Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2023 року

м. Київ

справа № 711/3329/21

провадження № 61-9765св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Плакущий Сергій Володимирович, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2022 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Василенко Л. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВДРАЦС у місті Черкаси) про визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

13 червня 2002 року вона та ОСОБА_2 одружилися, про що свідчить актовий запис № 671, відповідно до свідоцтва про одруження.

Після одруження ОСОБА_2 став фактично проживати за її адресою реєстрації: АДРЕСА_1 .

Спільних дітей вони не мали, проте у кожного з них були діти від інших шлюбів.

У 2018 році між подружжям виникли сімейні сварки та деякі елементи сімейного непорозуміння на побутовому ґрунті. Не маючи один до одного ніяких матеріальних претензій, вона разом з чоловіком вирішили звернутися до органів реєстрації актів цивільного стану та розірвати свій шлюб.

18 червня 2018 року Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Черкаський МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області) за заявами її та ОСОБА_2 шлюб розірвано, про що складено відповідний актовий запис № 374, та ними отримані відповідні свідоцтва.

Після оформлення розірвання шлюбу фактичного розлучення між ними не сталося. Вони сприйняли цю ситуацію як жарт, продовжували свої стосунки як чоловік та жінки, разом проживали в одній квартирі АДРЕСА_2 .

Про оформлення розлучення ніхто не знав і вважали їх сім`єю. Стосунки між ними покращились і вони мали бажання зареєструвати шлюб, але цього не зробили. Окремо вони не проживали, вели спільний побут, мали спільний бюджет, опікувалися один одним, проводили разом відпочинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер за місцем їхнього проживання, що зафіксовано лікарським свідоцтвом про смерть від 19 квітня 2021 року № 435. Поховання вона проводила за її кошти.

Розірвання шлюбу було фіктивним, оскільки була відсутня внутрішня воля щодо такого розірвання, вони підтримували подальші шлюбні відносини і не мали наміру їх припиняти.

У зв`язку з викладеним позивачка просила визнати фіктивним розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 , зареєстроване Черкаським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області 18 вересня 2018 року, актовий запис № 374 та анулювати актовий запис від 18 вересня 2018 року № 374, складений відповідачем.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачкою не доведено належними, допустимими та переконливими доказами те, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини. Показання свідків не можуть бути єдиними доказами у справі.

За життя ОСОБА_2 ні він, ні його колишня дружина ОСОБА_1 не порушували питання про фіктивність розірвання шлюбу і лише через місяць після смерті ОСОБА_2 остання звернулася до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним з метою отримання спадщини.

Також немає підстав вважати, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що ВДРАЦС у місті Черкаси не є належним відповідачем у цій справі та не повинен відповідати за пред`явленими позовними вимогами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Плакущий С. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції без достатньої правової підстави, без врахування необхідності неупередженого та об`єктивного розгляду справи відмовив у задоволенні клопотання заявника про долучення до справи додаткових доказів на підставі частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд першої інстанції за власною ініціативою затягував розумні строки розгляду справи, невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про допит заявлених свідків.

Так, 19 липня 2021 року вона заявляла клопотання про виклик та допит семи свідків, проте судом ухвалено рішення про допит лише чотирьох свідків.

Суд першої інстанції під час судового засідання 10 лютого 2022 року, незважаючи на відсутність повноважень та статусу учасника судового процесу в адвоката Глущенка О. С., її заперечення, надав можливість для виступу адвокату Глущенку О. С., для оголошення ним заяви, прийняв її під час судового засідання та незаконно приєднав до матеріалів справи.

Крім того, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про заявлення нею позову у справі до неналежного відповідача.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що помилковість висновків суду першої інстанції щодо неналежності відповідача на правильність рішення по суті не вплинуло.

Матеріали справи містять необхідну сукупність належних допустимих та достовірних доказів того, що розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 , зареєстроване Черкаським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області 18 вересня 2018 року, актовий запис № 374, було фіктивним.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на:

неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 461/6692/16-ц;

недослідження зібраних у справі доказів;

необґрунтоване відхилення клопотання про долучення до справи додаткових доказів та допит свідків.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Плакущий С. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

14 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Черкаського МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області заяву про розірвання шлюбу, в якій зазначили, що вони за взаємною згодою просять розірвати шлюб у встановленому законодавством порядку, з умовами розірвання шлюбу вони ознайомлені, про відповідальність за повідомлення завідомо неправдивих відомостей попереджені.

Відповідно до актового запису про розірвання шлюбу від 18 вересня 2018 року № 374 чоловік ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_1 розірвали шлюб, який укладений між ними 13 червня 2002 року (актовий запис № 671).

Згідно з даними лікарського свідоцтва про смерть від 19 квітня 2021 року № 435 та свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Черкаси. Зазначене його місце проживання: АДРЕСА_3 , а місце смерті - АДРЕСА_1 .

Поховання ОСОБА_2 здійснювала позивачка відповідно до договору-замовлення від 20 квітня 2021 року № 7, видаткової накладної від 20 квітня 2021 року, товарних чеків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 108 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року в справі № 461/6692/16-ц (провадження № 61-46020св18) зроблено висновок, що «розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин. При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу. […] Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши наведені вище положення СК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, позивач не довела, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин та не надала доказів, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини. При цьому суд правильно врахував, що за життя ОСОБА_6 жоден із колишнього подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу».

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами те, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини.

Суди правильно врахували, що за життя ОСОБА_2 ні він, ні його колишня дружина ОСОБА_1 не порушували питання про фіктивність розірвання шлюбу і лише через місяць після смерті ОСОБА_2 позивачка звернулася до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним з метою отримання спадщини.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки, яка мотивувала фіктивність шлюбу необхідністю оформлення субсидій, оскільки для визнання шлюбу фіктивним подружжя саме в момент розірвання шлюбу не повинне мати на меті припинення шлюбних відносин. При цьому, навіть обставини про оформлення субсидії, не були позивачкою доведені під час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Установивши, що ОСОБА_1 не довела обставин, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці, та взявши до уваги, що протягом двох років восьми місяців після розірвання шлюбу за життя ОСОБА_2 жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції без достатньої правової підстави, без врахування необхідності неупередженого та об`єктивного розгляду справи відмовлено у задоволенні клопотання заявника про долучення до справи додаткових доказів на підставі частини третьої статті 367 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє, оскількивідповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доказів неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції позивачка не надала.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції за власною ініціативою затягував розумні строки розгляду справи, невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про допит заявлених свідків, Верховний Суд відхиляє, оскільки ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2021 року було задоволено клопотання позивачки про допит свідків.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції під час судового засідання 10 лютого 2022 року, незважаючи на відсутність повноважень та статусу учасника судового процесу в адвоката Глущенка О. С., заперечення ОСОБА_1 щодо відсутності повноважень в адвоката на представництво інтересів ОСОБА_3 , надав можливість для виступу адвокату Глущенку О. С. для оголошення ним заяви про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 , прийняв заяву під час судового засідання та незаконно долучив її до матеріалів справи, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Встановлено, що ОСОБА_4 виявила бажання взяти участь у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, з власної ініціативи, оскільки вважала, що рішення у цій справі може вплинути на її спадкові права.

У зв`язку з цим вона уклала з Глущенком О. С. договір про надання правової допомоги, що підтверджується ордером від 29 грудня 2020 року № 1007553, для представництва її інтересів в суді першої інстанції (т. 1, а. с. 188).

10 лютого 2022 року адвокат Глущенко О. С., який діє в інтересах ОСОБА_4 , подав заяву про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2022 року у задоволенні заяви адвоката Глущенка О. С. про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відмовлено.

Отже, прийняття та вирішення зазначеної заяви адвоката Глущенка О. С. на вирішення справи по суті не вплинуло.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про заявлення нею позову у справі до неналежного відповідача, заслуговують на увагу.

Проте Верховний Суд врахував, що указане було предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який правильно зазначив, що помилковість висновків суду першої інстанції щодо неналежності відповідача на правильність рішення по суті не вплинуло, оскільки у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі, в якій наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

У справі, яка переглядається, коло спадкоємців встановлено не було, а предметом позову є визнання розірвання шлюбу фіктивним. Отже, позивачкою було правильно визначено ВДРАЦС у місті Черкасияк відповідача.

Доводи касаційної скарги також зводяться до власного тлумачення норм права, до незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Плакущий Сергій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2022 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак