Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/9991/72315/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012

у справі № 2а-10931/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Прима-С»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі міста Києва від 26.03.2012 №0001392302 та №0001402302.

У касаційній скарзі ДПІ Солом'янському районі міста Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечуючи проти касаційної скарги, представник позивача просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.03.2012 за № 118/23-02/32910126. Згідно цих висновків позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 ст. 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.2, 198.3.. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив валові витрати на загальну суму 852685,00 грн. у податковому обліку за 2010 рік (ІV квартал 2010 року) І, ІІ, ІІ-ІІІ, ІІІ-ІV квартали 2011 року та податковий кредит у податковому обліку за грудень 2010 року, січень, березень, квітень 2011 року на загальну суму 170537,00 грн., задекларовані за наслідками господарських операцій з поставки від ПП «БВП-Буд» будівельно-ремонтних послуг, які не підтверджені первинними документами, оскільки підпис від імені вказаного постачальника здійснено невідомою особою. Внаслідок цих порушень позивач занизив податок на прибуток на 210831,00 грн. за у податковому обліку за 2010 рік (ІV квартал 2010 року) І, ІІ, ІІ-ІІІ, ІІІ-ІV квартали 2011 року та податок на додану вартість на 170537,00 грн. за грудень 2010 року, січень, березень, квітень 2011 року.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно ТОВ «Прима-С» прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.03.2012: №0001392302 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 170537,00 грн. за основним платежем та 16355,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0001402302 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 136869,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001842208 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 210831,00 грн. за основним платежем та 20443,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «БВП-Буд» будівельно-ремонтних послуг за контрактом від 27.12.2010 № 1012271 його сторони склали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні. На підставі зазначених документів позивач сформував валові витрати та податковий кредит за відповідні податкові періоди.

Згідно з пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на включення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, інстанції, виходили з реального характеру поставок позивачу від ПП «БВП-Буд» будівельно-ремонтних послуг. Цей висновок був зроблений з огляду на підтвердження факту поставки первинними документами, належну реєстрацію ПП «БВП-Буд» на дату вчинення господарських операцій платником ПДВ, факт подальшої реалізації позивачем отриманих послуг для виконання зобов'язань за договорами з ПІІ «МакДональдз Юкрейн Лтд» та ТОВ «Тропікана», ненадання відповідачем у судовому процесі доказів відсутності у ПП «БВП-Буд» адміністративно-господарських можливостей для здійснення поставки; а також з тих мотивів, що позивач не несе відповідальність за можливу недостовірність відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, суди як на одну із підстав задоволення позову послалися на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ в порушення норм пункту 86.9 ст. 86 ПК, оскільки перевірка позивача була проведена на підставі постанови слідчого, а доказів прийняття судом рішення в кримінальній справі, в якій була призначена перевірка, ДПІ не надала.

З такою оцінкою судом доказів у справі не можна повністю погодитися, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).

Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Заперечуючи проти позову, ДПІ посилається на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію про обставини, які свідчать про фіктивність підприємництва з використанням ПП «БВП-Буд»: реєстрацію цього підприємства з використанням особи, яка не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність; відсутність у нього матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності. На підтвердження цієї інформації ДПІ посилається на показання громадянина ОСОБА_4, засновника та керівника цього постачальника, які він дав під час досудового слідства по кримінальній справі № 20-3996, провадження в якій здійснювалось старшим слідчим СУ ГУ МВС України у м. Києві Безушко А.П. До справи приєднані світлокопія протоколу допиту ОСОБА_4 (а.с.121-122). Цим доводам ДПІ суд не дав будь-якої оцінки, тоді як пояснення сторін чи їх представників є засобом доказування в адміністративному процесі.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 201.11 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (втратив чинність з 10.01.2011 згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969), усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом вказаних правових норм, податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та валових витрат відповідних податкових періодів.

Наслідком порушення судом норм статей 69, 86 КАС України стало неправильне встановлення обставин у справі, а відтак і неправильне застосування норм матеріального права, зокрема підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198 ПК, на підставі якої суд дав юридичну оцінку встановленим у справі обставинам.

Разом із тим, суди правильно застосували норми пункту 86.9 ст.86 ПК.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК (у редакції до внесення змін законом України від 13.04.2012 № 4652-VI) документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 ст. 86 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 20.11.2012 № 55803 (набрав чинності з 3 січня 2013 року).

Враховуючи, що документальна виїзна позапланова перевірка позивача, за наслідками якої складено акт від 07.03.2012 за № 118/23-02/32910126, висновки якого стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, була проведена на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУ МВС України у м. Києві Безушко А.П від 19.01.2012, винесеної в провадженні по кримінальній справі № 20-3996, а доказів прийняття рішення суду у цій кримінальній справі на дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у судовому процесі не надано, вказані податкові повідомлення-рішення прийняті передчасно та підлягають скасуванню.

Враховуючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм пункту 86.9 ст.86 ПК, вони підлягають зміні із залишенням підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 11.04.2012 № 0001832208 та № 0001842208 їх не відповідність пункту 86.9 ст. 86 ПК.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково, змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012, позов задовольнити: скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 26.03.2012 № 0001402302 та № 0001392302.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев