогою проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, починаючи з 01.01.2012 року та про поновлення виплати йому пенсії за вислугу років з 01.11.2013 року, проте відповідачами йому в цьому було відмовлено з посиланням на відсутність правових підстав для проведення такого перерахунку.

Колегія суддів вважає правомірною відмову ГУ ПФУ в поновленні виплати позивачу пенсії за вислугу років з 01.11.2013 року, призначеної йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ; в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне грошове утримання.

Звільнившись 21.02.2011 року у відставку з посади судді апеляційного суду Вінницької області, позивач обрав для себе такий вид забезпечення як отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

У відповідності до ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення вказаних осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Пунктом 13 Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного довічного грошового утримання відповідно до законів України «Про Кабінет Міністрів України», «;Про державну службу», «;Про Національний банк України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про судову експертизу», тощо та цього Закону, призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість отримання суддею у відставці одночасно пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Однак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, помилково задовольнив позов у частині зобов'язання Управління ПФУ провести позивачу перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці і виплатити різницю між виплаченим та перерахованим грошовим утриманням судді у відставці в розмірі 90% заробітку працюючого судді апеляційного суду Вінницької області з врахуванням довідок, виданих цим судом, про заробітну плату працюючого судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 1 січня 2012 року.

За правилами частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Наведене правило було закріплене й у ст.. 138 Закону № 2453-VІ, згідно з частиною третьою якої у редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 1 січня 2012 року введено в дію ст.. 129 Закону №2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою. У зв'язку з чим, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач і звернувся до Управління ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки апеляційного суду Вінницької області про заробітну плату працюючого судді.

Частиною 3 ст. 138 Закону №2453-VІ у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року; далі - Закон №3668-VI), чинною на час виникнення спірних відносин, передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

У ч. 5 вказаної норми Закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 ч. 3, перше, друге, третє речення ч. 5 ст. 138 Закону №2453-VI в редакції Закону №3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом №3668-VI змінено визначений Законом №2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон №3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, 18 червня 2007 року №4-рп/2007, 22 травня 2008 року №10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 17 березня 2015 року (справа №21-371а14) висловив наступну правову позицію: «…з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону №2453-VI в редакції до змін, внесених Законом №3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

З огляду на викладене, до 3 червня 2013 року - дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 - правовідносини щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання регулювалися ст. 138 Закону №2453-VІ у редакції Закону №3668-VI, яка передбачала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2012 року по 02.06.2013 року має здійснюватися у відповідності до положень законодавства, чинних у цей період часу, а з 03.06.2013 року з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року, тобто з 03.06.2013 року без обмежень щодо граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Стосовно вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди колегія суддів вважає, що позивач не вказав у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, то рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2014 року і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо перерахунку та виплати ОСОБА_4 з 1 січня 2012 року щомісячного довічного грошового утримання відповідно до ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці перерахувати та виплатити ОСОБА_4 з 1 січня 2012 року по 2 червня 2013 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи з 80% розміру грошового утримання судді, з якого сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді, згідно ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», але не вище десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням різниці, яка була виплачена.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці перерахувати та виплатити ОСОБА_4 з 3 червня 2013 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи з 90% розміру грошового утримання судді відповідно до розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді апеляційного суду Вінницької області без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням різниці, яка була виплачена.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко

І.В. Штульман