Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.10.2020 року у справі №289/1300/19

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа 289/1300/19

провадження № 61-15398св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Радомишльська міська рада Житомирської області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Ярмоленка В. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Радомишльської міської ради Житомирської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Радомишльської міської ради Житомирської області.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником 1/4 ідеальної частки,

а відповідач - 3/4 ідеальної частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по

АДРЕСА_1.

Рішенням Радомишльської міської ради Житомирської області від 26 червня 2019 року № 681 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки із земель комунальної власності, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1825010100:06:001:1145, розташованої по

АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вважала оскаржуване рішення протиправним, оскільки згідно з цим рішенням ОСОБА_2 отримає у власність земельну ділянку, на якій розташована належна їй 1/4 частини житлового будинку, чим порушується її право власника.

ОСОБА_1 просила суд скасувати пункт 1 рішення Радомишльської міської ради Житомирської області від 26 червня 2019 року № 681 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі

1 768,40 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки є формою волевиявлення суб'єкта комунальної власності щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін, які згідно із законом врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки. Ці рішення не мають самостійного характеру. Викладені позивачем обставини і наявні

у матеріалах справи докази не вказують на те, що відповідачами порушено права ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 21 вересня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без розгляду, надано час для усунення недоліків.

11 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., задоволено клопотання про звільнення заявника від сплати судового збору, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Малинського районного суду Житомирської області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом (повторного) автоматичного розподілу справи

від 28 липня 2020 року, проведеного у зв'язку з відпусткою судді Гулька Б. І., визначено склад колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно засотували норми матеріального права, зокрема частини 5 статті 116, частини 1 статті 155 ЗК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що суди до спірних правовідносин мали застосувати положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки власник будинку має право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року

у справі № 921/158/18 (провадження № 12-28гс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 11 червня 2020 року та постанова Житомирського апеляційного суду

від 21 вересня 2020 року ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 вересня

2016 року ОСОБА_1 є власником 1/4 ідеальної частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по

АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 вересня 2014 року ОСОБА_2 є власником 3/4 ідеальної частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по

АДРЕСА_1.

Рішенням Радомишльської міської ради Житомирської області від 17 травня 2018 року № 252 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності, на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована

по АДРЕСА_1.

У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Геометр" виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 та передається в оренду ОСОБА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З акта обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 від 27 вересня 2018 року, встановлено, що землевласник ОСОБА_1 (кадастровий номер 1825010100:06:001:1044) відмовилася від погодження зовнішніх меж земельної ділянки та підписання акта приймання-передачі межових знаків вказаної земельної ділянки.

Рішенням Радомишльської міської ради Житомирської області від 26 червня 2019 року № 681 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер undefined у м. Радомишлі Житомирської області, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.

Згідно з пунктами "а ", "б ", "в" частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до частини 1 статті 12 ЗК України, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до частини 1 статті 12 ЗК України.

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Частиною 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 93 ЗК України встановила, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно зі статтями 123, 124 ЗК України надання земельних ділянок особам

у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (статті 125, 126 ЗК України).

Статтями 5, 7 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішеннями Радомишльської міської ради надано дозвіл відповідачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (після його виготовлення), затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель і споруд, із земель комунальної власності, що передається в оренду ОСОБА_2, що узгоджується з положеннями статей 93, 116, 122, 123, 124 ЗК України.

Таким чином, з урахуванням того, що підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває

у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення міської ради є волевиявленням суб'єкта комунальної власності щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін (Радомишльської міської ради та ОСОБА_2), які згідно із Законом України "Про оренду землі" врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки.

ОСОБА_1 усупереч вимогам статті 81 ЦПК України не довела наявність у неї суб'єктивного права, яке підлягає захисту в суді.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (провадження № 12-28гс19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та

у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Доводи ОСОБА_1 про порушення її права співвласника будинку, яке гарантоване їй положеннями статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України є неспроможними, оскільки прийняття та реалізація рішення з приводу отримання дозволу на розробку землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду та його затвердження не породжують особистих майнових прав та обов'язків особи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу як співвласнику будинку, розташованого по

АДРЕСА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0505 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1825010100:06:001:1044, яка межує із земельною ділянкою, щодо якої ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо її відведення.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник