Історія справи

Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 131/1502/20

провадження № 61-7807св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі - СТОВ «Авангард») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» (далі - ТОВ «Городок Агроплюс») про визнання правочину недійним.

На обґрунтування позову посилалося на таке.

10 липня 2019 року між СТОВ «Авангард» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки на 10 років, об`єктом якого є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1966 га, кадастровий номер 0521281600:04:000:0129, що розташована на території Городоцької сільської ради. Згідно з пунктом 38 договору він набирає чинності з моменту його підписання.

Сторони в договорі оренди мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, а у проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Позивач приступив до користування земельною ділянкою, а ОСОБА_1 отримував від нього платежі, що належні за договором оренди, підтверджуючи наявність між сторонами укладеного договору.

У жовтні 2020 року позивач вирішив провести державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна, але йому стало відомо, що на підставі іншого договору оренди земельної ділянкивід 25 вересня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс», за ТОВ «Городок Агроплюс» 28 вересня 2020 року було зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521281600:04:000:0129, строком на 10 років. Отже, укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року щодо цієї ж земельної ділянки стало перешкодою для реалізації позивачем речового права на об`єкт нерухомого майна та користування земельною ділянкою відповідно до умов раніше укладеного договору.

З урахуванням наведеного СТОВ «Авангард» просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1966 га, кадастровий номер: 0521281600:04:000:0129, що розташована на території Городоцької сільської ради.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1966 га, кадастровий номер: 0521281600:04:000:0129, що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки був укладений між позивачем та ОСОБА_1 10 липня 2019 року і набрав чинності, а тому його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до їх виконання, оскільки обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення такого договору оренди земельної ділянки відповідачами не зазначено, а судом не встановлено. Отже, укладаючи інший договір оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року щодо цієї земельної ділянки з аналогічним кадастровим номером ОСОБА_1 , діючи недобросовісно та всупереч вимогам статті 24 Закону України «Про оренду землі» і положенням статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в односторонньому порядку відмовився від виконання умов укладеного договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року з позивачем, чим були порушені його права.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідного речового права, зокрема права користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2022 року СТОВ «Авангард» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Реєстрація права оренди хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття речового прав.

Починаючи з 01 січня 2013 року реєстрації підлягає саме право оренди, яке виникає на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки, тобто до моменту державної реєстрації прав він має бути укладеним і є укладеним. Отже, не можна зареєструвати речові права на земельну ділянку за неукладеним договором.

Строки вчинення дій з реєстрації права оренди за укладеним договором законодавчо не встановлені, а передбачені лише наслідки не набуття речових прав, тобто обставини, щодо якої спір відсутній, так як позивач не стверджує про наявність у нього цього права, а оспорює неможливість реалізувати своє право зареєструвати право оренди на підставі укладеного і не припиненого договору при відсутності встановлених строків такої реєстрації.

У проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Отже, якщо сторони в договорі оренди земельної ділянки передбачили, що договір набирає чинності після підписання його сторонами, то саме з цього моменту між сторонами виникають зобов`язання, які продовжують існувати до їх виконання, незважаючи на відсутність реєстрації права оренди.

Укладення орендодавцем нового договору оренди земельної ділянки з новим орендарем, без припинення попереднього договору, порушує законні права та інтереси СТОВ «Авангард» на державну реєстрацію за собою речового права.

Позивач звернувся до суду не за захистом речового права, як такого, а за захистом набутого за укладеним договором права на реєстрацію права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/455/19.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СТОВ «Авангард» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що між СТОВ «Авангард» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надає, а СТОВ «Авангард» приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1966 га з кадастровим номером 0521281600:04:000:0129, що розташована на території Городоцької сільської ради. Сторонами погоджено істотні умови договору й серед іншого визначено: строк договору 10 років (пункт 8 договору); розмір орендної плати й термін її внесення позивачем (пункти 9, 11 договору); права та обов`язки сторін (пункти 25-28 договору); умови припинення дії договору, його розірвання у односторонньому порядку (пункти 31-35 договору).

За умовами договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення такого договору, то він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (пункт 38 договору).

Державна реєстрація речового права оренди за зазначеним договором не вчинена.

25 вересня 2020 року між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 надав, а ТОВ «Городок Агроплюс» прийняло у строкове платне користування, серед інших, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521281600:04:000:0129. Сторони погодили істотні умови, а саме, визначено: строк договору 10 років (пункт 3.1 договору); розмір орендної плати, термін її внесення позивачем (пункт 4.1 договору); права та обов`язки сторін (пункт 9 договору); умови припинення дії договору, його розірвання (пункт 12 договору).

За умовами договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди за виникає з моменту державної реєстрації цього права (пункт 14.1 договору).

28 вересня 2020 року за ТОВ «Городок Агроплюс» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0521281600:04:000:0129.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження

№ 14-338цс19).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 10 липня 2019 рокудоговору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Проте обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами у справі, державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 10 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідне речове право.

Такі висновки суду касаційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 12 січня 2021 року у справі № 229/5551/18 (провадження № 61-2060св20), від 13 червня 2022 року у справі № 131/1486/20 (провадження № 61-11432св21), від 05 жовтня 2022 року у справі № 131/1501/20 (провадження № 61-7142св22).

Суд апеляційної інстанції на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не вчинив державну реєстрацію у встановленому законом порядку права оренди землі за СТОВ «Авангард» згідно з укладеним договором, а тому у нього не виникало право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 10 липня 2019 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, Верховний Суд відхиляє, оскільки у зазначених справах і у цій справі правовідносини є не подібними, у них встановлені різні фактичні обставини.

Зокрема, у справі № 2-383/2010 Велика Палата Верховного Суду розглянула спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду розглянула спір про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки, у якому договір оренди землі не був зареєстрований до 01 січня 2013 року, а отже, не набув чинності.

У справі № 921/403/17-г предметом розгляду був спір між юридичними особами про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, з огляду на неправомірні дії реєстратора.

У справі № 909/472/18 Верховний Суд розглядав спір між підприємствами, державним реєстратором про визнання недійсними постанови, акта прийому-передачі та скасування реєстрації права власності, з огляду на неправомірні дії реєстратора.

У справі № 911/1455/19 предметом розгляду був спір за позовом Київської обласної ради до Ірпінської міської ради, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Комунального побутового підприємства про визнання протиправними і скасування рішень, витребування нерухомого майна, з огляду на те, що майновий комплекс у м. Ірпені є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, а тому відповідач-1 не мав права розпоряджатися цим майном шляхом передачі його у господарське відання відповідача-3, надавати відповідачу-3 в користування земельну ділянку для обслуговування цього майна та змінювати адресу майна.

У справі № 355/385/17 Верховний Суд розглядав спір про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди, у якому між позивачем та ПАТ «СК «Арсенал Страхування» укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків.

У справі № 912/3295/18 предметом розгляду бувспір за позовом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополь Агро» про стягнення штрафу та пені. У зазначеній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди землі.

Отже, посилання заявника на неоднакове застосування норм ЦК України у різних справах, з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Заявник також посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/455/19, які стосуються підстав та порядку відшкодування витрат на правничу допомогу.

Зазначені доводи Верховний суд відхиляє, оскільки у задоволенні позову СТОВ «Авангард» відмовлено, що унеможливлює стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак