Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 161/18659/17

провадження № 61-39332св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2018 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив:

1) визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 23 жовтня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_2 ;

2) визнати недійсним договір міни від 29 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. в реєстрі за № 813;

3) визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що підчас перебування в шлюбі з ОСОБА_2 , який був розірваний 26 червня 2009 року, вони уклали між собою договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого він відчужив на користь ОСОБА_2 належну йому 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

За час шлюбу за спільні кошти вони разом з ОСОБА_2 до зазначеної 1/4 частини житлового будинку добудували приміщення площею 95,1 кв. м у зв`язку з чим загальна площа нерухомого майна збільшилася до 113,4 кв. м. На спірне нерухоме майно ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності і в подальшому уклала договір міни, за яким відчужила по 1/2 частці цього приміщення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що зазначене жиле приміщення є спільною сумісною власністю подружжя і ОСОБА_2 не мала права без його згоди відчужувати спірне майно, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт зведення прибудови за спільні кошти до 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено яким чином загальна площа спірно майна збільшилась на 91,5 кв. м. Суди не взяли до уваги показання свідків.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 березня 2006 року по 26 червня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 липня 2013 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 виділено в натурі на праві особистої приватної власності 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , а саме: приміщення 1-9 площею 13,2 кв. м, приміщення 1-10 площею 6 кв. м, приміщення 1-11 площею 2,7 кв. м з правом проведенням добудови.

23 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: квартиру № 2 площею 113,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

25 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладений договір міни, за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кожній по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої та третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судами встановлено, після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 липня 2013 року ОСОБА_2 виділено в натурі на праві особистої приватної власності 1/4 частину спірного житлового будинку, а саме: приміщення 1-9 площею 13,2 кв. м, приміщення 1-10 площею 6 кв. м, приміщення 1-11 площею 2,7 кв. м з правом проведення відповідної добудови.

23 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: квартиру № 2 площею 113,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

Добудова спірного приміщення здійсненна в період з 25 липня 2013 року по 23 жовтня 2015 року, тобто після розірвання шлюбу.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що спірне приміщення добудоване за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 період перебування у зареєстрованому шлюбі або добудоване ними за спільні кошти після розірвання шлюбу.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судами належним чином не досліджено показання свідків направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, суди надали їм належну правову оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов