Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2021 року у справі №643/6850/17

Постанова

Іменем України

21 травня 2021 року

м. Київ

справа № 643/6850/17

провадження № 61-4751 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - комунальне підприємство "Жилкомсервіс",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зпозовом

до Харківської міської ради, третя особа - комунальне підприємство "Жилкомсервіс", в якому, з урахуванням доповнень до позовної заяви, просила суд зобов'язати Харківську міську раду укласти з нею договір найму квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,9 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, та визнати її наймачем зазначеної квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що неприватизована квартира АДРЕСА_1 була виділена батькові її вітчима ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у 1972 році на склад сім'ї

з п'яти осіб, а саме: дружину - ОСОБА_4, синів: ОСОБА_2,

ОСОБА_5, ОСОБА_2 (її вітчим). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (наймач) помер, а наймачем була визнана ОСОБА_4.

Вказувала, що 10 квітня 1996 року її матір - ОСОБА_6, після одруження

з ОСОБА_2, була зареєстрована у зазначеній квартирі. Вона також почала проживати у цій квартирі разом з матір'ю з 1996 року, а 05 травня 1999 року була зареєстрована за вказаною адресою, де й продовжує проживати.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4. Після її смерті ніхто із членів сім'ї не переоформив на себе особовий рахунок. При цьому у період

із 1974 року по 2004 рік інші члени сім'ї були зняті з реєстраційного обліку

за вказаною адресою. Разом із цим, з 1996 року всі мешканці квартири проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, визнавали її членом сім'ї.

Вона зверталася до Харківської міської ради, управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради із заявою про визнання її наймачем спірної квартири, однак отримувала відмови з формальних підстав. Зокрема, вказувала

на необхідність подання до відповідних органів свідоцтва про смерть ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, які отримати не може, оскільки такі видаються лише родичам померлих.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2020 року

у складі судді Харченко А. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала суду належних доказів на підтвердження смерті ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, а також копію свідоцтва про народження на підтвердження того факту, що ОСОБА_7 є її матір'ю.

При цьому будь-яких договорів

під час її вселення до спірної квартири щодо піднайму або тимчасового проживання не укладалося.

Суд першої інстанції зазначив, що спірна квартира не приватизована

і знаходиться в комунальній власності територіальної громади, а тому управління житловим фондом здійснюється Харківською міською радою через свої виконавчі органи (стаття 18 ЖК Української РСР). Харківська міська рада наділена правом укладати договори житлового найму,

а Департамент житлового господарства Харківської міської ради не є юридичною особою, і відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" збирає та готує документи на ім'я Харківського міського голови про зміну умов договору найму житлового приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2020 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Харківську міську раду укласти з ОСОБА_1 договір найму квартири

АДРЕСА_1, загальною площею 66,9 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, та визнати її наймачем зазначеної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

та задовольняючи позов ОСОБА_1, урахувавши положення статей 64, 65 ЖК Української РСР, надавши оцінку письмовим доказам,

які знаходяться у матеріалах справи, виходив із того, що позивач законно вселилася у спірне житлове приміщення як онука наймача, тривалий час проживала у ньому із наймачем квартири - ОСОБА_4, продовжила там проживати після її смерті.

При цьому ОСОБА_1 у силу положень частин 1 , 2 статті 106 ЖК Української РСР має право вимагати визнати її наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача, який помер.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відповіді Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Харківській області від 18 березня 2017 року за № 2735/15.10-04-06, якою підтверджується факт смерті ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_2

та неможливості отримання позивачем відповідних копій свідоцтв про смерть. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував подані позивачем докази на підтвердження її родинних відносин з ОСОБА_7 та укладення останньою шлюбу з ОСОБА_2.

Також апеляційний суд вказав, що саме Департамент житлового господарства Харківської міської ради в силу вимог закону збирає та готує документи на ім'я Харківського міського голови про зміну умов договору найму житлового приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,

Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення

та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції було застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Крім того, що судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року клопотання Харківської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено Харківській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 643/6850/17 із Московського районного суду м. Харкова. У задоволенні клопотання Харківської міської ради про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду доказів законності вселення та проживання у спірній квартирі. При цьому апеляційний суд не надав оцінки доводам щодо відсутності відомостей про наявність у позивача житла за період з 2010 року та не врахував,

що у матеріалах справи наявна копія судового рішення у справі № 643/10615/13-ц за позовом ОСОБА_9 до Харківської міської ради про визнання права власності, який в подальшому залишено без розгляду.

Вказує, що на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов

і надання жилих приміщень, позивач не перебуває.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 643/4418/18-ц.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України (пункти 1,4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти

в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами 1 та 2 статті 61 ЖК Української РСР закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного

і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти

і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач

та члени його сім'ї.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися

в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем

за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача (частина 1 статті 106 ЖК Української РСР).

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснено,

що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем

і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини 1 та 2 статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи,

що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина 2 статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем

і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи,

а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб,

чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача,

у розумінні частини 2 статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Частиною 2 статті 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму

на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати Харківську міську раду укласти з нею договір найму квартири

АДРЕСА_1 та визнати її наймачем вказаної квартири, оскільки спірна квартира була виділена батькові її вітчима ОСОБА_2 - ОСОБА_3, після смерті якого наймачем стала його дружина - ОСОБА_4, а вона разом з іншими мешканцями постійно проживала однією сім'єю з наймачем у зазначеній квартирі, вела з ними спільне господарство, продовжує проживати у ній.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що позивачем надано суду достатньо допустимих й належних доказів, які в своїй сукупності свідчать про законність її вселення у спірну квартиру, постійне проживання з 1996 року у зазначеній квартирі, ведення спільного господарства

з померлим наймачем, а тому наявні правові підстави для задоволення

її позову. Відсутність письмової згоди наймача не свідчить про те, що вона не набула право користування спірним жилим приміщенням.

При цьому суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку відповіді Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області

від 18 березня 2017 року за № 2735/15.10-04-06, якою підтверджується факт смерті ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та неможливості надання позивачу відповідних копій свідоцтв про смерть.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено,

що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як

в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,

за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної

та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету"

та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність

у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи

в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

З урахуванням наведеного, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд апеляційної інстанції під час розгляду справи

не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 14 квітня 2021 року у справі № 645/7796/19, провадження № 61-817св21.

Посилання заявника на невідповідність оскаржуваної постанови апеляційного суду правовому висновку Верховного Суду, викладеному

у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 643/4418/18-ц (провадження № 61-18958св19), колегія суддів відхиляє, так як у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про незаконність вселення позивачки

до квартири АДРЕСА_1 були оцінені апеляційним судом. Верховний Суд також зазначає, що ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі з 1996 року, про що відповідачу було відомо з її звернень, проте вимог про виселення

не заявлено.

У силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць