Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2817/10

провадження № 61-41042св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року у складі судді Коваленко І. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до кредитного договору № 11119520000 від 19 лютого 2007 року, відповідач ОСОБА_1 отримав споживчий кредит в розмірі 96 117 доларів США, зі сплатою 11,8 % річних, які відповідно до додаткових угод до кредитного договору № № 1, 2 зобов`язався повернути шляхом сплати ануїтентних платежів 25 числа кожного календарного місяця в розмірі 1 060 доларів США в термін не пізніше 21 лютого 2034 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 19 лютого 2007 року був укладений договір поруки № 97141, згідно з яким остання зобов`язалася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 його зобов`язань, що виникли із кредитного договору, в повному обсязі, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором. Відповідно до додаткової угоди від 06 лютого 2009 року № 1 до договору поруки № 97141 від 19 лютого 2007 року, ОСОБА_2 надала згоду на зміну суми кредитного договору, зміну процентної ставки, розміру ануїтентного платежу та зміну кінцевого терміну виконання основного зобов`язання.

Посилаючись на невиконання відповідачами зобов`язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту, унаслідок чого станом на 01 квітня 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 101 221,89 доларів США, що еквівалентно 802 183,55 грн, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнуто вказану заборгованість з відповідачів в солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 101 221, 89 доларів США, що еквівалентно 802 183,55 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти в обумовленому договором розмірі, проте відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку в солідарному порядку як з боржника так і поручителя.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року замінено позивача у справі з ПАТ «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») у відповідності до договору факторингу від 13 лютого 2012 року № 2, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», за умовами якого ТОВ «Кей-Колект» набуло повноважень кредитора за зобов`язаннями боржника та поручителя.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року змінено, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором в розмірі 6 768,85 доларів США, що еквівалентно 53 643,14 грн, заборгованість за процентами в сумі 8 550,74 доларів США, що еквівалентно 67 764,61 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредиту в розмірі 821,11 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 6 781,64 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором в сумі 81 441,33 доларів США, що еквівалентно 645 422,54 грн, заборгованість за процентами в сумі 2 474,62 доларів США, що еквівалентно 19 611,36 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 50,56 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 1 182,92 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання його умов, проте невірно визначив розмір такої заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку, оскільки з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України нарахування боргових сум, які підлягають стягненню з поручителя, слід обчислювати з моменту пред`явлення позову і до збігу шестимісячного строку, виключені із зобов`язання поручителя платежі підлягають стягненню лише з боржника. Розмір нарахованої банком пені в валюті, відповідно до умов кредитного договору підлягає перерахуванню у національну валюту гривню, з урахуванням встановленої облікової ставки та за офіційним обмінним курсом Національного банку України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково задовольнили позов банку, при цьому не звернули уваги на те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснений позивачем, є абсолютно необґрунтованим та недоведеним. Стягуючи заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку з боржника та поручителя, суди не врахували, що порука в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України на момент звернення позивача до суду з даним позовом, є припиненою. Суди залишили поза увагою те, що з моменту настання строку виконання основного зобов`язання кредитні правовідносини між сторонами припинилися, що виключає подальше нарахування строкової заборгованості, простроченої заборгованості, строкової заборгованості по відсоткам та простроченої заборгованості за відсотками та пені; крім того у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту видачі позивальнику кредитних коштів, що унеможливлює встановлення точної дати видачі кредиту та його розміру. Також судами попередніх інстанцій не враховано, що розрахунок пені неправомірно здійснено позивачем у доларах США.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої представником ОСОБА_3 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 19 лютого 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11119520000, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 96 117 доларів США строком до 19 лютого 2028 року зі сплатою 11,8 % річних.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів згідно з пунктом 1.3.4 договору відбувається з 01 по 09 число (включно) кожного місяця, наступного з тим, за які були нараховані проценти.

06 лютого 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої відповідач зобов`язався повертати кредит та нараховані проценти шляхом щомісячної плати ануїтентних платежів у розмірі 1 060 доларів США. Днем сплати ануїтентного платежу встановлено 25 число кожного календарного місяця строку кредитування. Невід`ємною частиною додаткової угоди є графік платежів (додаток № 1).

Пунктом 3.1 вказаної додаткової угоди продовжено термін повернення кредиту до 21 лютого 2034 року, а пунктом 3.2 вказаного договору перенесено сплату процентів, нарахованих згідно умов кредитного договору за використання кредитних коштів за період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року на період з 01 лютого 2014 року по 20 лютого 2014 року.

31 березня 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, згідно умов якої сторони погодили, що сплата процентів, нарахованих згідно умов кредитного договору за використання кредитних коштів за період з 01 січня 2009 року по 21 січня 2009 року здійснюється відповідачем з 01 лютого 2011 року по 19 лютого 2011 року, а сплата процентів нарахованих за період з 01 лютого 2009 року по 05 лютого 2009 року здійснюється в період з 01 березня 2011 року по 19 березня 2011 року.

У забезпечення належного виконання кредитного договору від 19 лютого 2007 року № 11119520000, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 19 лютого 2007 року був укладений договір поруки № 97141, згідно з яким відповідач зобов`язалася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що виникли із кредитного договору, в повному обсязі.

06 лютого 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, відповідно до умов якої ОСОБА_2 надала згоду на зміну суми кредитного договору, зміну процентної ставки, розміру ануїтентного платежу, зміну кінцевого терміну виконання основного зобов`язання.

ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № 11119520000 належним чином не виконував, припинивши з 26 лютого 2009 року здійснювати погашення кредиту та сплату нарахованих відсотків, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої згідно наданого ПАТ «УкрСиббанк» розрахунку станом на 01 квітня 2010 року складає 101 221,89 доларів США, що еквівалентно 802 183,55 грн.

У зв`язку з чим, ПАТ «УкрСиббанк» направив відповідачам письмові вимоги від 20 квітня 2010 року, у яких вимагав усунення порушень зобов`язання у зв`язку з виникненням заборгованості протягом 31 дня з моменту отримання вимоги та зазначив, що у випадку не усунення вказаних порушень на 32 день з дня отримання вимоги, банк буде вважати термін повернення кредиту таким, що настав, і буде вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказані вимоги банку не виконали, унаслідок чого ПАТ «УкрСиббанк» 02 червня 2010 року звернулося до суду із даним позовом.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Частиною першою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Договором поруки № 97141, укладеним 19 лютого 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 не встановлено строк, після настання якого порука припиняється, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, або у разі зміни строку виконання основного зобов`язання шляхом направлення боржнику вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів. Шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред`явлення вимоги поручителю (шляхом пред`явлення позову до суду) обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного у вимозі кредитора. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

ОСОБА_1 , як позичальник, відповідно до кредитного договору, з урахуванням умов додаткових угод до нього, зобов`язався перед банком повернути суму кредиту з процентами до 21 лютого 2034 року, сплачуючи її частинами щомісяця ануїтентними платежами згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, унаслідок вказаних умов договору та у зв`язку з неналежним виконанням цих зобов`язань ОСОБА_1 шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України для пред`явлення банком, як кредитором, вимог до поручителя ОСОБА_2 , оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, про повернення заборгованих коштів, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу окремо.

Установивши, що з 26 лютого 2009 року боржником припинено внесення платежів на погашення кредиту та дату пред`явлення банком позову (02 червня 2010 року), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з поручителя підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором (кредит, проценти, пеня) нарахована за період з 02 грудня 2009 року.

Також з урахуванням умов кредитного договору від 19 лютого 2007 року № 11119520000, а саме пункту 7.1, яким сторони погодили право банку у разі порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом Національного банку України гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, апеляційний суд обґрунтовано здійснив перерахунок пені, нарахованої в доларах США в національну валюту гривню за офіційним курсом на день її нарахування.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неправомірного нарахування банком пені в доларах США.

Крім того, у статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частиною другою статті 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 і підстав для відступлення від цього висновку немає.

Не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про припинення поруки, оскільки в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, проте правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 , зокрема щодо відсутності доказів видачі кредиту та його розміру, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2018 року, якою змінено заочне рішення Дніпровського суду міста Києва від 22 вересня 2010 року, відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського суду міста Києва від 22 вересня 2010 року, в частині яка не змінена апеляційним судом, та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко