Історія справи

Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-560/2001

провадження № 61-44471св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Токмацька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області, у складі судді Ворожбянова А. М., від 23 травня 2001 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С., від 09 серпня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності на земельний пай.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . Після її смерті залишився сертифікат на право на земельний пай у розмірі 6,61 га, який знаходиться в угіддях КСП «Мир» Михайлівського району Запорізької області. При зверненні до нотаріальної контори для оформлення спадщини їй було відмовлено у видачі свідоцтва з тих підстав, що нею було пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини. Стверджувала, що інших спадкоємців, крім неї, у ОСОБА_3 немає.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила поновити строк для прийняття спадщини та визнати за нею право власності на земельний пай у розмірі 6,61 га, який знаходиться в угіддях КСП «Мир» Михайлівського району Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 травня 2001 року позов задоволено. Продовжено ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини. Визнано право власності на земельний пай у розмірі 6,61 га, який знаходиться в угіддях КСП «Мир» Михайлівського району Запорізької області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після померлої ОСОБА_3 , її право на спадкування підтверджується наявними матеріалами справи: копією свідоцтва про народження, в якому померла зазначена її матір`ю, копією свідоцтва про смерть матері ОСОБА_3 , копією сертифікату на земельну частку (пай) на ім`я померлої та іншими документами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 травня 2001 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районним судом у справі за позовом ОСОБА_1 вирішувалось питання і про право ОСОБА_4 на успадковане майно, яке, хоча і було розділено між спадкоємцями, але у випадку судового спору мало розглядатись з її участю. Проте за життя, після прийняття спадщини та протягом 14 років до дня своєї смерті, ОСОБА_4 не вчинила жодних дій, спрямованих на її оформлення та фактичного отримання спадщини у вигляді земельного паю у розмірі 6,61 га, що належав ОСОБА_3 , не оспорила рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_1 було визнано право власності на земельний пай, не зверталась до сестри з приводу цього паю та в подальшому з приводу виділеної на його підставі земельної ділянки. Заявник не довів порушеного права його матері на спадкове майно у вигляді земельного паю, оскільки остання тривалий час на протязі свого життя не проявляла інтерес до нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 травня 2001 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог щодо продовження строку для прийняття спадщини закрити, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем безпідставно визначено відповідачем у справі Токмацьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, а районним судом розглянуто справу із порушенням суб`єктного складу учасників справи. Рішенням суду першої інстанції безумовно порушено права матері заявника, яка вчасно подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, однак звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довела до відома суду інформацію про наявність інших законних спадкоємців.

При вирішенні спору районний суд не досліджував спадкову справу, не встановив поважні причини, що перешкоджали позивачу звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строки, визначені законом та безпідставно визнав за позивачем право власності на весь земельний пай.

Позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в межах шестимісячного строку, тобто в цій частині відсутній спір, а тому провадження у справі підлягає закриттю, на що заявник звертав увагу апеляційного суду. Апеляційним судом у порушення вимог процесуального закону досліджувалися нові докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції. Висновки апеляційного суду ґрунтуюся на припущеннях, зокрема щодо усної домовленості спадкоємців ОСОБА_3 про поділ між собою належного їй майна. Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд неправильно застосовано практику Європейського суду з прав людини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

16 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 2-560/2001 розподілено судді-доповідачеві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що касаційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Поведінка спадкоємців, які є рідними сестрами, відносно спадкового майна після смерті ОСОБА_3 свідчить про те, що вони за взаємною згодою поділили спадщину в позасудовому порядку і не претендували на майно, яким фактично володіли після смерті їх матері. Рішенням суду першої інстанції жодним чином не порушено прав чи майнових інтересів ОСОБА_4 та її спадкоємців.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трудолюбимівка Михайлівського району Запорізької області у віці 83 років померла ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матір`ю зазначена ОСОБА_3 .

Згідно довідки земельно-кадастрового бюро при Михайлівському відділу земельних ресурсів № 224 від 19 квітня 2001 року, померла ОСОБА_3 за життя була членом КСП «Мир» та набула право на земельну частку (пай) розміром 6,61 умовних кадастрових гектарів, що підтверджується сертифікатом серії ЗП № 013590, виданим Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області 12 червня 1996 року.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , витягом з Державного реєстру реєстрації актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 його матері - ОСОБА_4 , зазначивши, що до складу спадщини належить земельна ділянка, а тому є її спадкоємцем, який своєчасно прийняв спадщину за законом та має право на все майно, належне померлій на день її смерті.

З витребуваної апеляційним судом спадкової справи встановлено, що спадкоємцями після померлої ОСОБА_3 є її доньки: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Перевіркою за архівним витягом Державного архіву Запорізької області запису акту про народження № 35 від 25 червня 1937 року, вчиненого відділом ЗАЦС при Трудолюбимівській сільській раді Михайлівського району Запорізької області, встановлено, що матір`ю ОСОБА_6 є ОСОБА_3 .

Згідно витягу з реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 0018966667 від 03 листопада 2007 року, дошлюбне прізвище ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

Згідно витребуваної апеляційним судом з Михайлівської державної нотаріальної контори копії спадкової справи № 169, відкритої ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини, зазначивши, що, крім неї, спадкоємцем є ОСОБА_4 , а до спадкової маси входить: житловий будинок в с. Трудолюбимівка, право на земельну частку (пай) та грошовий вклад.

21 вересня 1998 року ОСОБА_4 звернулася до Михайлівської державної нотаріальної контори Запорізької області з заявою про прийняття спадщини за законом. В заяві було зазначено, що, крім неї, спадкоємцем є ОСОБА_1 , а до складу спадщини входить майно: житловий будинок по АДРЕСА_1 , право на земельну частку (пай), грошові заощадження.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення районного суду, ОСОБА_2 послався на те, що, оскільки його матір прийняла спадщину, але не оформила її за життя, то право на успадковане нею майно переходить до нього як спадкоємця після її смерті, але оскаржуване рішення суду перешкоджає в оформленні належної матері частки земельного паю.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в письмовому відзиві на апеляційну скаргу посилалася на те, що між нею та сестрою було здійснено добровільний розподіл спадкового майна, згідно з яким ОСОБА_4 забрала собі житловий будинок АДРЕСА_1 із приналежною земельною ділянкою та всі речі, що знаходились у ньому, зокрема, дві цінні ікони, а їй за домовленістю був виділений земельний пай.

Позивач вказувала, що, враховуючи, що між ними з сестрою такий розподіл спадкового майна фактично відбувся, вона не претендувала на будинок із земельною ділянкою, тому в судовому порядку ставила питання лише про визнання права власності на земельну частку (пай). А ОСОБА_6 деякий час мешкала у зазначеному спадковому будинку, який згодом одноосібно відчужила.

Також встановлено, що ОСОБА_4 з дня подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори з метою видачі свідоцтва про право власності на пай протягом 13 років не зверталась.

Лише 04 жовтня 2011 року (через 13 років) нею було подано до Михайлівської державної нотаріальної контори заяву з приводу оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_3

Михайлівською державною нотаріальною конторою 29 жовтня 2011 року на її звернення надіслано лист за № 1663/02-14, в якому їй надані роз`яснення, що її заява про прийняття спадщини надійшла 21 вересня 1998 року за № 221, долучена до спадкової справи № 169 за 1998 рік, а тому вона у будь-який прийомний робочий день може звернутись з відповідними документами, передбаченими законодавством для оформлення спадщини, перелік яких був зазначений нотаріусом, та із здійсненою оплатою державного мита.

Отримавши ці роз`яснення, ОСОБА_4 за життя до своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , не вчиняла жодних дій щодо оформлення спадщини.

Згідно спадкової справи № 169 свідоцтво про право на спадщину не було отримано жодною із сестер та на жодний об`єкт спадкового майна.

Апеляційним судом також встановлено, що розпорядженням голови Михайлівського районної державної адміністрації від 09 листопада 2007 року № 574 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 » виділено в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 земельні ділянки взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 013074 та серії ЗП № 013590 по колишньому КСП «Мир», загальною площею 10,5180 га рілля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі за сертифікатом матері ОСОБА_3 . Дозволено ОСОБА_1 замовити виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно статті 529 ЦК Української РСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК Української РСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, з висновком якого по суті вирішення спору погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 є спадкоємицею після померлої ОСОБА_3 , її право на спадкування підтверджується копією свідоцтва про народження, в якому померла зазначена її матір`ю, копією свідоцтва про смерть матері ОСОБА_3 , копією сертифікату на земельну частку (пай) на ім`я померлої та іншими документами.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд із урахуванням доводів апеляційної скарги, досліджених нових доказів, які у порушення вимог процесуального закону (чинного на час розгляду справи районним судом) судом першої інстанції досліджено не було, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення прав ОСОБА_2 на спадкування права на спірну земельну ділянку після смерті його матері ОСОБА_4 , яка є дочкою померлої ОСОБА_3 .

Встановлено що ОСОБА_4 та позивач у справі ОСОБА_1 є рідними сестрами, а ОСОБА_3 - їх матір`ю, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 її спадкоємці вчасно подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини (яка складалася із будинковолодіння, грошових коштів, спірної земельної ділянки (паю)), однак згідно спадкової справи № 169, свідоцтво про право на спадщину не було отримано жодною із сестер та на жодний вид спадкового майна.

Апеляційним судом надано належну оцінку відносинам, які склалися між сестрами-спадкоємцями після смерті їх матері та досягнутим між ними домовленостям. Зокрема встановлено, що мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 після подання 21 вересня 1998 року до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті її матері, на протязі 13 років жодних дій щодо отримання свідоцтва про право на спірну земельну ділянку не вчиняла.

Апеляційним судом також надано оцінку доводам позивача на апеляційну скаргу з приводу домовленості між сестрами щодо розпорядження спадковим майном.

Встановлено, що після прийняття спадщини та протягом 14 років до дня своєї смерті ОСОБА_4 не вчинила жодних дій, спрямованих на її оформлення та фактичне отримання спадщини у вигляді земельного паю у розмірі 6,61 га, що належав ОСОБА_3 , не оспорила рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_1 було визнано право власності на земельний пай.

За життя у матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 фактично був відсутній інтерес до земельного паю, який є предметом спору у цій справі, про порушення своїх прав вона не заявляла.

Також встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 травня 2001 року оформила за собою право на земельний пай у розмірі 6,61 га та отримала відповідний сертифікат на право на земельну частку (пай).

В подальшому на підставі розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації від 09 листопада 2007 року № 574 ОСОБА_1 виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 013590 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується інформацією наданою Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області. Вказане рішення матір`ю заявника не оскаржувалося.

Встановлені обставини підтверджують, що ОСОБА_1 на підставі рішення суду, починаючи з 2001 року, відкрито володіла правами на спірну земельну ділянку, а з листопада 2007 року виділеною в натурі земельною ділянкою, а ОСОБА_4 за життя жодних претензій щодо порядку користування земельною ділянкою не заявляла.

Враховуючи викладене, порушення прав ОСОБА_2 на спадкове майно (земельний пай) після смерті його матері - ОСОБА_4 , заявником не доведено.

При залишенні без змін рішення районного суду, апеляційним судом зроблено правильний висновок про те, що за формальними підставами не може бути скасовано оскаржуване заявником судове рішення першої інстанції, яке було ухвалено у 2001 році та фактично виконано. Скасування оскарженого рішення не змінить становища, за яким право на спадковий земельний пай, на частину якого мала право матір ОСОБА_2 ,фактично припинено шляхом трансформації у право власності на земельну ділянку, яке не набувалось матір`ю ОСОБА_2 за життя, а тому не може виникнути у її спадкоємців після її смерті.

При вирішенні спору апеляційним судом надано належну оцінку обставинам справи у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, дотримано принцип остаточності судового рішення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Судом апеляційної інстанції встановлено порушення оцінки доказів районним судом при вирішенні справи та здійснено їх належну оцінку на стадії апеляційного розгляду справи. В силу положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, здійснену судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 травня 2001 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович