Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 601/90/16

провадження № 61-12966св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ЧернякЮ.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Лідихівська сільська рада Кременецького району Тернопільської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області, у складі судді Мочальської В. М., від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області, у складі колегії суддів: Костіва О. З., Кузьми Р. М., Хоми М. В., від 23 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Лідихівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.

Заявлені вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що 29 квітня 2012 року загальні збори співвласників Спілки власників земельних та майнових паїв «Лідихівська» (далі - СВЗП «Лідихівська») виділила 92 громадянам у рахунок майнових паїв адміністративну будівлю колишньої СВЗП «Лідихівська». 14 травня 2012 року між ним та 92 громадянами, які були членами СВЗП «Лідихівська» с. Лідихів Кременецького району Тернопільської області, було укладено договори купівлі-продажу прав на майнові частки (паї), підтверджені свідоцтвами про право власності на них, на загальну суму 119 016 грн. Позивач сплатив співвласникам визначену договорами грошову суму та набув право власності на спірне майно, однак відповідач не визнає його права власності на адмінбудівлю.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив на підставі статті 392 ЦК України визнати за ним право власності на адміністративну будівлю колишньої СВЗП «Лідихівська», розташовану по АДРЕСА_1, вартістю 119 016 грн.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на загальних зборах співвласників майнових паїв, які відбулися 29 квітня 2012 року, було вирішено видати в рахунок майнового паю групі співвласників майнових паїв приміщення адмінбудинку з умовою, що сільська рада та відділення зв'язку, які на час проведення майнових зборів знаходились у цьому будинку, залишаються у ньому, але з оплатою оренди приміщення, яке вони будуть займати. Вказаним рішенням загальних зборів адміністративна будівля по АДРЕСА_1 вартістю 119 016 грн у встановленому законом порядку в натурі не виділялась, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем, необхідно відмовити.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що позивачем не доведено належними доказами правомірності набуття права власності на спірне адміністративне приміщення й порушення його прав.

10 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач посилається на те, що судами зроблено помилковий висновок про те, що розпайоване майно - адміністративну будівлю колишньої спілки СВЗП «Лідихівська» не було виділено в натурі, оскільки такий висновок суперечить обставинам справи і рішенню зборів власників майнових паїв від 29 квітня 2012 року, на підставі якого спілка власників земельних та майнових паїв «Лідихівська» виділила 92 громадянам у рахунок майнових паїв адміністративну будівлю колишньої СВЗП «Лідихівська». Заявник вважає, що судами не надано належної оцінки тому, що СВЗП «Лідихівська» була визнана банкрутом та ліквідована 31 травня 2010 року за рішенням господарського суду, а тому й відсутні правонаступники та користувачі розпайованого майна ліквідованого господарства. При наведених обставинах, продавці майнових паїв або їх покупець (позивач) не могли отримати відміток у 2012 році на свідоцтвах про право власності на майнові паї від правонаступника або користувачів розпайованим майном із-за їх відсутності, як це передбачено Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 04 квітня 2001 року за № 306/5496, який втратив чинність 24 травня 2013 року. Суди, посилаючись на відсутність відповідних відміток у майнових сертифікатах власників майнових паїв, не врахували відсутність правонаступника розпайованого майна, яке перебувало у користуванні СВЗП «Лідихівська». Крім того, існує чинне рішення загальних зборів СВЗП «Лідихівська» від 26 лютого 2004 року про затвердження членів КСП, які мають право на майновий пай та перелік майна, яке підлягає паюванню, у тому числі віднесення до нього адміністративної будівлі та майна для розрахунків з кредиторами, яке є доказом права власності спілки на спірну адмінбудівлю. Судами також не враховано зміст рішення сесії Лідихівської сільської ради, яким визнано право ОСОБА_2 лише на ? частини адмінбудівлі, однак останнім було сплачено 14 травня 2012 року повну вартість майнових паїв на суму 119 016 грн, що становило 100 % вартості адмінбудівлі.

24 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_2 до Лідихівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання права власності на майно призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 29 квітня 2012 року на зборах співвласників майнових паїв розглядались заяви 92 осіб, які є власниками майнових паїв (протокол № 1).

За результатом розгляду заяв, зборами співвласників майнових паїв вирішено видати в рахунок майнових паїв зазначеним громадянам приміщення адмінбудинку, з умовою, що сільська рада та відділення зв'язку, які на час проведення зборів знаходяться у цьому будинку, залишаться в ньому і надалі, але з оплатою оренди приміщення, яке вони будуть займати (а.с. 131-136).

14 травня 2012 року на підставі рішення майнової комісії від 20 лютого 2012 року і рішення зборів співвласників майнових паїв СВЗП «Лідихівська», було складено акт приймання-передачі 92 особам адміністративного приміщення, який підписали члени майнової комісії і власники майнових паїв (а.с. 100-104).

14 травня 2012 року позивач по справі уклав договори купівлі-продажу майнових паїв, відповідно до яких продавці (власники майнових паїв) продали, а покупець ОСОБА_2 купив належні продавцям на праві власності майнові паї СВЗП «Лідихівська» з відповідною їх вартістю. Загальна вартість майнових паїв складала 119 016 грн (а.с.5-99).

Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 березня 2013 року у справі № 1909/2769/2012 визнано незаконною відмову Лідихівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області в оформленні ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на майновий пай вартістю 119 016 грн. Зобов'язано Лідихівську сільську раду оформити на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майновий пай - адміністративну будівлю СВЗМП «Лідихівська» сумарною вартістю 119 016 грн (а.с. 105-107).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 березня 2015 року в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача оформити на його ім'я свідоцтво про право власності на майновий пай адміністративну будівлю СВЗП «Лідихівська» сумарною вартістю 119 016 грн - скасовано, та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Лідихівську сільську раду оформити на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майновий пай сумарною вартістю 119 016 грн. В решті постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 березня 2015 року залишено без змін.

16 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Лідихівської сільської ради із заявою, в якій просив прийняти рішення про оформлення на його ім'я свідоцтва про право власності на майновий пай вартістю 119 016 грн (а.с.118).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано, зокрема, Законом України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 року № 62/2009, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 04 квітня 2001 року за № 306/5496, який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25 квітня 2013 року за № 673/23205 та Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315.

Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (пункти 15, 16) передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна мало зробити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою.

Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна могло бути підставою для оформлення прав власності на виділене майно в установленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 затверджено Типове положення про комісію з вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.

У пункті 3 цього Типового положення зазначено, що основним завданням комісії є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, зокрема реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства.

Пунктами 4, 5 цього Положення визначені права комісії, які зводяться до проведення розрахунків щодо пайового майна, визначення структури пайового фонду тощо.

Згідно з підпунктом 10 пункту 4 Положення, комісія вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність.

Відповідно до пункту 10 Порядку комісія готує для розгляду на загальних зборах перелік майна для виділення його у натурі окремо для кожної групи осіб у спільну часткову власність єдиним комплексом, та список осіб, які виявили бажання отримати свої майнові паї у натурі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб обраний позивачем, оскільки стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, тому суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Позивачем не надано належних доказів правомірності набуття права власності на спірну адмінбудівлю, оскільки згідно протоколу № 1 від 29 квітня 2012 року було проведено збори співвласників майнових паїв, на яких розглядалися заяви групи людей-власників майнових паїв та вирішено видати в рахунок майнового паю групі співвласників майнових паїв у кількості 92 осіб приміщення адмінбудинок з умовою, що сільська рада та відділення зв'язку, які на час проведення майнових зборів знаходились у цьому будинку, залишаються в ньому, але з оплатою оренди приміщення, яке вони будуть займати (а.с. 131-136).

Свідоцтва з відміткою про виділення майна в натурі у травні 2012 року оформлені належним чином не були і не могли бути оформлені, оскільки СВЗП «Лідихівська» ліквідована 30 травня 2010 року, а тому адміністративна будівля по АДРЕСА_1 вартістю 119 016 грн не може вважатись такою, що у встановленому законом порядку була виділена в натурі.

Факт укладення договорів купівлі-продажу 92 майнових паїв не є підтвердженням виникнення права власності на спірне майно, а свідчить про перехід до ОСОБА_2 права на майновий пай. Інших доказів, які б підтверджували право власності позивача на спірне приміщення, суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з підстав, заявлених позивачем.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк