Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №183/4020/19
Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №183/4020/19
Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №183/4020/19

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 183/4020/19

провадження № 61-137св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко Андрій Григорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року у складі судді Сороки О. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у складі колегії суддів:

Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу

Бондаренко Р. О., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю., державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко А. Г., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, скасування реєстраційних записів, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення, зобов`язання не чинити перешкод.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Цим самим рішенням ОСОБА_5 зобов`язано не чинити перешкод у користуванні квартирою.

Під час розгляду справи, що перебувала в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої винесено рішення від 09 листопада 2010 року, було вжито заходів забезпечення позову, накладено арешти на квартири, які перебували

у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 .

З метою здійснення державної реєстрації набутого права власності на нерухоме майно позивач 08 лютого 2018 року звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову, що були вжиті ухвалою цього

суду від 22 липня 2009 року, однак йому повідомили, що заходи забезпечення позову вже скасовані ще 15 жовтня 2015 року за зверненням ОСОБА_5

12 березня 2018 року позивач звернувся до Новомосковського ЦНАП, однак

16 березня 2018 року отримав повідомлення про неможливість здійснення державної реєстрації права власності на 1/2 частини зазначеної квартири, оскільки квартира вже була декілька разів перепродана.

Позивач зазначав, що майно вибуло з його володіння поза його волею, оскільки ОСОБА_5 одноосібно, без його згоди уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 , здійснивши відчуження цілої квартири на підставі договору дарування від 22 листопада 1996 року, який апеляційний суд Дніпропетровської області відповідним рішенням від 09 листопада

2010 року визнав недійсним.

06 липня 2017 року ОСОБА_4 , яка є свахою ОСОБА_5 , продала спірну квартиру племіннику ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , а той 23 лютого 2019 року продав її відповідачці у справі - ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року квартири

АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 липня 2017 року квартири

АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 лютого 2019 року квартири

АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;

визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року;

визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі-продажу серії 1101 від 06 липня 2017 року;

визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі продажу серії 1-305 від 23 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_3

і ОСОБА_2 ;

витребувати та повернути йому з незаконного володіння ОСОБА_2

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить йому на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року;

вселити його у квартиру АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 передати позивачеві всі засоби та ключі щодо можливості володіння квартирою та не чинити перешкоди у користуванні

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та безпідставності. Крім того, позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року квартири

АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О., зареєстрований в реєстрі за № 2241.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 06 липня 2017 року квартири

АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1101.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23 лютого 2019 року квартири

АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко А. Г. в реєстрі за № 1-305.

В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від

09 листопада 2010 року визнано удаваним правочином договір дарування

кв. АДРЕСА_1 , укладений 22 листопада 1996 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 , та визнано його договором купівлі-продажу, а за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири, ОСОБА_5 не мала правових підстав для укладення 08 грудня 2015 рокудоговору купівлі-продажу

з ОСОБА_4 . За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про визнання недійсними всіх спірних правочинів.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 18 грудня 2015 року; між ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 від 06 липня 2017 року; між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 23 лютого 2019 року суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки визнання недійсним оспорюваного правочину є підставою для скасування його державної реєстрації, то заявлена вимога про скасування державної реєстрації договору є похідною та додаткового вирішення судом не потребує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 522/17826/16-ц).

Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна із незаконного володіння суд апеляційної інстанції вказав, що витребувати можна лише індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, як просить позивач.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня

2021 року стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір з кожного окремо по

945,90 грн, а всього в розмірі 3 783,60 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року

узадоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що не має підстав, встановлених законом, за наявності яких суд має ухвалити додаткове рішення. Оскільки під час ухвалення судового рішення суд розглянув усі вимоги позивача, зазначені

в позовній заяві, дав оцінку всім доводам та доказам, які надала сторона позивача, відповідності цих вимог нормам закону та встановленим обставинам у справі і на підставі цього ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 із зазначенням у мотивувальній частині суми стягнення судового збору, доводи представника позивача про те, що не всі вимоги позову судом вирішені, є безпідставними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

30 грудня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

02 серпня 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у цій праві не можливо застосовувати недійсність правочину, оскільки позивач не був стороною правочину, у таких відносинах застосовуються норми статті 388 ЦК України.

10 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

08 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 і ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 мотивована тим, що позивач має право витребувати 1/2 частки квартири, яка вибула з його володіння поза його волею. Скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

28 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року та направити справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо судових витрат.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від

08 грудня 2021 рокув частині стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 судового збору в розмірі 945,90 грн, а в іншій частині - зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

24 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 183/4020/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 183/4020/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року та касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня

2022 року - залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада

2010 року визнано удаваним правочином договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 листопада 1996 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та визнано його договором купівлі-продажу, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 2-107/10 скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт з нерухомого майна, що було предметом розгляду справи.

1/2 частини спірної квартири ОСОБА_1 в натурі не виділено.

08 грудня 2015 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

06 липня 2017 року ОСОБА_3 набув право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 .

У березні 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новомосковської міської ради Васильєва Д. Д. прийняла рішення, яким відмовила ОСОБА_1 у державній реєстрації прав та їх обтяжень на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 , оскільки ціла частка квартири зареєстрована за іншим суб`єктом.

23 лютого 2019 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних записів

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Установивши, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року визнано удаваним правочином договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 листопада 1996 між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та визнано його договором купівлі-продажу, а за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_5 не мала права відчужувати вказану квартиру, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 грудня

2015 року.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

З наведених підстав постанова Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06 липня 2017 року та від 23 лютого 2019 року і скасування їх державної реєстрації підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року, зі зміною його мотивувальної частини, шляхом викладення її в цій частині в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про витребування 1/2 частки спірної квартири

ОСОБА_1 , звертаючись до суду, також просив витребувати та повернути йому з незаконного володіння ОСОБА_2 1/2 частини спірної квартири.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів попередніх інстанції

з таких підстав.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у статті 1 якого визначено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить

у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними

і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба»,

а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності

є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується

і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

У справі, яка переглядається, установлено, що право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 визнано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року.

У подальшому квартира АДРЕСА_1 неодноразово відчужувалась на підставі договорів купівлі-продажу.

Останнім власником квартири

АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Верховний Суд вище звертав увагу на норми ЦК України та правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу судового захисту порушених прав.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна

до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження № 12-14звг19).

Отже, позивач має право на витребування від ОСОБА_2 1/2 частини спірного нерухомого майна, яка фактично належить позивачу і є майном, яке може бути витребуване від особи, яка ним заволоділа.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна,

а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від

02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень в разі володіння цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачене статтею 387 ЦК України,

а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачене у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово робив Верховний Суд України

в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня

2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12 та інших.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив неправильні висновки у частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 про витребування 1/2 частини спірної квартири, вказавши, що витребувати можна лише індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності.

З урахуванням наведеного до спірних правовідносин застосовуються положення статті 387 ЦК України.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі

№ 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22), до вирішення якої зупинялося провадження у справі, що переглядається.

Роблячи такі висновки, Верховний Суд ураховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) вказувала, що згідно

з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про його вселення у квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 передати позивачеві всі засоби та ключі щодо можливості володіння квартирою та не чинити перешкод ОСОБА_1

у користуванні 1/2 частиною квартири

АДРЕСА_1 є похідними від вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, то ці вимоги також підлягають задоволенню.

У зв?язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від

08 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та зобов?язання не чинити перешкод у користуванні 1/2 частини квартири та ухвалення в цій частині нового рішення, яким позов у цих частинах задовольнити.

Щодо ухвали Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для його ухвалення.

Питання ухвалення додаткового рішення врегульовано статтею 270 ЦПК України відповідно до якої суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.

З постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року випливає, що суд при перегляді справи не брав до уваги надану позивачем судову експертизу, а питання щодо вирішення судових витрат вже було вирішено при ухвалені додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року.

Оскільки під час ухвалення судового рішення суд розглянув всі вимоги позивача, зазначені в позовній заяві, дав оцінку всім доводам та доказам, які надала сторона позивача, відповідності цих вимог нормам закону та встановленим обставинам у справі і на підставі цього ухвалив судове рішення, із зазначенням в мотивувальній частині суми стягнення судового збору, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки всі вимоги позову судом вирішені, питання щодо розподілу судових витрат вирішувалось.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, судові витрати понесені ОСОБА_1 в розмірі 2 305,20 грн зі сплати судового збору - за подання позову, 3 457,80 грн зі сплати судового збору - за подання апеляційної скарги та 4 610,40 грн - за подання касаційної скарги, а всього 10 373,40 грн, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко Андрій Григорович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири від 06 липня 2017 року та від 23 лютого 2019 року, скасування реєстраційних записів скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року, змінивши його мотивувальну частину, шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

08 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та зобов?язання не чинити перешкод скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та зобов?язання не чинити перешкод задовольнити.

Витребувати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) із володіння ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_1 в 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 всі засоби та ключі щодо можливості володіння квартирою та не чинити перешкод у користуванні 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня

2021 року залишити без змін.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 373,40 грн судових витрат, понесених

у зв?язку з поданням позовної заяви та переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов