Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2021 року у справі №343/1341/20

Постанова

Іменем України

24 грудня 2021 року

місто Київ

справа № 343/1341/20

провадження № 61-2840св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О.

В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Горейко М. Д., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у липні 2020 року звернулися до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру

в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області), у якому, з урахуванням уточнення вимог, просили визнати за ними як спадкоємцями у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 право на завершення приватизації земельної ділянки відповідно до рішення Оболонської сільської ради від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008, а саме:

- за ОСОБА_1 визнати право на завершення приватизації у порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області;

- за ОСОБА_4 визнати право на завершення приватизації у порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1;

- визнати за позивачами право на державну реєстрацію права власності по 1/2 частці земельної ділянки, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області, шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації відповідно до рішення Оболонської сільської ради від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008 та оформлення права власності на ці земельні ділянки.

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що згідно з рішенням Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008 їх матері ОСОБА_3 передано у приватну власність земельні ділянки, загальною площею 2,10 га, а саме: ділянку № НОМЕР_1, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; ділянку № НОМЕР_2, площею 0,35 га, для ведення особистого селянського господарства; ділянку № НОМЕР_3, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства. Зазначені ділянки знаходяться позаду житлового будинку АДРЕСА_1, власником якого була їх мати.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті матері позивачі звернулися до нотаріуса для оформлення права на спадщину, однак їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 1,5 га, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа з тих мотивів, що спадкодавець за життя не встигла оформити державний акт на землю. Зазначена земельна ділянка входить у проінвентаризовану земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 72,2912 га, кадастровий номер 2622084500:02:001:0104, що розташована за межами населеного пункту с. Оболоня Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області. Розпорядником землі є ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Стислий виклад заперечень відповідача

ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області заперечувало проти задоволення позову, вважало, що належним відповідачем у справі є Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області. По суті вимог зазначило, що якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємцями у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 право на завершення приватизації земельної ділянки відповідно до рішення Оболонської сільської ради від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008, а саме: визнано за ОСОБА_1 право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області; визнано за ОСОБА_2 право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на державну реєстрацію права власності по 1/2 частці зазначеної земельної ділянки шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації відповідно до рішення Оболонської сільської ради від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008 та оформлення права власності на ці земельні ділянки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча і не набула права власності на підставі рішення Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008 на спірну земельну ділянку № НОМЕР_3, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, проте розпочала процедуру її приватизації, але не встигла її завершити, тому до її спадкоємців ОСОБА_1, ОСОБА_4 у порядку спадкування перейшло право на завершення приватизації.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що, звертаючись з позовом до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки, позивачі не врахували, що земельною ділянкою на користь ОСОБА_3 розпорядилася сільська рада. У заяві про уточнення позовних вимог від 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 просив визнати за ним право на завершення приватизації частки земельної ділянки, що знаходиться за межами с.

Оболоня, водночас ОСОБА_4 просила визнати за нею право на завершення приватизації частки земельної ділянки в АДРЕСА_1, тобто в межах населеного пункту.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, на ці обставини уваги не звернув, не залучив як відповідача Оболонську сільську раду, вирішив спір щодо земельної ділянки, якою розпорядився орган місцевого самоврядування, за відсутності доказів, що така земельна ділянка вибула із розпорядження органу місцевого самоврядування. Також у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували межі с. Оболоня та місцезнаходження спірної земельної ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, залишити без змін рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявники визначили, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- постанова апеляційного суду ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги, поданої заступником керівника юридичної особи, а отже, апеляційна скарга подана та підписана неповноважною особою - першим заступником керівника, який не може вчиняти зазначені дії від імені юридичної особи. На обґрунтування таких доводів касаційної скарги заявник послався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 530/1728/17, від 23 жовтня 2020 року у справі № 686/5771/20, ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 634/734/19. Заявник стверджує, що у матеріалах справи немає наказу або довіреності на уповноваження заступника керівника на подання апеляційної скарги, під час подання апеляційної скарги таких документів не надано;

- оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18), від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17 (провадження № 61-424св17). Відповідно до зазначених висновків спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку;

- апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що відповідно до матеріалів справи невідомо, де знаходиться спірна земельна ділянка. На переконання заявників, витягом з реєстру нерухомого майна підтверджується, що спірна земельна ділянка входить у проінвентаризовану земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 72,2912 га, кадастровий номер 2622084500:02:001:0104, що розташована за межами населеного пункту с.

Оболоня Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області. Тому, на переконання заявників, розпорядником зазначених земель відповідно до статті 122 ЗК України, підпункту 13 пункту 4 Положення про ГУ Держгеокадастру, затвердженого наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, та відомостей кадастру є саме ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області надало відзив на касаційну скаргу позивачів, просило залишити її без задоволення у зв'язку з безпідставністю, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі відкрито касаційне провадження.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 14 квітня 2008 року № 510-12/2008 передано ОСОБА_3 у власність земельні ділянки, загальною площею 2,10 га, а саме: ділянку № НОМЕР_1, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2, площею 0,35 га, для ведення особистого господарства, ділянку № НОМЕР_3, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства. Надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проєкту відведення на зазначені земельні ділянки в ліцензованій проєктній організації, який потрібно подати на розгляд сесії сільської ради для затвердження у встановленому законодавством порядку.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Її спадкоємцями є дочка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Спадкоємцям видано свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку, площею 0,2304 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер земельної ділянки 2622084501:01:004:0218.

Право власності на житловий будинок та земельну ділянку, на які видано свідоцтва про право на спадщину, зареєстровано за спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до листа Барабаш Р. С., приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу, від 05 травня 2020 року № 68/01-16, адресованого ОСОБА_4, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з відсутністю у спадкоємця документів на спадкове майно. Рекомендовано звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

1. Щодо підписання та подання апеляційної скарги повноважним представником ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області

Заперечуючи проти оскаржуваного судового рішення, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу, підписану та подану неповноважним представником.

Статтею 356 ЦПК України визначені вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги.

До апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися (пункт 1 частини 4 статті 356 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 58 ЦПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Верховний Суд врахував, що на підтвердження наявності повноважень у першого заступника начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області до апеляційної скарги додано копію наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12 жовтня 2020 року № 153 "Про розподіл обов'язків між начальником, першим заступником та заступниками начальника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області", відповідно до якого затверджено Порядок взаємозаміщення керівництва ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Згідно з цим порядком перший заступник начальника Головного управління заміщує начальника Головного управління.

Відповідно до матеріалів справи апеляційну скаргу підписано та подано першим заступником начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 18 листопада 2020 року, а начальник ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гаврищук Н. К. перебувала на лікуванні у період з 16 листопада 2020 року до 20 листопада 2020 року.

Наведені обставини свідчать, що у період тимчасової непрацездатності виконання обов'язків начальника Головного управління було покладено саме на його першого заступника, а тому апеляційну скаргу підписано та подано повноважною особою.

Не підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 січня 2020 року, оскільки стосуються подання апеляційної скарги представником (адвокатом), водночас у справі, яка переглядається, апеляційну скаргу подано у порядку самопредставницва.

Також не підлягають врахування наведені ухвали Верховного Суду, оскільки відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах цього Суду.

2. Щодо права на завершення приватизації земельної ділянки

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з пунктом "г" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною 1 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених Частиною 1 статті 116 ЗК України.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом "а" частини 3 статті 152 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами перебачений у статті 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (частина 6 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина 7 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухваленні рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина 8 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухваленні рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (частина 9 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухваленні рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина 10 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина 11 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення сільською радою про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3).

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку".

Верховний Суд врахував, що підставою звернення до суду з позовом у справі, яка переглядається, стала відмова нотаріуса у видачі свідоцтва спадкоємцям ОСОБА_3 про право на спадщину за законом на земельні ділянки у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на них. Відомостей про те, що заявники зверталися до повноважного органу з метою завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельної ділянки у матеріалах справи немає, а отже, за встановлених фактичних обставин справи, обґрунтованим є висновок про те, що у позивачів не виникло права на позов, оскільки вони не зверталися до повноважного органу з метою завершення процедури приватизації земельної ділянки, а також не надано суду доказів про отримання ними відмови у завершенні такої процедури.

Водночас позивачі не позбавлені права звернутися до суду з позовом у разі відмови повноважного органу на завершення ними приватизації земельної ділянки, розпочатої спадкодавцем.

За таких обставин обґрунтованим є висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачі не зверталися за завершенням процедури приватизації земельної ділянки до розпорядника спірною земельною ділянкою та останній не відмовляв їм.

3. Щодо складу відповідачів

Враховуючи, що апеляційний суд встановив, що позивачі не довели, що спірна земельна ділянка, виділена ОСОБА_3 на підставі рішення Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 14 квітня 2008 року № 510-12/2008, перебуває за межами населеного пункту с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області та її розпорядником є ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що до участі у справі як відповідача потрібно було залучити Оболонську сільську раду Долинського району Івано-Франківської області.

Верховний Суд врахував, що на час прийняття рішення Оболонською сільською радою Долинського району Івано-Франківської області від 14 квітня 2008 року № 510-12/2008 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 і до 01 січня 2013 року був чинним Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", який визначав правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин.

Розмежування земель державної та комунальної власності полягало у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", яким врегульовувалися питання розмежування земель.

Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пунктів 3,4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а " і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до прийнятих змін Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на момент вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій розпорядником земель в межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування (у цьому спорі сільська рада), а за межами населених пунктів - органи державної влади (розпорядником є територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру).

Водночас у чинній редакції цей пункт Закону передбачає, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою.

Наведене свідчить, що як на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і на момент перегляду справи Верховним Судом, позивачі повинні були визначити у позовній заяві як належного відповідача у справі саме згадану сільську раду, оскільки ухвалене у справі рішення стосується її прав та інтересів.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка входить у проінвентаризовану земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 72,2912 га, кадастровий номер undefined, що розташована за межами населеного пункту с. Оболоня Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, не підтверджені належними та допустимими доказами під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачі не довели належними доказами порушення їх прав відповідачем, правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Тож доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак