Історія справи

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2137/12

провадження № 61-821св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2016 року в складі судді Зубчук І. В. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року в складі суддів: Кочетова Л. Г., Микитюк О. Ю., Гансецької І. А.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2009 року ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2008 року з вини ОСОБА_3 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої автомобіль ОСОБА_4 Volkswagen зазнав механічних пошкоджень, вартість відновлювального ремонту становить 17 370 грн 72 коп. Крім того, внаслідок ДТП ОСОБА_4 не зміг використовувати свій автомобіль у повсякденній роботі, а тому упущена вигода становить 1 400 грн. Вказував, що неправомірні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 5 000 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 17 370 грн майнової шкоди, 1 400 грн упущеної вигоди та 5 000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 3 лютого 2015 року у справу залучено ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_4

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2016 року позов задоволено частково. Визначено ступінь вини учасників ДТП, яка відбулася 10 листопада 2008 року на автодорозі Житомир-Чернівці за участю автомобіля Ford під керуванням ОСОБА_3та автомобіля Volkswagen під керуванням ОСОБА_4 у співвідношенні 33,33 % вини у діях водія ОСОБА_4 та 66,67 % вини у діях водія ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 11 581 грн 06 коп. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 172 грн 34 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн. Знято арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 який належить ОСОБА_3, накладений ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2009 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДТП 10 листопада 2008 року відбулася з вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а тому завдана останньому шкода має бути відшкодована пропорційно ступеню вини кожного з водіїв. Вказаною ДТП позивачу також завдано моральну шкоду, розмір якої визначається з урахуванням принципів розумності та справедливості.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вина учасників ДТП підтверджена зібраними у справі доказами, а тому шкода відшкодовується залежно від ступеня вини.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ДТП відбулася виключно з вини ОСОБА_4, а тому відсутні правові підстави для стягнення з позивача матеріальної та моральної шкоди. Вина ОСОБА_3 не підтверджена матеріалами справи.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

5 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що 10 листопада 2008 року на автодорозі Житомир-Чернівці сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобілі позивача та відповідача.

Постановою Любарського районного суду Житомирської області від 20 січня 2009 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вказаної вище ДТП та закрито провадження у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. За змістом вказаної постанови ОСОБА_3 визнав свою вину в судовому засіданні.

Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 19 листопада 2008 року встановлено, що під час ДТП дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила), в редакції, чинній на момент ДТП.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 8 вересня 2009 року про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 (інспектора з дізнання групи оформлення матеріалів ДТП та дізнання відділення Державтоінспекції з обслуговування адміністративної території Житомирського району та автомобільно-технічної інспекції (м. Житомир) при УМВС України в Житомирській області) встановлено, що останній вніс неправдиві відомості про обставини ДТП, яка сталася 10 листопада 2008 року до протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3

У разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 рокучи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.

Призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу.

Відповідно до висновків судової автотехнічної експертизи від 19 квітня 2012 року та додаткової судової автотехнічної експертизи від 8 липня 2014 року під час ДТП позивачем порушено пункти 10.1, 12.1 Правил, а відповідачем порушено пункт 13.1 Правил.

Встановлено, що ступінь вини у ДТП ОСОБА_4 складає 33,33 %, а ОСОБА_3 - 66,67 %.

Вартість матеріальної шкоди, завданої водію автомобіля Volkswagen ОСОБА_4, становить 17 370 грн 72 коп.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суди врахували вимоги вказаних норм права та дійшли вірного висновку, що ДТП 10 листопада 2008 року відбулася з вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а тому завдана останньому шкода має бути відшкодована пропорційно ступеня вини ОСОБА_3 Вказаною ДТП позивачу також завдано моральної шкоди.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про необхідність призначення судової автотехнічної експертизи, що обумовлено обставинами, викладеними у позовній заяві, та поданими доказами, перевірка яких потребувала спеціальних знань. Зокрема, постанову Любарського районного суду Житомирської області від 20 січня 2009 року не можна вважати доказом вини ОСОБА_3, оскільки до протоколу про адміністративне правопорушення від 23 листопада 2008 року внесено неправдиві відомості про обставини ДТП.

Доводи касаційної скарги про те, що ДТП відбулася виключно з вини ОСОБА_4, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спростовані зібраними у справі доказами, зокрема постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 19 листопада 2008 року та висновками судових експертиз.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик