Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №2-245/10

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа 2-245/10

провадження № 61-461св17

Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

особа, яка оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру та виселення.

На обґрунтування заявлених вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 07 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № zrz0gk00153662, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 68 412,55 доларів США на строк до 06 березня 2027 року під 10,08 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком 07 березня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким позичальник передав в іпотеку банку квартиру № 115 загальною площею 73,5 кв.м по АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань та наявну прострочену заборгованість, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2007 року №zrz0gk00153662 у розмірі 58 034,07 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком іпотечного майна з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири із зняттям його з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Житомира; стягнути з відповідача судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочним рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 22 червня 2010 року у складі судді Галасюка Р. А. позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Звернено стягнення на чотирикімнатну квартиру загальною площею 73,5 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 07 березня 2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 зі спірної квартири із зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Житомир. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, тому наявні підстави для задоволення позову.

22 листопада 2017 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 22 червня 2010 року, посилаючись на те, що вона є особою, щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки. Звернувши стягнення на предмет іпотеки, який перебуває у спільній сумісній власності її та відповідача у цій справі, суд вирішив питання щодо належної їй 1/2 частини квартири, яка є предметом іпотеки, без залучення її до участі у справі та без надання їй можливості захистити свої майнові права.

Ухвалою судді Апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвала судді апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 участі у справі не брала, не є стороною кредитного договору, доказів належності їй на праві власності половини спірної квартири не надала, тому ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на її права та обов'язки, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає поверненню.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права, просила скасувати ухвалу судді Апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що оскаржуваним рішенням районного суду звернено стягнення на об'єкт спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_1. Суд допустив суттєві порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким вона безпідставно позбавлена права власності на нерухоме майно, що є єдиним житлом її та її дитини ОСОБА_4. Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у неї права на оскарження рішення місцевого суду на тій підставі, що питання про її права та обов'язки не вирішувалося, є передчасним, суперечить змісту статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали (далі - ЦПК України 2004 року),та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого спору. Право на апеляційне оскарження одне із фундаментальних процесуальних прав будь-якого учасника судової справи. I неприпустимим зловживанням у судочинстві є порушення суддею цього права, зокрема через безпідставну відмову у прийнятті апеляційної скарги. Звернувши стягнення на предмет іпотеки, що перебуває у спільній сумісній власності, суд вирішив долю її 1/2 частини у спільному майні, не залучивши її до участі у справі та не надавши можливості захистити свої майнові права.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду міста Житомира.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими врегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16.

Установлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 22 червня 2010 року, зазначаючи що цим рішенням порушені її права.

На обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог ОСОБА_2 було надано: копію свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 з 31 жовтня 1992 року; копію договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець).

Суд апеляційної інстанції наведених документів не дослідив і не дав їм ніякої правової оцінки, а його висновок про ненадання заявником доказів належності їй на праві власності половини спірної квартири прямо їм суперечить.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_2 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про її права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України 2004 року та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України ухвала судді Апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу судді Апеляційного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак