Історія справи

Постанова

Іменем України

30 серпня 2018 року

м. Київ

справа №697/661/18

провадження №61-37303св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2018 року у складі суддів Льон О. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування.

Одночасно з поданням позовної заяви, ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_4, подав до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2018 року заяву представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено.

З метою забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування накладено арешт на належне ОСОБА_6 нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 435,3 кв. м.; земельну ділянку в с. Прохорівка, Канівського району Черкаської області, площею 0,4251 га; будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсними договорів нерухомого майна та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 29 травня 2018 року ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, оскільки попереднім власником спірного майна був позивач у справі, і в разі задоволення його позовних вимог відновиться попередній запис про право власності на спірне нерухоме майно шляхом скасування реєстраційного запису про право власності відповідача ОСОБА_6

Апеляційний суд указав, що в разі відчуження відповідачем об'єктів нерухомого майна, права на них перейдуть до третіх осіб, виконання рішення суду буде утруднене і відновити права ОСОБА_4 у повному обсязі державний реєстратор буде позбавлений можливості.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позову подана особою, яка не має повноважень на представництво інтересів позивача у відносинах, що стосуються оскарження договорів дарування, укладених між позивачем та заявником. До заяви про забезпечення позову не подано документів, що підтверджують його повноваження.

29 серпня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8

Відзив аргументовано тим, що під час подання позову та заяви про забезпечення позову та неодноразово в ході судових засідань на підтвердження повноважень представника надавались нотаріально завірені довіреності на представництво інтересів ОСОБА_4 на ім'я повіреного ОСОБА_9 від 26 вересня 2016 року № 1653, довіреність в порядку передоручення від ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_5 на представництво інтересів ОСОБА_4 від 25 травня 2017 року №126, та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката ОСОБА_5 від 15 березня 2010 року №2131. Відповідач на власний розсуд трактує зміст довіреності від 26 версеня 2016 року та робить власні висновки про те, що ОСОБА_4 надав повноваження виключно щодо дій, які стосуватимуться управління та розпорядження належною ОСОБА_4 часткою в статутному капіталі ТОВ «ЛІРА -2000». При цьому не врахував, що в тексті довіреності від 26 вересня 2016 року не вказується про те, що вона стосується виключно питань управління та розпорядження часткою в статутному капіталі, а навпаки, поряд із наведеними повноваженнями, ОСОБА_4 надав ОСОБА_9 також і повноваження щодо представництва його інтересів в державних, в тому числі і судових органах.

Відзив також містить посилання на те, що довіреність від 25 травня

2017 року №126, є чинною, ніким не скасованою та такою, що відповідає волевиявленню та інтересам ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 Упродовж 2017 - 2018 років ОСОБА_5 захищає інтереси ОСОБА_4 на підставі довіреності від 25 травня 2017 року №126, виданої в порядку передоручення від ОСОБА_9, в багатьох судових інстанціях та справах, які взагалі не мають жодного відношення до ТОВ «ЛІРА - 2000», і суди жодного разу не визнавали ОСОБА_5 таким, що не має повноважень на представництво інтересів ОСОБА_4

Аргументом відзиву на касаційну скаргу також указано те, що 03 липня 2018 року позивач ОСОБА_4 особисто був присутнім у судовому засіданні у даній справі разом із своїм представником - адвокатом ОСОБА_5 У ході підготовчого судового засідання ОСОБА_4 повністю підтримав поданий ОСОБА_5 в його інтересах позов, позицію та всі процесуальні дії свого представника ОСОБА_5 та не висловив з цього приводу жодних сумнівів та зауважень.

Інші учасники судового процесу відзив до касаційного суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (пункт 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня

2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Суд установив, що між сторонами фактично виник спір відносно об'єктів нерухомого майна: квартири, будинку та земельної ділянки, попереднім власником яких був позивач, предметом позовних вимог є визнання недійсними договорів дарування вищевказаного майна, а в разі задоволення позовних вимог відновиться попередній запис про право власності на спірне нерухоме майно шляхом скасування реєстраційного запису про право власності ОСОБА_6 У разі відчуження відповідачем об'єктів нерухомого майна, права на них перейдуть до третіх осіб, виконання рішення суду буде утруднене і відновити права ОСОБА_4 в повному обсязі державний реєстратор буде позбавлений можливості.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.

В ухвалі суду згідно до вимог процесуального закону наведені відповідні мотиви.

Щодо повноважень ОСОБА_5 на представлення інтересів

ОСОБА_4 колегія суддів указує наступне.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

У силу положень частини другої статті 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що до заяви про забезпечення позову, яка підписана представником позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8, додано нотаріально завірені довіреності на представництво інтересів ОСОБА_4 на ім'я повіреного ОСОБА_9 від 26 вересня

2016 року № 1653, довіреність в порядку передоручення

від ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_5 на представництво інтересів ОСОБА_4 від 25 травня 2017 року №126, та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката ОСОБА_5

від 15 березня 2010 року №2131 (а. с 48-50 т.1).

Зазначені довіреності надавали право від імені позивача ОСОБА_4 представляти інтереси, крім іншого, в судах загальної юрисдикції (першої, апеляційної та касаційної інстанцій), а відтак, і подавати заву про забезпечення позову.

Крім того, згідно ухвали Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2018 року позивач ОСОБА_4 особисто був присутнім у судовому засіданні разом із своїм представником - адвокатом

ОСОБА_5 У ході підготовчого судового засідання ОСОБА_4 повністю підтримав подане ОСОБА_5 в його інтересах клопотання про виклик та допит свідків ( а с. 248-249 т. 2).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що

ОСОБА_4позов не підтримав або висловив сумніви чи зауваження щодо дій представника ОСОБА_5

Припинення повноважень представника внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє, матеріали справи також не містять.

Таким чином доводи касаційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Колегія суддів зауважує, що без витребування письмових матеріалів перевірка доводів касаційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права була неможлива.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська