Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 545/262/18

провадження № 61-47367св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виробничий сільськогосподарський кооператив «Злагода», Пальчиківська сільська рада Полтавського району Полтавської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» (далі - ВСК «Злагода», кооператив), Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Пальчиківська сільради) про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року вона набула право власності на земельну ділянку площею 6,2343 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пальчиківської сільської ради в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , припинивши право власності територіальної громади Пальчиківської сільради на відумерлу спадщину. Вказану ділянку за договором оренди землі від 30 вересня 2014 року сільська рада передала в оренду ВСК «Злагода». З квітня 2017 року оренда плата за користування земельною ділянкою позивачу не сплачена.

Посилаючись на вказане, просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 30 вересня 2014 року, сторонами якого є Пальчиківська сільрада та ВСК «Злагода», зобов`язавши кооператив повернути їй вказану земельну ділянку.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 30 вересня 2014 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,2343 га, кадастровий номер 5324081400:00:015:0120, укладений між Пальчиківською сільрадою та ВСК «Злагода».

Зобов`язано ВСК «Злагода» повернути ОСОБА_1 як власнику земельну ділянку площею 6,2343 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пальчиківської сільради (кадастровий номер 5324081400:00:015:0120).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довела факт несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, що є підставою для розірвання договору оренди.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач дійсно допустив затримку виплати орендної плати, проте це зумовлене діями позивача як орендодавця, яка створила перешкоди для належного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасувати, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказаний договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню у зв`язку з порушенням прав власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею внаслідок існування цього договору, а також у зв`язку з невиплатою відповідачем орендної плати.

У січні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ВСК «Злагода», в якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 30 вересня 2014 року між територіальною громадою Кіровської сільської ради в особі Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, правонаступником якої є Пальчиківська сільрада, як орендодавцем і ВСК «Злагода» як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,2343 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року у справі № 545/279/17 за позовом ОСОБА_1 до Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Полтавська районна державна нотаріальна контора, про передання в натурі спадщини, визнаної відумерлою, визнано за ОСОБА_1 право власності і виділено в натурі земельну ділянку площею 6,2343 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та припинено право власності територіальної громади Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області на відумерлу спадщину.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про оренду землі».

Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто неналежне виконання умов договору як і невиконання, також є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (див., наприклад, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18)).

Отже, за загальним правилом у разі наявності вини орендаря у систематичній несплаті орендної плати (два та більше випадки) орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди землі.

Проте у цій справі апеляційний суд встановив, що несплата орендної плати за період із червня 2017 року до пред`явлення позову мала місце у зв`язку з невиконанням орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Відповідно до наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати подати докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Установивши відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем законодавчо визначеного обов`язку, а відповідач заперечує факт повідомлення орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки і надання ним даних щодо платіжних реквізитів, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 , оскільки затримка зі сплати орендної плати зумовлена діями орендодавця, який створив перешкоди для належного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності рішення апеляційного суду, який надав належну оцінку всім обставинам справи та перевірив аргументи учасників справи, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний