Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №570/62/17

Постанова

Іменем України

26 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 570/62/17-ц

провадження № 61-19080св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Клеванська сільська рада Рівненського району Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2019 року у складі судді Кушнір Н. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів:

Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Ковальчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (далі - Управління), про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_3 є правонаступником матері ОСОБА_4 та фактичним користувачем будинку на АДРЕСА_1. Земельна ділянка, на якій розташований її будинок, межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 на АДРЕСА_2.

Рішенням Оржівської селищної ради від 24 червня 2008 року № 198 за результатами її звернення зобов'язано ОСОБА_2 звільнити територію городу для проїзду до її земельної ділянки та покладено контроль за виконання цього рішення на селищного голову.

Рішення Оржівської селищної ради від 24 червня 2008 року № 198 не виконане, далі, порушивши вимоги законодавства, Оржівська селищна рада в 2016 році дозволила ОСОБА_2 оформити право власності на дві земельні ділянки площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 та 0,0511 га для ведення особистого селянського господарства.

Підставою виникнення права власності на земельні ділянки є рішення Оржівської сільської ради від 05 лютогоо 2016 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2" № 53 та "Про затвердження проекту землеустрою та надання (передачу) земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства" № 54, які є чинними.

Проведеною Головним управлінням Держкомзему у Рівненській області у 2011 році перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка на АДРЕСА_2 шириною 21,10 м, а згідно зі схемою непогоджених з позивачем меж - 22 м. Разом з тим, з кадастрового плану земельної ділянки щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарським будівель і споруд ОСОБА_2 відомо, що ширина земельної ділянки на АДРЕСА_2 становить 20,97 м. Рішенням Оржівської селищної ради від 13 липня 2012 року № 245 "Про затвердження протоколів засідання земель комісії" затверджено протоколи засідання узгоджувальної комісії селищної ради від 06 липня 2012 року.

Всупереч частині 1 статті 107 ЗК України у протоколах відображена інформація про те, що за ОСОБА_2 обліковуються земельні ділянки загальною площею 0,14 га в межах смт Оржів, але перевіркою прокуратури Рівненського району встановлено, що за ОСОБА_2 обліковується земельна ділянки площею 0,08 га.

Крім того, у рішенні Оржівської селищної ради від 13 липня 2012 року № 245 відсутня інформація про вирішення спору між нею та ОСОБА_2, а також не визначено порядку виконання рішення. Виявлені порушення спонукали прокуратуру Рівненського району внести протест з вимогою скасувати зазначене рішення, що згодом було виконано. Незважаючи на цю обставину, Оржівською селищною радою 28 грудня 2012 року прийнято рішення № 305 з такими ж порушеннями, а пізніше прийнято рішення від 22 жовтня 2014 року № 574.

Просила визнати протиправними дії Оржівської селищної ради та ОСОБА_2 щодо державної реєстрації права власності на землю; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку 0,08 га, кадастровий номер 5624655700:02:000:0851, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянку), що була передано їй у приватну власність на підставі рішення Оржівської селищної ради від 05 лютого 2016 року № 53 та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку, що була проведена за ОСОБА_2; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку розміром 0,0511 га, кадастровий номер 5624655700:02:000:0852, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що була передана їй у приватну власність на підставі рішення Оржівської селищної ради від 05 лютого 2016 року № 54, та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку, що була проведена за ОСОБА_2.

У заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 просила скасувати рішення Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 05 лютого 2016 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2" № 53 та "Про затвердження проекту землеустрою та надання (передачу) земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства" № 54.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року замінено у справі Оржівську селищну раду Рівненського району Рівненської області її правонаступником - Клеванською об'єднаною територіальною громадою Рівненського району Рівненської області.

Ухвалою Рівненськогорайонного суду Рівненської області від 20 грудня 2018 року замінено неналежного відповідача у справі Клеванську об'єднану територіальну громаду Рівненського району Рівненської області на Клеванську селищну раду Рівненського району Рівненської області.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2019 року у позові відмовлено.

Рішеннясуду першої інстанції мотивоване тим, що спір є приватноправовим і виник із відносин, урегульованих нормами цивільного права, що пов'язані зі здійсненням сторонами цивільних прав на земельні ділянки на засадах рівності; спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин є наслідком цього цивільного спору. Відповідач як орган державної влади реалізував власні повноваження відповідно до вимог закону, оскільки згідно зі статтею 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому зобов'язаний виконувати конституційний припис "право власності на землю набувається і реалізується виключно відповідно до закону" і додержуватися визначеного ЗК України порядку передачі земельної ділянки у приватну власність. Позов є необгрунтованим, оскільки позивач не надала об'єктивних і допустимих доказів, які спростовують доводи відповідачів.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини виникли з приводу незаконних, на переконання позивача, рішень Оржівської селищної ради про затвердження технічної документації щодо встановлення меж однієї земельної ділянки в натурі та відповідно проєкту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки і надання їх ОСОБА_2 у власність, що надалі призвело до незаконної реєстрації права власності на ці ділянки.

Встановивши обставини справи, застосувавши при вирішенні спору норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що селищна рада реалізувала власні повноваження відповідно до вимог закону. Задоволення позову не забезпечить справедливу рівновагу між інтересами власників земельних ділянок на мирне володіння своїм майном. Належних та допустимих доказів про факти порушення прав ОСОБА_3 на землю матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок непогодження відповідачем меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами порушено норми земельного законодавства, зокрема статті 198 ЗК України, є необґрунтованими, оскільки погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки. Статтею 198 ЗК України передбачено, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Підписання акта погодження меж самостійного правового значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Доводи апеляційної скарги про залишення без вирішення судом першої інстанції клопотання позивача про призначення судової експертизи є необгрунтованими, крім того, позивач не скористалась своїм правом подати до суду висновок експерта, складений на її замовлення та заявити таке клопотання у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, просила скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд залишив без уваги її усне клопотання щодо проведення будівельно-технічної експертизи; не дав оцінки доказам на підтвердження позову; не дав оцінки тим обставинам, що вона позбавлена можливості оформити право власності на належну їй земельну ділянку внаслідок протиправних дій відповідачів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив сільської радина касаційну скаргу обгрунтований тим, що сільська рада не порушила права позивача, тому підстави для задоволення позову відсутні; позивач не є належним користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1, оскільки у неї відсутнє свідоцтво про право власності на земельну ділянку; відсутні докази звернення ОСОБА_3 до сільської ради щодо оформлення права власності на землю.

ВідзивУправління у справі на касаційну скаргу мотивований тим, що для проведення державної реєстрації прав державному реєстратору надано вичерпний перелік документів, а тому його дії щодо здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 є правомірними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину серії № 1-485, виданого Рівненською районною державною нотаріальною конторою 18 липня 2014 року, належить будинок АДРЕСА_1.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 на АДРЕСА_2.

Рішенням Оржівської селищної ради від 24 червня 2008 року № 198 за результатами звернення ОСОБА_3 зобов'язано ОСОБА_2 до 01 липня 2008 року звільнити 3 м городу для проїзду до земельної ділянки позивача. Контроль за виконанням цього рішення покладено на селищного голову.

В адресованому Оржівській селищній раді протесті прокуратура Рівненського району Рівненської області вимагала скасувати рішення ради від 13 липня 2012 року № 245 "Про затвердження протоколів земельної комісії", оскільки селищна рада порушила вимоги земельного законодавства, а саме у цих протоколах відображена інформація про перебування на обліку за ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,14 га в межах смт Оржів, проте перевіркою встановлено лише одну земельну ділянку площею 0,08 га (т.1, а. с. 20).

Рішенням Оржівської селищної ради від 28 грудня 2012 року № 305 затверджено протоколи засідання земельної комісії від 25 грудня 2012 року щодо встановлення та погодження меж земельних ділянок між ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 на АДРЕСА_1.

Рішенням Оржівської сільської ради від 05 лютого 2016 року № 53 затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), кадастровий номер undefined, ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2. Надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,08 га з можливістю оформити право власності на земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством, та використовувати її за цільовим призначенням. Контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію із земельних питань (т. 1, а. с. 198).

Рішенням Оржівської сільської ради від 05 лютого 2016 року № 54 затверджено проєкт землеустроющодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер undefined у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за адресою: смт Оржів, Рівненський район Рівненської області.

Надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0511 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Оржівської селищної ради, розташовану у межах населеного пункту на території Рівненського району Рівненської області, для ведення особистого селянського господарства з можливістю оформити право на земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством, та використовувати її за цільовим призначенням. Контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію із земельних питань (т.1, а. с. 200).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law48~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law49~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law50~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law51~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЗКУкраїни земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом частини 1 статті 374 ЦК України та статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з пунктами а) б) в) частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до частини 1 статті 12 ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до частини 1 статті 12 ЗК України.

Право кожного громадянина України на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки в межах норм, визначених ЗК України, один раз за кожним видом використання закріплено статтею ЗК України.

Порядок такої безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Згідно із частиною 1 статті 123 ЗК України рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено у статтях 186, 186-1 ЗК України.

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу незаконних, на переконання позивача, рішень Оржівської селищної ради про затвердження технічної документації щодо встановлення меж однієї земельної ділянки в натурі та відповідно проєкту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки і надання їх ОСОБА_2 у власність, і як наслідок незаконної реєстрації останньою права власності на ці ділянки.

Позивач у позовній заяві, зокрема, посилалася на те, що відповідач захопила частину її земельної ділянки та проїзд вздовж струмка.

Згідно ізчастиною1 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначено частиною 1 статті 15 ЦК України.

Якщо особа стверджує про порушення її прав внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд встановлює, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішує питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно зпрактикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відмовивши в позові, суди виходили з того, що позивач не надала належних і допустимих доказівпорушення її прав на землю.

Верховний Суд зазначає, що посилаючись у позовній заяві на порушення її права на землю, позивач не зазначила ні межі, ні розмір земельної ділянки, якою користується, чи яка перебуває у її власності.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з рішеннями суду про відмову в позові. Посилаючись в касаційній скарзі на обставини справи, ОСОБА_3 не зазначає, якими належними і допустимими доказами вони підтверджуються.

Згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція тут і далі у редакції від 28 березня 2011 року), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 неодноразово викликалась до Оржівської селишної ради для участі у засіданні земельної комісії. Також, ОСОБА_3 запрошувалась на розгляд спору щодо виведення та погодження меж земельних ділянок за її зверненням та зверненням ОСОБА_2. Всі листи поверталися на адресу Оржівської селищної ради з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Проте підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів та землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність або користування за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем актаузгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання незаконним рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526cво18), що спростовує доводи касаційної скарги про те, що непогодження позивачем меж земельної ділянки відповідача є підставою для задоволення позову.

До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

За змістом статті 120 ЗК України (в редакції на час успадкування позивачем будинку), до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У матеріалах справи немає відомостей, що ОСОБА_3 вчиняла дії щодо розроблення проєкту землемлеустрою для оформлення прав на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1. Також, суди не встановили, що ця земельна ділянка передавалась у власність чи користування позивача.

Крім того, в матеріалах справи відсутня інформація про виконання чи невиконання пункту 4 рішення Оржівської селищної ради від 24 червня 2008 року № 198 про звільнення ОСОБА_2 до 01 липня 2008 року трьох метрів городу для проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3.

Доводи касаційної скарги про те, що суд залишив без уваги усне клопотання позивача щодо проведення будівельно-технічної експертизи, не дав оцінки доказам на підтвердження позову, та обставинам, що ОСОБА_3 позбавлена можливості оформити право власності на належну їй земельну ділянку внаслідок протиправних дій відповідачів, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, яким надано оцінку.

Отже, суди не встановили обставини захоплення ОСОБА_2 земельної ділянки позивача та проїзду (проходу) вздовж струмка.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірнихправовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 не надала належних та обгрунтованих доказів того, що вона позбавлена можливості оформити право власності на земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні. Крім того, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що відповідачі порушують її право на мирне володіння земельною ділянкою, якою вона користується.

Аргументи касаційної скарги, що рада прийнала аналогічне рішення, на яке внесено протест прокурором є необгрунтованим, з огляду на встановлені судами обставини та змістом рішень, які оскаржуються.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Білоконь

Г. І. Усик