Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2018 року у справі №289/529/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 289/529/17-ц

провадження № 61-44074св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Радомишльська міська рада Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Сіренко Н. С. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частину квартири.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, 21 квітня 2006 року вона та ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1, яку оформлено на ОСОБА_4 08 вересня 2008 року вона з ОСОБА_4 уклали шлюб. Після цього спільними зусиллями та за спільні гроші вони провели капітальний ремонт, за період спільного проживання з 2008 року істотно збільшено розміри та її вартість за рахунок прибудови приміщень, перепланування та облаштування зручностей (проведення місцевого водопостачання та водовідведення у квартиру, підключення її до центральної газифікації, облаштування ванної кімнати, санвузла та інше), а тому квартира істотно збільшилася у своїй вартості. Після смерті ОСОБА_4, його діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали у порядку спадкування право на 2/3 частини цієї квартири з параметрами, зазначеними станом на 2006 рік, тобто до її перебудови та перепланування, та відмовляються визнати за нею право на істотно збільшену у вартісному виразі спірну спадкову квартиру, що і змусило її звернутися до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4. При цьому на спростування доводів ОСОБА_1 про те, що їй належить 1/2 частини квартири як частина в майні подружжя, набутого в період шлюбу, через істотність збільшення її вартості, внаслідок проведення нею разом із покійним чоловіком ОСОБА_4 капітального ремонту, апеляційний суд зазначив, що проведені перепланування та облаштування зручностей квартири у встановленому законом порядку не зареєстровані, проведені подружжям самовільно без отримання необхідних дозволів на виконання вказаних робіт. Крім того, відсутнє будь-яке судове рішення про визнання вказаного майна, належного ОСОБА_4, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя через збільшення його вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат безпосередньо дружини ОСОБА_1

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 07 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано належних і достатніх доказів про те, що за рахунок її грошових коштів та трудових затрат істотно збільшилась вартість спірної квартири за рахунок проведених певних переобладнань, будівельних робіт тощо. Крім того, за період подружнього життя 2008-2013 роки квартира у своїй площі не збільшилася (без урахування самовільних прибудов).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 серпня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд безпричинно доводи експерта відкинув, не взявши їх до уваги, і не врахував подорожчання майна за рахунок спільних грошових коштів подружжя та спільних трудових ресурсів її ОСОБА_4, й дійшов хибного висновку щодо вартості квартири у зв'язку зі подорожчанням. Судом апеляційної інстанції не розмежовано розмір збільшення вартості спірної квартири внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя за період із 08 вересня 2008 року по 18 січня 2013 року з вартістю квартири, до укладення шлюбу в розумінні статті 62 СК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, де зареєстрована та проживає позивач, придбана 21 квітня 2006 року ОСОБА_4 за 105 000,00 грн на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Відповідно до копій технічного паспорта на квартиру в ній проведено перепланування, облаштовано ванну кімнату, обладнано водопроводом, каналізацією, газопостачанням, автономним газовим опаленням, у примітках зазначено, що "самовільно побудовано прибудову зі збільшенням загальної площі квартири на 7,7 кв. м у 2008 році".

08 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_1, після реєстрації шлюбу останній присвоєно прізвище ОСОБА_1.

23 січня 2013 року ОСОБА_4 помер.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 16 грудня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її позову про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 у період із січня 2006 року по 08 вересня 2008 року, визнання квартири АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частини вказаної квартири.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4. При цьому на спростування доводів ОСОБА_1 про те, що їй належить 1/2 частини квартири як частки у майні подружжя, набутого в період шлюбу, через істотність збільшення її вартості, внаслідок проведення нею разом із покійним чоловіком ОСОБА_4 капітального ремонту, апеляційний суд зазначив, що проведені перепланування та облаштування зручностей квартири у встановленому законом порядку не зареєстровані, проведеніподружжям самовільно без отримання необхідних дозволів на виконання вказаних робіт. Крім того, відсутнє будь-яке судове рішення про визнання вказаного майна, належного ОСОБА_4, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя через збільшення його вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат безпосередньо дружини ОСОБА_1

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки подружжям здійснено ремонт, самовільну прибудову, проведено реконструкцію газової мережі зі встановленням котла, внаслідок чого збільшилися якісні характеристики спірного майна і відповідно ринкова вартість, а отже, до спадкування підлягає лише 1/2 частини квартири.

Нормативно-правове обґрунтування

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 зроблено висновок, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надала належних і допустимих доказів того, що спірна квартира, яка є власністю її покійного чоловіка ОСОБА_4, за час шлюбу істотно збільшилася у своїй цінності внаслідок її трудових або грошових затрат, оскільки поліпшення квартири, на які посилається позивач, стосуються лише ремонту квартири та її оздоблення, що не є невід'ємною частиною квартири, будь-яких переобладнань та добудов, внаслідок яких змінилася б сама квартира як об'єкт нерухомості, наприклад, була б збільшена її площа, тощо, не відбулось. Ремонт у спірній квартирі не є таким поліпшенням, що доводять істотність збільшення її вартості в період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у шлюбі.

Порівняння вартості квартири, яка зазначена у договорі із вартістю квартири на момент розгляду цієї справи судом не може свідчити про істотне збільшення вартості майна внаслідок трудових або грошових затрат подружжя.

Твердження заявника про те, що суд безпричинно доводи експерта відкинув, не взявши їх до уваги, і не врахував подорожчання майна за рахунок спільних грошових коштів подружжя, є необґрунтованими, оскільки вартість спірної квартири за рахунок проведення капітального ремонту збільшилась на 41 382,00 грн або на 24 %, що не є істотним для визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судами доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених вище роз'яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки судів про недоведеність та безпідставність позову є помилковим.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик