Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2020 року у справі №693/315/20

Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 693/315/20

провадження № 61-11896св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року в складі судді Пічкур С. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в складі колегії суддів:

Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області направило до суду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року в частині стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 в розмірі 5 859
рублів 50 копійок.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року задоволено клопотання про визнання та виконання на території України рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року в частині стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2. Надано дозвіл на виконання рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року в частині стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 5 859 рублів 50 копійок, що становить суму по курсу НБУ станом на 21 травня 2020 року 64 920 грн 91 коп.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року, яке набрало законної сили, на території Республіки Білорусь не виконувалось, оскільки боржник проживає на території України.

Встановивши, що під час розгляду справи ОСОБА_2 повідомлялась про місце і час судового розгляду, особисто скористалась правом на апеляційне оскарження, місцевий суд дійшов висновку, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, яке підлягає розгляду за місцем реєстрації боржника, підлягає задоволенню, а стягнута рішенням суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року сума грошової компенсації в розмірі 5 859 рублів 50 копійок визначенню в національній валюті, що станом на 21 травня 2020 року становить 64 920 грн 91 коп.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав, визначених Розділом ІХ ЦПК України, для надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась звернулась Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області вже зверталось до суду із аналогічним клопотанням, за результатами розгляду якого ухвалою від 27 січня 2020 року Жашківський районний суд Черкаської області відмовив у його задоволенні. За таких обставин, суд не мав права повторно розглядати подане клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 отримувала повідомлення про дату і час судового засідання. Відсутність боржника в Республіці Білорусь та постійне перебування на території України унеможливлює виконання рішення про стягнення грошової компенсації. Подане у січні 2020 року клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по суті судом не розглядалось, оскільки були відсутні відомості про набрання рішенням суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року законної сили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Розділено спільне майно подружжя, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 5 859 рублів 50 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід Держави державне мито в розмірі 856 рублів 84 копійки.

Ухвалою судової колегії по цивільним справам Могилівського обласного суду від 02 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року залишено без задоволення, а судове рішення без змін.

Рішенням суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року вступило в законну силу 02 вересня 2019 року.

25 березня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Черкаській області надіслано до суду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року в частині стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 в розмірі 5 859 рублів 50 копійок.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно з частиною 1 статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у частиною 1 статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право", здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються на території України, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до вимог частини 6 статті 467 ЦПК України за наслідками розгляду поданих документів та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні з цього питання.

Частиною 8 статті 467 ЦПК України передбачено, що якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України.

За приписами статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та статті 468 ЦПК України строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;

9) в інших випадках, встановлених законами України.

22 січня 1993 року з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, у м. Мінську (Республіка Білорусь) була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, Договірною Стороною якої, зокрема, є Україна, (далі - Конвенція), яка 10 листопада 1994 року була ратифікована Верховною Радою України та 14 квітня 1995 року набула чинності для України.

Зазначена Конвенція застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Відповідно до статті 51 зазначеної Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує наступні рішення, винесені на території інших Договірних Сторін: а) рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відношенні грошових зобов'язань (далі - рішень).

Статтею 53 Конвенції передбачено, що клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й до суду, що виніс рішення в справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання судові, компетентному винести рішення за клопотанням.

До клопотання додаються: а) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення; б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена; в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання; г) документ, що підтверджує угоду сторін, по справах договірної підсудності.

У справі, що переглядається, рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року, яке набрало законної сили, на території Республіки Білорусь не виконувалось, оскільки ОСОБА_2 проживає на території України, що підтверджується довідкою Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь.

З вищевказаної довідки суду також вбачається, що під час розгляду справи ОСОБА_2 повідомлялась про місце і час судового розгляду. Крім того, остання особисто скористалась правом на апеляційне оскарження рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року, що свідчить про обізнаність боржника про розгляд справи.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що стягувачем подано всі документи, які необхідні для надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Встановивши відсутність підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбачених Конвенцією та статтею 468 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотання ОСОБА_1.

При цьому суди, керуючись положеннями частини 8 статті 467 ЦПК України, встановивши, що в рішенні суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року суму грошової компенсації зазначено в іноземній валюті (5 859 рублів 50 копійок), дійшли правильного висновку про необхідність визначення її в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали (64 920 грн 91 коп. ).

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що суд не мав права повторно розглядати подане клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, оскільки ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 27 січня 2020 року Головному управлінню юстиції у Черкаській області вже було відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання, є безпідставними, з огляду на наступне.

Пунктом 4 частини 2 статті 468 ЦПК України встановлено, що якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення суду Ленінського району міста Могилів Республіки Білорусь від 20 червня 2019 року, оскільки на час подання клопотання рішення не набрало законної сили, тобто предмету розгляду не було, у зв'язку з чим відсутні правові підстави, визначені пунктом 4 частини 2 статті 468 ЦПК України, для відмови в задоволенні цього клопотання.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов