Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 591/2089/18

провадження № 61-8892св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач за зустрічним позовом - акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року у складі судді Кривцової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі -

ПАТ «ПроКредит Банк»), зараз акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі -

АТ «ПроКредит Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в результаті неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за укладеними кредитними договорами виникла заборгованість, тому банк 21 січня 2011 року надіслав боржнику вимогу про дострокове повернення заборгованості, яку позичальник отримав 27 січня

2011 року, проте борг не повернув. У забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань 04 квітня 2008 року між банком та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а 25 лютого 2009 року - з ОСОБА_4 були укладені договори поруки.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14 листопада 2011 року з ОСОБА_1 , як з фізичної особи-підприємця, на користь банку було стягнуто кредитну заборгованість. Крім того, рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року борг було стягнуто також і з поручителів, проте, після часткового виконання цього рішення залишилась несплаченою заборгованість з процентів за користування коштами за кредитним договором

№ 15.6991/С-713/09.04 від 15 жовтня 2007 року.

АТ «ПроКредит Банк» просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку

32 104,20 доларів США (835 030,24 грн) боргу з відсотків за користування кредитом за період з 27 грудня 2011 року по 15 березня 2018 року; звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом її реалізації на прилюдних торгах з початковою ціною 817 601,00 грн; виселити відповідачів зі спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку.

У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічними позовними вимогами до ПАТ «ПроКредит Банк» про зобов`язання прийняття виконання зобов`язання по судовому рішенню належним чином.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що в порядку виконання судових рішень та виконавчого напису нотаріуса Татарченком А. В. було сплачено в рахунок погашення кредитної заборгованості всього 1 475 937,30 грн, проте банк ці кошти безпідставно зараховував на виконання кредитних угод, а не судових рішень.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили зобов`язати банк зарахувати 1 475 937,30 грн у рахунок належного виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за виконавчим написом нотаріуса № 972 від 29 березня 2011 року, рішенням Зарічного районного суду міста Суми

від 26 грудня 2011 року та рішенням Господарського суду Сумської області

від 14 листопада 2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог АТ «ПроКредит Банк» відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Зобов`язано АТ «ПроКредит Банк» зарахувати кошти у сумі 1 475 937,30 грн в рахунок належного виконання зобов`язання ОСОБА_1 по виконанню виконавчого напису від 29 березня 2011 року № 972, рішення Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року у справі № 2-2860/11 та рішення Господарського суду Сумської області від 14 листопада 2011 року у справі

№ 5021/1951/2011 про стягнення заборгованості по договорах про надання траншу № 15.6991 від 15 жовтня 2007 року, № 15.7700 від 04 квітня 2008 року, № 15.6978 від 15 жовтня 2007 року.

Стягнуто з АТ «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 704,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що борг за кредитними договорами, який виник станом на 08 червня 2011 року був повністю повернутий, тому відповідачі у справі не мають обов`язку перед банком повертати 1 459 901,39 грн, оскільки позивачу було повернуто на 20 281,61 грн більше. Відтак, суд вважав, що вимога АТ «ПроКредит Банк» про стягнення з відповідачів в солідарному порядку відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 32 104,20 доларів США, що утворилась за період з 27 грудня 2011 року по 15 березня 2018 року задоволенню не підлягає. У зв`язку із відсутністю боргу суд також відмовив у задоволенні решти позовних вимог банку.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що банк повинен був зараховувати кошти, які надходили на виконання рішень судів та виконавчого напису нотаріуса не у порядку, передбаченому умовами кредитних договорів, а лише на погашення заборгованості. Таким чином, суд вважав за необхідне захистити порушене право позивачів за зустрічним позовом в обраний ними спосіб.

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» задоволено частково.

Скасовано рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до АТ «ПроКредит Банк» про зобов`язання зарахувати 1 475 937,30 грн у рахунок належного виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за виконавчим написом нотаріуса № 972 від 29 березня

2011 року, рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року та рішенням Господарського суду Сумської області від 14 листопада 2011 року, стягнення з АТ «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 704,80 грн та ухвалено в цій частині нове рішення про відмовити у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь АТ «ПроКредит Банк» по 264,30 грн з кожного судового збору за апеляційний перегляд справи.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «ПроКредит Банк», апеляційний суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), згідно якої право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог про дострокове повернення кредиту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд вказав про їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки вимоги банку про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2019 року АТ «ПроКредит Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог АТ «ПроКредит Банк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір та застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не взяв до уваги пункт 4.4 Рамкової угоди № С-713/09.04 від 20 вересня 2004 року, яким передбачено, що у випадку прострочення погашення кредиту, позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом в розмірі, що дорівнює визначеним відповідними кредитним договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом «факт/360» від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з моменту виникнення заборгованості до дати її погашення, включно. Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у справі № 913/11/18 в постанові від 13 грудня 2018 року.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, повне виконання якого не здійснено, не припиняє зобов?язальних правовідносин сторін по кредитному договору. У тому числі обов?язку позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами, та права кредитора вимагати від позичальника виконання такого зобов?язання.

Оскільки у відповідачів існує борг по відсоткам за користування кредитом з період з 27 грудня 2011 року по 15 березня 2018 року в розмірі 32 1041,20 доларів США, що еквівалентно 835 030,24 грн, є всі підстави для задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Доводи інших учасників справи

19 липня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язу подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги

АТ «ПроКредит Банк» відмовити, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Зарічного районного суду міста Суми.

17 липня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «ПроКредит Банк» на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постановою Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог

АТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до АТ «ПроКредит Банк» про зобов`язання прийняття виконання зобов`язання по судовому рішенню належним чином, а тому судове рішення апеляційної інстанції в цій частині відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України касаційним судом не перевіряється.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 вересня 2004 року між банком та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено рамкову кредитну угоду № С-713/09.04 на суму 200 000,00 доларів США зі строком кредитування до 180 місяців.

Для виконання вказаної угоди та отримання кредитних коштів між банком і ОСОБА_1 були укладені кредитні договори, а саме: 15 жовтня 2007 року договір № 16.6991 про надання траншу у сумі 63 500,00 доларів США зі сплатою

14 % річних на строк 48 місяців; 04 квітня 2008 року договір № 15.7700 на суму 50 000,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних на строк 60 місяців; 15 жовтня

2007 року договір № 15.6978 на суму 85 000,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних на строк 121 місяць.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань 20 вересня 2004 року між

АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 1-713/09.04-ІД2, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 .

15 жовтня 2007 року між банком і фізичною-особою підприємцем

ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № С-713/09.04/1140-ІД, предметом якого є телятник цегляний літ. «В-І», загальною площею 1307,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

04 квітня 2008 року між банком та поручителями ОСОБА_3 і

ОСОБА_2 , а 25 лютого 2009 року - з ОСОБА_4 , були укладені договори поруки.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань виникла заборгованість, тому 21 січня 2011 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розмір заборгованості по кредитних угодам, а також вимоги про повне дострокове погашення кредиту за всіма укладеними угодами.

Того ж дня банк надіслав на адресу поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і позичальника ОСОБА_1 повідомлення про виникнення кредитної заборгованості, в якому також зазначив, що позичальнику була направлена вимога про дострокове повернення кредиту і що поручителі задля недопущення примусової реалізації іпотечного майна (квартири

АДРЕСА_1 ) мають право власними коштами повернути борг.

21 січня 2011 року банк надіслав поручителям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вимоги про виконання зобов`язань за договорами поруки, в яких вказав суми заборгованості по кожній кредитній угоді.

Вказані повідомлення про заборгованість та вимоги про дострокове повернення кредиту позичальник та поручителі отримали 27 січня 2011 року.

29 березня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В. видано виконавчий напис № 972 про звернення стягнення на предмет іпотеки - телятник цегляний літ. «В-І», загальною площею 1307,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14 листопада 2011 року з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за трьома кредитними договорами, а саме: -борг по капіталу за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 15.6991 в сумі

335 693,36 грн, 35 647,29 грн боргу по процентах, 11 203,80 грн комісії та

5 674,09 грн пені; - борг по капіталу за кредитним договором від 04 квітня

2008 року № 15.7700 в сумі 331 897,24 грн, 33 232,99 грн боргу по процентах,

22 841,53 грн комісії та 373,54 грн пені; - борг по капіталу за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 15.6978 в сумі 614 112,27 грн, 52 535 грн боргу по процентах, 10 427,11 грн комісії та 3 200,07 грн пені.

Заочним рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стягнуто в солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 15.6991 в сумі 388 218,54 грн та заборгованість за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 15.6978 в сумі 680 274,45 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 15.7700 в сумі 391 408,40 грн.

24 жовтня 2017 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса № 972, виданого 29 березня 2011 року, тобто звернуто стягнення на телятник цегляний літ. «В-І», загальною площею 1307,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а кошти від продажу цього нерухомого майна у сумі 5 800,00 грн та 1 289 770,00 грн 18 жовтня 2017 року перераховано банку.

Боржником ОСОБА_1 та поручителями ОСОБА_3 і

ОСОБА_2 на виконання заочного рішення Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року, рішення Господарського суду Сумської області

від 14 листопада 2011 року та за рахунок продажу іпотечного майна на погашення заборгованості за кредитними договорами було перераховано банку всього

1 480 183,30 грн, що на 20 281,61 грн перевищує розмір заборгованості за кредитними договорами, яка утворилась станом на 08 червня 2011 року і була стягнута заочним рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 26 грудня 2011 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, про неправильне застосування якої судами попередніх інстанцій зазначено в касаційній скарзі, дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Така правова позиція щодо правильного застосування норм права висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), яка відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. А тому ці аргументи касаційної скарги є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, встановили, що банк вже звертався до відповідачів з вимогами про повернення кредитної заборгованості, а після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з відповідача лише сум, передбачених положенням частини другої статі 625 ЦК України, а не на стягнення з відповідачів в солідарному порядку 32 104,20 доларів США, що еквівалентно 835 030,24 грн, боргу по відсотках за користування кредитом за період з 27 грудня 2011 року по 15 березня 2018 року. Суди дійшли правильного висновку про відмову банку у задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості, оскілки право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог про дострокове повернення кредиту, що відповідає вищенаведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

З висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, зокрема, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття відповідачів з реєстраційного обліку, колегія суддів погоджується також, оскільки правові підстави для задоволення цих вимог, як похідних, відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «ПроКредит Банк» залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20 грудня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська