Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/12063/17

провадження № 61-17682св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк»), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В., про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 07 травня 1995 року до 21 липня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 .

Під час шлюбу на підставі договорів купівлі-продажу від 19 вересня 1997 року та від 05 листопада 1997 року подружжя набуло у власність квартири АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 .

У березні 2017 року їй стало відомо, що 05 липня 2005 року ОСОБА_2 уклав з АТ «Родовід Банк» кредитний договір, згідно з умовами якого отримав кредит у сумі 1 000 000 доларів США, а 06 жовтня 2005 року - договір іпотеки, відповідно умов якого її чоловік передав в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1 .

Ураховуючи те, що вона не надавала згоди на передачу спільного майна в іпотеку, просила визнати недійсними договір іпотеки від 06 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 і АТ «Родовід Банк» та договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 30 листопада 2010 року, зняти заборони відчуження та інші заборони з квартир АДРЕСА_1 , накладені нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенком В. В., які зареєстровані у реєстрі 06 жовтня 2005 року за № 4869.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Разом із тим на момент укладення договору іпотеки іпотекодержатель не знав, що майно, передане в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , у зв`язку з чим підстав для задоволення позову немає.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав.

Постанова мотивована тим, що оскільки шлюб між подружжям ОСОБА_1 розірвано у 1999 році, а оспорюваний договір іпотеки укладено ОСОБА_2 у 2005 році, підстав вважати майно, передане в іпотеку, спільною сумісною власністю подружжя, немає, так як з вимогою про поділ спільного майна подружжя позивач могла звернутися лише протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу. Крім того, на момент укладення оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_2 перебував в іншому зареєстрованому шлюбі, що також спростовує необхідність отримання згоди ОСОБА_1 на укладення цього правочину.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для з`ясування початку перебігу позовної давності, а саме дня, коли ОСОБА_1 довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано недійсними договір іпотеки від 06 жовтня 2005 року та договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 30 листопада 2010 року, укладені між ОСОБА_2 та АТ «Родовід Банк»,.

Скасовано заборони відчуження та інші заборони з квартир АДРЕСА_1 , накладені нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенком В. В., на підставі договору іпотеки від 06 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ«Родовід Банк».

Суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги обгрунтованими. При цьому суд вказав, що позивач згоди на укладення оспореного договору не надавала, після розірвання шлюбу постійно проживає у Сполучених Штатах Америки, а про факт передачі квартир в іпотеку відповідач повідомив її лише у березні 2017 року, що свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2019 року до суду касаційної інстанції від ПАТ «Родовід Банк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник ПАТ «Родовід Банк» вважає, що апеляційний суд неправильно визначив початок перебігу позовної давності, оскільки не встановив, коли ОСОБА_1 дізналася або мала дізнатися про порушення свого майнового права.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про виклик ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до суду в якості свідків для встановлення фактичних обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у період із 07 травня 1995 року до 21 липня 1999 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

19 вересня 1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем 11 листопада 1997 року.

05 листопада 1997 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем 26 травня 1999 року.

05 липня 2005 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 000 000 доларів США.

Повернення кредиту забезпечено договором іпотеки від 06 жовтня 2005 року, укладеним між ВАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_2 , відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартири АДРЕСА_1 .

Також суд апеляційної інстанції установив, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 постійно проживає в Сполучених Штатах Америки, а про укладення ОСОБА_2 договору іпотеки від 06 жовтня 2005 року вона дізналася лише 21 березня 2017 року при обговоренні із ним питань щодо оплати вартості навчання їх сина, після чого в квітні 2017 року подала до суду даний позов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення відповідаєзазначеним вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У постанові Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зазначено, що «відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оспорити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.».

Суди встановили, що нерухоме майно, передане в іпотеку, набуто відповідачем у власність у період перебування в шлюбі із ОСОБА_1 .

Ураховуючи те, що позивач згоди на передачу в іпотеку квартир не надала, суд апеляційної інстанції зробив обгрунтований висновок про визнання недійсним договору іпотеки.

Стосовно аргументів касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15.

Установивши, що ОСОБА_1 дізналася про укладення ОСОБА_2 договору іпотеки від 06 жовтня 2005 року лише 21 березня 2017 року (матеріали справи не містять доказів про те, що позивачу було відомо про цей правочин до березня 2017 року), суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропусокм позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не входить повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук