Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №369/13343/17
Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №369/13343/17
Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №369/13343/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 369/13343/17

провадження № 61-913св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Бузівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області;

третя особа - Державне підприємство «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленка Володимира Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Бузівська сільська рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , міськрайонного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - Державне підприємство «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»), про визнання частково недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов`язання відновити межі земельної ділянки, зобов`язання безоплатно виправити дані стосовно земельних ділянок.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Бузівської сільської ради від 13 вересня 2007 року № 56 їй передано безкоштовно у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель присадибну земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 03 листопада 2007 року було складено акт на зберігання межових знаків, установлення та погодження меж землекористування вказаної земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Після цього вона розпочала будівництво фундаменту житлового будинку на своїй земельній ділянці, що підтверджується відповідною довідкою. 10 жовтня 2012 року між нею та ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було укладено договір № 6742 на створення (передачу) проектно-технічної документації зазначеної земельної ділянки. 24 лютого 2016 року вона звернулася до ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» із заявою про надання інформації причин невиконання договору у встановлені терміни та повідомлення дати видачі технічної документації, однак листом від 24 березня 2016 року № 01/04-05/115 їй повідомлено, що у результаті виконання робіт встановлено накладення на її земельну ділянку інших земельних ділянок та надано схему місця розташування земельних ділянок, з якої вбачається перетин (накладання) земельних ділянок, як спільних (суміжних) землевласників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , так і окремої земельної ділянки ОСОБА_4 на її земельну ділянку. У зв`язку з цим вона звернулася до Державного земельного кадастру із запитом про земельні ділянки відповідачів та отримала витяг від 20 липня 2017 року № НВ-3209484132017, з якого вбачається, що земельна ділянка відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрована 21 вересня 2015 року і межує по лінії від Б до В із земельною ділянкою землевласника ОСОБА_6 (покійного чоловіка позивачки). За витягом з Державного земельного кадастру від 20 липня 2017 року № НВ-3209475192017 земельна ділянка ОСОБА_4 не межує із земельною ділянкою землевласника ОСОБА_1 . Отже, у зв`язку із перетином (накладанням меж) земельних ділянок вона позбавлена можливості отримати технічну документацію і державний акт на свою земельну ділянку та фактично позбавлена права власності на землю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними в частині порушення меж (накладення) на її земельну ділянку державні акти на право власності на земельні ділянки, що належать: ОСОБА_3 - 1/2 частка у спільній власності на земельну ділянку площею 0,1596 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:0266, за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 21 вересня 2015 року; ОСОБА_2 - 1/2 частка у спільній власності на земельну ділянку площею 0,1596 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:0266, за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 21 вересня 2015 року; ОСОБА_4 - у приватній власності на земельну ділянку площею 0,1067 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:0174, за адресою: АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 23 вересня 2015 року (державний акт серії АЖ № 403279 від 15 травня 2008 року про право власності на земельну ділянку площею 0,0835 га, виданий на підставі рішення Бузівської сільської ради від 24 січня 2008 № 15);

- зобов`язати відповідачів відновити межі її земельної ділянки;

- зобов`язати міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області безоплатно за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру або у інший, передбачений законом спосіб, виправити дані стосовно її земельної ділянки та ділянок відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2022 року у складі судді Ковальчук Л. М., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів, не здобуто їх і судом шляхом витребування, що відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видавалися оспорювані державні акти на право власності на земельні ділянки. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 квітня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя отримав державний акт на право приватної власності на землю серії І-КВ № 069473, виданий 15 січня 2000 року Бузівською сільською радою на підставі рішення виконкому Бузівської сільської ради від 24 квітня 1999 року № 45. Тобто вказаний державний акт видано задовго до того, як було прийнято рішення Бузівської сільської ради від 13 вересня 2007 року № 56 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 . При цьому межами земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 , не порушуються межі ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , так як ділянки розташовані на відстані більше 75 м, що підтверджено висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи. Заявляючи вимоги про зобов`язання відповідачів відновити межі земельної ділянки, позивач не вказала, які конкретно межі її земельної ділянки мають бути відновлені кожним з відповідачів у справі, а також не надала суду доказів, які б підтверджували встановлені на місцевості межі її землекористування. При цьому заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання міськрайонного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області безоплатно за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру або у інший, передбачений законом спосіб, виправити дані стосовно її земельної ділянки та ділянок відповідачів, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коваленко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 20 лютого 2023 року - уточнену касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що наразі відсутні висновки Верховного Суду з питань врегулювання земельних правовідносинах при накладенні меж, вказаних в Державному земельному кадастрі, за фактичної відсутності межування окремих земельних ділянок та відсутності документації щодо прийняття рішень про виділення та встановлення меж земельних ділянок. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

17 березня 2023 року справа № 369/13343/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленка В. О. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив висновки стосовно питань, які не стосуються предмета позову та не звернув увагу на надані позивачем в суді першої інстанції докази, що свідчать про документальне порушення меж земельної ділянки позивача. Судом першої інстанції встановлено, що у листі ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 24 березня 2016 року № 01/04-05/115 було виявлено обставини, що свідчать про наявність земельного спору, який вирішується в порядку, визначеному статтею 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), або наявність помилок в Державному земельному кадастрі, які відповідно до статті 37 Закону України «Про державний земельний кадастр» можуть бути виправлені, зокрема на підставі рішення суду. Тобто, встановивши обставини щодо вчинення позивачем правомірних дій, спрямованих на реалізацію свого права власності на належну їй земельну ділянку, суди зробили помилкові висновки, які порушують фундаментальні права власності ОСОБА_1 , зокрема закріплені частиною першою статті 41 Конституції України, та відмовою у задоволенні позову суди фактично позбавили позивача єдиного законного способу захисту своїх прав. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову суди послалися на висновок проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи, однак не звернули увагу на те, що зазначений висновок не суперечить викладеній в позовній заяві позиції ОСОБА_1 , а навпаки підтверджує обмеження законних прав позивача, яка позбавлена можливості розпоряджатися власною земельною ділянкою.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Бузівської сільської ради від 13 вересня 2007 року № 56 ОСОБА_1 передано безкоштовно у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель присадибну земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

03 листопада 2007 року за участю ОСОБА_1 , представника сільської ради Пономаренко В. В. , суміжних землекористувачів ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , землевпорядника Рішко Ф. І. було складено акт на зберігання межових знаків та установлення та погодження меж землевикористування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було укладено договір на створення (передачу) проектно-технічної документації № 6742, за умовами якого ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» зобов`язалося виконати роботи з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, розташованої на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

24 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» із заявою про надання інформації щодо виконання вищевказаного договору.

Листом від 24 березня 2016 року № 01/04-05/115 ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» повідомило ОСОБА_1 про те, що за результатами виконаних робіт було встановлено накладення на її земельну ділянку іншої земельної ділянки, що свідчить про наявність земельного спору, який вирішується в порядку, визначеному статтею 158 ЗК України, або наявність помилок в Державному земельному кадастрі, які відповідно до статті 37 Закону України «Про державний земельний кадастр» можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

За свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 квітня 2009 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3-980, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 жовтня 2019 року № НВ-3216831902019, судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,1596 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:0266, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині за кожним, а належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 069473, виданого Бузівською сільською радою 15 січня 2000 року, на підставі рішення виконкому Бузівської сільської ради від 24 квітня 1999 року № 45, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 914/21527, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 098275 від 30 березня 2007 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3216831932019 від 21 жовтня 2019 року земельна ділянка площею 0,1067 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:0174, перебуває у власності ОСОБА_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої постановлені питання:

- яка площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у користуванні ОСОБА_1 .?

- чи відповідає фактична площа та конфігурація земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правовстановлюючим документам на земельну ділянку, кадастровий номер 3222480802:04:001:0266?

- чи відповідає фактична площа та конфігурація земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ОСОБА_4 , правовстановлюючим документам на ділянку, кадастровий номер 3222480802:04:001:0174?

- чи накладаються межі земельних ділянок, кадастровий номер 3222480802:04:001:0266 та кадастровий номер 3222480802:04:001:0174, визначені правовстановлюючими документами, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .?

За результатами проведення судової земельно-технічної експертизи було складено висновок експерта від 18 червня 2020 року № 521/06/2020, за яким встановлено, що:

- у фактичному землекористуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває земельна ділянка загальною площею 1 405,8 кв. м (0,14058 га);

- межі земельної ділянки площею 0,1596 га з кадастровим номером 3222480802:04:001:0266, що перебуває у власності ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 порушуються із північно-західної сторони ділянкою, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Порушення меж виражається у накладанні в площині меж фактичного землекористування ОСОБА_1 із межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222480802:04:001:0266 в результаті чого утворюється пляма накладання площею 213,5 кв. м, що описана в дослідницькій частині висновку;

- межі земельної ділянки площею 0,1067 га з кадастровим номером 3222480802:04:001:0174, що перебуває у власності ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 не порушуються ділянкою, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . При цьому ділянки розташовані на відстані більше 75 м, що графічно зображено на схемі в додатку № 2 до даного висновку;

- на ділянку, яка перебуває у фактичному землекористуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 : земельна ділянка площею 0,1067 га з кадастровим номером 3222480802:04:001:0174, яка перебуває у власності ОСОБА_4 , не накладається та розташована від неї в східному напрямку на відстані більше 75 м, що графічно зображено на схемі в додатку № 2 до даного висновку; земельна ділянка площею 0,1596 га з кадастровим номером 3222480802:04:001:0266, що перебуває у власності ОСОБА_2 , накладається в площині, в результаті чого утворюється пляма накладання площею 213,5 кв. м, що графічно зображено в додатку № 3 до даного висновку та більш детально описано із зазначенням меж та значенням координат в дослідницькій частині висновку.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20 березня 2019 року було повідомлено, що за результатами матеріалів інвентаризації в архіві виявлено державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0200 (серія ЯЖ № 403279), виданий ОСОБА_4 , державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0174 (серія ЯЕ № 098275), виданий ОСОБА_4 , державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0175 (серія ЯЕ № 098274), виданий ОСОБА_4 . Також в місцевому фонді документації із землеустрою наявні технічні документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Також листом архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 02 серпня 2019 року № 06-04/467 місцевий суд повідомлено, що документи Бузівської сільської ради за 2018 рік на державне зберігання до архіву не надходили, а тому надати копію рішення від 24 січня 2018 року № 15 про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки в АДРЕСА_2 немає можливості. Державні акти на право приватної власності на землю на державне зберігання до архіву не надходять, і тому надати копії державного акту на земельну ділянку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 немає можливості.

В листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 жовтня 2019 року зазначено, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» та змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 01 січня 2013 року міськрайонне управління у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав на земельні ділянки, а лише отримує інформацію про вчинені правочини у результаті інформаційного взаємообміну від суб`єктів реєстрації речових прав на нерухоме майно за допомогою програмно-апаратного комплексу «Національна кадастрова система» Державного земельного кадастру, що використовується управлінням для обліку зареєстрованих земельних ділянок. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0174 перенесено до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку. Підставою для її формування є проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка обліковується за ОСОБА_4 . В архіві управління наявний примірник бланку державного акта на право власності на земельну ділянку, що виданий 30 березня 2007 року на ім`я ОСОБА_4 , набутої на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 грудня 2006 року № 2-4142. Документація із землеустрою на вищевказану земельну ділянку не обліковується в архіві управління, тому надавати будь-які відомості з її складу немає можливості. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0266 перенесено до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку. Підставою для її формування є технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в тому числі при поділі чи об`єднанні земельних ділянок. Ця земельна ділянка обліковується за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (на праві спільної часткової власності). Документація із землеустрою щодо відведення вищезазначених земельних ділянок, а також другі примірники правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0266 в архіві управління не виявлені. За даними «Національна кадастрова система» Державного земельного кадастру накладки та перетини між земельними ділянками відсутні.

Листом Бузівської сільської ради від 19 червня 2019 року повідомлено місцевий суд про те, що документи, які були у розпорядженні сільської ради до 2015 року, передані на зберігання до архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Листом Архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21 жовтня 2019 року № 06-04/645 повідомлено, що протокол Бузівської сільської ради від 24 січня 2008 року на державне зберігання до архівного сектору не передавався, тому надати копію рішення Бузівської сільської ради від 24 січня 2008 року № 15 про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки в АДРЕСА_2 немає можливості. Державні акти на право приватної власності на землю та технічна документація на державне зберігання до архівного сектору не передавались, і тому надати копії державних актів на земельні ділянки та копію технічної документації ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 немає можливості.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленка В. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 158 ЗК України встановлено, що зЗемельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Відповідно до пункту 138 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, помилками у Державному земельному кадастрі є:

1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру;

2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру);

3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об`єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою);

4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії;

5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель;

6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки;

7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 1 січня 2013 р. та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.

Відомості про земельну ділянку та інші об`єкти Державного земельного кадастру у разі виправлення помилки щодо реєстрації земельної ділянки або виправлення помилкового перенесення відомостей про земельну ділянку з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки або виправлення помилки щодо інших об`єктів Державного земельного кадастру: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Отже, чинним законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, зокрема допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, однак у справі, що переглядається, відсутні докази того, що ОСОБА_1 скористалася вказаним порядком.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Зокрема, позивач не надала доказів видачі відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваних державних актів на право власності на земельні ділянки, а межами земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 , не порушуються межі ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , так як ділянки розташовані на відстані більше 75 м, що підтверджено висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи. Крім того, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 квітня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожному належить земельна ділянка, що належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 069473, виданого Бузівською сільською радою 15 січня 2000 року, тобто задовго до того, як було прийнято рішення Бузівської сільської ради від 13 вересня 2007 року № 56 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 не зазначила, які конкретно межі її земельної ділянки мають бути встановлені (відновлені) у натурі (на місцевості) кожним з відповідачів.

При цьому за змістом касаційної скарги рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 не оскаржується, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів. При цьому висновки суду першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову узгоджуються з правовими висновками щодо застосування вищевказаних положень статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр», викладеними в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 641/9233/18 (провадження № 61-15571св20), від 19 квітня 2023 року у справі № 175/889/20 (провадження № 61-13312св22).

Отже, аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими.

З огляду на вищенаведені висновки про необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленка Володимира Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович