Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №753/4111/16

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 753/4111/16-ц

провадження № 61-220св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_7,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_9, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року у складі судді Комаревцевої Л. В. від 19 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Лапчевської О. Ф., Пікуль А. А., від 09 серпня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7), про стягнення компенсації за порушення авторського права на оригінальну назву літературного твору.

Позовна заява мотивована тим, що у 1979 році вона створила літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1» (російською мовою) «ІНФОРМАЦІЯ_1» (українською мовою). У 1980 році літературно-художній образ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було вперше оприлюднено в анімаційному фільмі, з однойменною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» (російською мовою) «ІНФОРМАЦІЯ_1» (українською мовою), а у 1989 році було оприлюднено твір «ІНФОРМАЦІЯ_2» українською та російською мовами. Дані анімаційні фільми були створені на кіностудії «Київнаукфільм». Автором сценарію в титрах анімаційних фільмів «ІНФОРМАЦІЯ_1» (рос)/ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (укр.) та «ІНФОРМАЦІЯ_2» вказано її. Даний факт є загальновідомим та не потребує додаткового доказування. Відповідно до чинного на час створення анімаційного фільму законодавства авторське право на кінофільм належало підприємству, яке здійснило зйомку, а авторові сценарію, художникові постановникові та авторам інших авторів, які увійшли складовою частиною у фільм, належало авторське право кожному на свій твір. Таким чином, авторські (майнові) права на фільм належать кіностудії «Укранімафільм» (правонаступник кіностудії «Київнаукфільм»), а їй належать авторське немайнове право та виключні майнові права на літературний твір, його оригінальну назву та ім'я головного персонажа: «ІНФОРМАЦІЯ_1» (рос.) та «ІНФОРМАЦІЯ_1» (укр.). Вона, користуючись своїм правом на реєстрацію авторського права, зареєструвала свої авторські права у Державному департаменті інтелектуальної власності і отримала свідоцтво 11 травня 2004 року про державну реєстрацію авторського права на літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1». Зазначала, що їй стало відомо, що відповідач використовує оригінальну назву твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», шляхом маркування вказаною назвою стенд-підставки для ліплення ІНФОРМАЦІЯ_1 (16 поличок) та здійснює розповсюдження такого товару через мережу Інтернет. Закон визначає, що використання творів дозволяється виключно з дозволу суб'єкта авторського права позивача, крім випадків вільного використання - виключний перелік яких наведено у статтях 21-25 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» (статті 443 ЦПК України ). Вказувала, що жодного дозволу на використання оригінальної назви твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідачу не надавала, хоча необхідність такого дозволу (ліцензії) прямо передбачена Законом. З посиланням на Конституцію України, статті 437, 440, 443 ЦК України, Закон України "Про авторське право і суміжні права", просила позов задовольнити, стягнути з відповідача компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на час ухвалення рішення,що складало 41 340 грн 00 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 серпня

2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд,виходив із того, що під час розгляду справи не встановлено факт протиправної поведінки ФОП ОСОБА_5 при продажу Стенду-підставки для ліплення «ІНФОРМАЦІЯ_1» (16 поличок), порушення будь-яких авторських прав та заподіяння шкоди позивачу, оскільки відповідач не є виробником та постачальником вказаного товару, а особа, яка продала ОСОБА_5 вказаний виріб запевнила його про наявність авторського права на зазначений виріб. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що при розгляді справи представник позивача, в порядку статті 33 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи), не заявляв клопотання про залучення до справи виробника спірного товару.

09 вересня 2016 рокупредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_9,подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що дії відповідача є самостійним порушенням прав позивача. Залучення виробника до даного судового процесу є правом позивача, а тому суди безпідставно не вирішили спір по суті заявлених позовних вимог.

30 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій є законним і обґрунтованим.

02 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій є законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідає.

Встановлено, що 11січня 2015 рокуміж ФОП ОСОБА_10та ФОП ОСОБА_11 (далі - ФОП ОСОБА_11) було укладено дистербюторський договір розширення асортименту від 11 січня 2015року №11/01.

Відповідно до даного договору, було направлено рахунок на оплату від 20 листопада 2015року №ТИ-1280 про купівлю ФОП ОСОБА_11. товару «Стенд підставка для ліпки ІНФОРМАЦІЯ_1 (16 полочок)» 1 штуку.

Відповідно до «Видаткової накладної від 08 грудня 2015року№ ТИ-1280 ФОП ОСОБА_11, отримав товар «Стенд підставка для ліпки ІНФОРМАЦІЯ_1 (16 полочок)»1 штуку.

Відповідач замовив у ФОП ОСОБА_11 товар «Стенд підставка для ліпки ІНФОРМАЦІЯ_1 (16 полочок)» 1 штуку. (підтвердження рахунок на оплату від 19 листопада 2015року №4437).

08грудня 2015 рокувідповідно до податкової накладної ФОП ОСОБА_5. отримала товар «Стенд підставка для ліпки ІНФОРМАЦІЯ_1 (16 полочок)» 1 штуку.

Судом встановлено, що позивач є автором літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» і їй належать особисті немайнові та майнові авторські права на цей твір, що підтверджено свідоцтвом від 11 травня 2004 року за НОМЕР_1 про державну реєстрацію авторського права на літературний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1» .

Відповідно до статті 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Пунктами 2, 7 частини 1 статті 441 ЦК України встановлено, що використанням твору є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, продаж.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка за своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

У пункті 44 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» роз'яснено, що особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважаючи, що ФОП ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є виробником продукції, а лише продавцем, не врахував вищевикладені вимоги закону, зокрема, що відповідальність за порушення прав без дозволу суб'єкта такого права несе особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права, навіть, якщо продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

Враховуючи вищевикладене, у судів не було підстав для відмови в позові з підстав, що ФОП ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у справі, ураховуючи правові підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому такі висновки суду не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на захист порушених прав, свобод та інтересів згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ураховуючи також вимоги статті 2 ЦПК України, згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, суди помилково вважаючи, що ФОП ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у справі, не вирішили спір по суті, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_9, задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило