Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 754/16751/18

провадження № 61-10039св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Березовенко Р. В., Лапчевська О. Ф., та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року у складі судді Нежура В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

На обгрунтування позовних вимог зазначили, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_1 (271/400 частин) та відповідачці ОСОБА_3 (129/400 частин).

Вищезазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 188 кв. м, що у власність співвласникам домоволодіння не передавалась.

З 1994 року по 2008 рік був встановлений наступний порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1: ОСОБА_4 (рідний брат ОСОБА_2 та ОСОБА_3) з родиною користувалися квартирою № 1 та були зареєстровані у цьому домоволодінні; ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3) користувалися квартирою № 2 та були зареєстровані у цьому домоволодінні; ОСОБА_2 разом із своєю родиною користувалися квартирою № 3 та була зареєстрована у цьому домоволодінні.

З 2008 року (після смерті ОСОБА_4) склався наступний порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 користуються квартирами № 1 та № 2, де вони зареєстровані; ОСОБА_6 (мати сторін по справі) користувалася квартирою № 3, де вона була зареєстрована по день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Після смерті ОСОБА_6 квартира № 3 була закрита на ключ, який зберігається у позивачів по справі, в свою чергу дублікат ключа від квартири № 3 є у відповідачки по справі.

У домоволодінні АДРЕСА_1 ОСОБА_3 проживала до 1977 році, поки не вийшла заміж.

Після реєстрації шлюбу відповідачка переїхала жити до свого чоловіка, а потім до власного будинку, де проживає до сьогоднішнього дня. У спірному домоволодінні ОСОБА_3 після 1977 року не проживала і не була зареєстрована.

Згідно звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку з прибудовами АДРЕСА_1 від 13 червня 2013 року технічний стан об'єкта оцінки незадовільний, тобто експлуатація елементів будівель можлива лише при умові проведення їх ремонту, фізичний знос становить 60%. Оціночна вартість (залишкова вартість заміщення) об'єкта оцінки - житлового будинку з прибудовами (літ. А-І, А1, А2-І, а1, а3, а4, а5) та сараю (літ. "Б") становить 255 441,35 грн без ПДВ.

Через аварійний стан квартира № 1 у житловому будинку АДРЕСА_1 у вересні 2013 року була знесена.

Аварійну споруду було реконструйовано позивачами шляхом зведення на місці знесеної аварійної частини будинку іншої прибудови, яка досі не введена в експлуатацію.

Разом з цим, у квартирі № 2 ОСОБА_1 був проведений капітальний ремонт та добудований другий поверх, який також не введений в експлуатацію.

З метою врегулювання спору, який виник між сторонами по справі, позивачами відповідачці ОСОБА_3 було запропоновано викупити її 129/400 частин спірного домоволодіння за ринкову ціну, але від такої пропозиції вона відмовилася, зазначивши, що бажає отримати 80 000,00 доларів США.

27 листопада 2015 позивачами до ДАБІ у м. Києві була подана Декларація про початок виконання будівельних робіт "Реконструкція і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1".

Згідно акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 18 квітня 2016 року, єдиним порушенням з боку ОСОБА_1 стало те, що він не надав письмову згоду на проведення реконструкції від співвласника будинку ОСОБА_3, чим порушив підпункт б пункту 3 частини 4 статті 41 Закону України "Про регулювання Містобудівної діяльності".

У позасудовому порядку вирішити цей спір сторони не змогли, оскільки не змогли дійти згоди про вартість 129/400 частин оскаржуваного домоволодіння.

Спільне володіння і користування майном позивачів з відповідачкою є неможливим.

Вважають, щочастка ОСОБА_3 у спірному нерухомому майні є незначною та вона не може бути виділена в натурі, оскільки річ є неподільною.

Також вважає, що внаслідок неприязних відносин спільне володіння і користування майном є неможливим. Ураховуючи наявність у власності відповідачки інших житлових приміщень, таке припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї

Згідно довідки агентства нерухомості "55 Авеню" від 26 листопада 2018 року про середню ринкову вартість частини домоволодіння АДРЕСА_1, вартість 129/400 частин домоволодіння, що належить відповідачці, становить 139 000,00 грн.

З урахуванням викладених обставин позивачі просили визнати за ними в рівних частках право власності на 129/400 частки у праві власності на оскаржуване домоволодіння; стягнути з них в рівних частках на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості припиненої частки у праві власності у розмірі, який буде визначений шляхом проведення відповідного експертного дослідження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частка ОСОБА_3 у спірному нерухомому майні є значною і припинення права власності на цю частку завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки. При цьому позивачами не доведено, що спільне володіння і користування майном з відповідачкою є неможливим.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2020 року скасовано.

Ухвалено у справі нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_3 на належні їй 129/400 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 129/800 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 129/800 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості припиненої 129/400 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 523 803,75 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що частка відповідачки у спірному володінні є значною.

Разом з тим апеляційний суд зазначив, оскільки належна ОСОБА_3 частка у праві на будинок не може бути виділена в натурі, а сам будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам його сім'ї, тому наявні підстави для припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивачів у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року задоволено.

Виправлено описку в постанові Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, а саме постановлено:

в мотивувальній частині постанови зазначити вірно ".. ОСОБА_3 було запропоновано викупити її 129/400 частин спірного домоволодіння за ринкову ціну, але від пропозиції позивачів вона відмовилася, зазначивши, що бажає отримати 80 000,00 дол. США";

в мотивувальній частині постанови зазначити вірно: "Тому підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5 679,60 грн на користь кожного";

в резолютивній частині постанови зазначити вірно "Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5 679,60
грн на користь кожного".

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в постанові суду допущені описки, які підлягають виправленню.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 червня 2021 року ОСОБА_3 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

12 липня 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представником ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокатом Чучковською О. В. подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому заявник просить суд касаційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

12 серпня 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представником ОСОБА_3 - адвокатом Храпійчуком В. О. подано відповідь на відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Чучковської О. В. від 12 липня 2021 року, в якому представник відповідачки заперечила проти доводів представника позивачів та підтримала вимоги касаційної скарги.

25 серпня 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представником ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокатом Чучковською О. В. подано заперечення на письмові пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката Храпійчука В. О. від 12 серпня 2021 року, в якому представник позивачів просить суд касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

14 вересня 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Храпійчук В. О. через засоби поштового зв'язку надійшла відповідь на письмові заперечення представника позивачів - адвоката Чучковської О. В. від 25 серпня 2021 року, в якому представник відповідачки заперечила проти доводів представника позивачів та підтримала вимоги касаційної скарги.

21 жовтня 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представником ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокатом Чучковською О. В. через прийом громадян подано заперечення на відповідь представника ОСОБА_3 - адвоката Храпійчука В. О. від 14 вересня 2021 року, в якому представник позивачів просить суд касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 липня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_1 (271/400 частин) та відповідачці ОСОБА_3 (129/400 частин).

Відповідно до довідки форми № 3 Комунального концерну "Центр комунального сервісу" Деснянського району № 3267 від 09 серпня 2016 року в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_14.

Згідно актів від 31 травня 2016 року, 07 червня 2017 року, 13 жовтня 2018 року ОСОБА_15 у домоволодінні АДРЕСА_1 не проживає, своєю власністю не користується.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку з прибудовами по АДРЕСА_1 від 13 червня 2013 року оціночна вартість (залишкова вартість заміщення) об'єкта оцінки - житлового будинку з прибудовами (літ. А-І, А1, А2-І, а1, а3, а4, а5) та сараю (літ. "Б") становить 255 441,35 грн. без ПДВ.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 140207446 від 04 жовтня 2018 року ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 206,5 кв. м, розташований у АДРЕСА_6.

Згідно висновку експерта № 38/11-2018 від 30 січня 2019 року судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, розподіл житлового будинку АДРЕСА_1, площею 79,2 кв. м, в частках 129/400 та 271/400, без урахування двоповерхового житлового будинку "А-ІІ'з двоповерховими прибудовами "а1 ", "а8" та другого поверху прибудов "А1-І ", "а3", загальною площею 238 кв. м, у відповідності до вимог нормативних актів не вбачається за можливе. Ринкова (дійсна) вартість всієї квартири № 1 (житловий будинок "А- I" та прибудова літ. "а1" за технічним паспортом 2012 року), що складалась з приміщень: веранда 1-1 площею 10,2 кв. м; коридор 1-2 площею 11,0 кв. м; житлова кімната 1-3 площею 29,1 кв. м; житлова кімната 1-4 площею 7,7 кв. м; кухня 1-5 площею 6,8 кв. м; тамбур 1-І площею 4,4 кв. м та входила до складу житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 10 червня 2013 року становила 197 531,00 грн. Ринкова (дійсна) вартість 129/400 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами на момент проведення експертизи, з врахуванням земельної ділянки, але без врахування двоповерхового житлового будинку "А-ІІ" з двоповерховими прибудовами "а1 ", "а8" та другого поверху прибудов "А1-І ", "а3", що не введені в експлуатацію, складає 460 100,00 грн.

07 лютого 2019року позивачами було внесено на депозит суду компенсацію вартості 129/400 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 523 803,75 грн (460 100,00 + 63 703,75), відповідно до квитанції № 70 від 07 лютого 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1 , 2 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

У відповідності до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини 1 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Згідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України ("таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї") перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Встановлено, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_1 (271/400 частин) та відповідачці ОСОБА_3 (129/400 частин).

Згідно висновку експерта № 38/11-2018 від 30 січня 2019 року судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, розподіл житлового будинку АДРЕСА_1, площею 79,2 кв. м, в частках 129/400 та 271/400, без урахування двоповерхового житлового будинку "А-ІІ'з двоповерховими прибудовами "а1 ", "а8" та другого поверху прибудов "А1-І ", "а3", загальною площею 238 кв. м, у відповідності до вимог нормативних актів не вбачається за можливе.

Ринкова (дійсна) вартість всієї квартири № 1 (житловий будинок "А- I" та прибудова літ. "а1" за технічним паспортом 2012 року), що складалась з приміщень: веранда 1-1 площею 10,2 кв. м; коридор 1-2 площею 11,0 кв. м; житлова кімната 1-3 площею 29,1 кв. м; житлова кімната 1-4 площею 7,7 кв. м; кухня 1-5 площею 6,8 кв. м; тамбур 1-І площею 4,4 кв. м та входила до складу житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 10 червня 2013 року становила 197 531,00 грн.

Ринкова (дійсна) вартість 129/400 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами на момент проведення експертизи, з врахуванням земельної ділянки, але без врахування двоповерхового житлового будинку "А-ІІ" з двоповерховими прибудовами "а1 ", "а8" та другого поверху прибудов "А1-І ", "а3", що не введені в експлуатацію, складає 460 100,00 грн.

Також, існуюче об'ємно-планувальне рішення житлового будинку площею 79,2 кв. м., виключає можливість організації додаткового приміщення санвузлу площею не менше 3,8 кв. м. та окремого входу з тамбуром; існуюче місце розташування житлового будинку та надвірних будівель в межах земельної ділянки, яке також виключає можливість зведення додаткових прибудов - розподіл оскаржуваного житлового будинку площею 79,2 кв. м. в частках 129/400 та 271/400, без урахування двоповерхового житлового будинку "А-ІІ" з двоповерховими прибудовами "аі ", "а8" та другого поверху прибудов "А1-І ", "аЗ", що не введені в експлуатацію, у відповідності до вимог нормативних актів, не вбачається за можливе.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку частку ОСОБА_3 у спільному нерухомому майні виділити не можливо, дана річ є неподільною.

Також апеляційним судом встановлено, що між позивачами та відповідачкою склалися особисті неприязні відносини, відповідачка у спірному будинку з 1977 року не проживає та не зареєстрована, увесь цей час фактично не користується своєю власністю, не приймала участі у витратах в її утриманні, в обробці присадибної земельної ділянки, у проведенні косметичного та капітального ремонту будинку, не сплачує обов'язкових платежів пов'язаних із користуванням і утриманням спірного будинку та земельної ділянки.

При цьому, частка ОСОБА_3 у праві на будинок ніколи не виділялась в натурі, і нею не ставилось питання про визначення порядку користування окремими приміщеннями будинку, не ставилось питання про вселення до спірного будинку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 140207446 від 04 жовтня 2018 року ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 206,5 кв. м, розташований у АДРЕСА_6.

Крім того, апеляційний суд встановив, що у власності відповідачки є інші житлові приміщення у місті Києві, що підтверджується щорічною декларацією за 2018 рік.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права ОСОБА_3 на частку у спірному житловому приміщенні, що належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім'ї

При цьому таке втручання держави у передбачене частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який ставить за мету як особистий майновий інтерес позивачів, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, є виправданим та пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

07 лютого 2019 року позивачами було внесено на депозит суду компенсацію вартості 129/400 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 523 803,75 грн (460 100,00 + 63 703,75), відповідно до квитанції № 70 від 07 лютого 2019 року.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значенні для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачці частка у праві на будинок не може бути виділена в натурі, будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідачки на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам його сім'ї, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки ОСОБА_3 у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною 1 статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивачів.

При розгляді справи апеляційним судом були розподілені судові витрати у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов