Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 299/883/17

провадження № 61-48347св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виноградівська міська рада, фермерське господарство «Колос», регіональне відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Надопта А. А. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виноградівської міської ради, фермерського господарства «Колос» (далі -

ФГ «Колос»), регіонального відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області (далі - ФДМУ у Закарпатській області), треті особи:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання укласти договір найму житла.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у 1969 році ОСОБА_4 (мати позивача), яка працювала в сільськогосподарській артілі «8 Березня», що в подальшому була реформована в радгосп «8 Березня», була зареєстрована в квартирі

АДРЕСА_1 , що підтверджується записом № 7 у будинковій книзі. ОСОБА_1 разом із матір`ю проживав у цій квартирі з моменту її вселення, а після досягнення повноліття і отримання паспорту громадянина СРСР був прописаний у квартирі як член сім`ї наймача у 1974 році, що підтверджується записом № 21 в будинковій книзі.

Згідно зі статтею 2 Статуту радгоспу «8 Березня», зареєстрованого розпорядженням представника Президента України від 27 січня 1994 року та затвердженого головою фонду комунального майна Виноградівського району

11 січня 1994 року, майно радгоспу є комунальною власністю Виноградівського району і закріплюється за радгоспом на праві повного господарського відання. Виноградівською РДА 10 жовтня 1996 року було видане свідоцтво на право особистої власності на нерухоме майно, яким посвідчувалося, що житловий будинок на АДРЕСА_2 є районною комунальною власністю і належить радгоспу «8 Березня».

15 жовтня 1996 року відбулася приватизація цілісного майнового комплексу радгоспу «8 Березня», товариство покупців майна радгоспу «8 Березня» отримало свідоцтво про власність виданого представництвом ФДМУ у Виноградівському районі 18 жовтня 1996 року № 9612 та акт прийому-передачі майна державного підприємства від 18 жовтня 1996 року № 9613.

Після зміни форми власності майна радгоспу і його перетворення в КСГП

«8 Березня», правління КСГП договори найму з наймачами житлових приміщень (квартир) не переоформляло. Також зазначав, що земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, знаходиться в комунальній власності і в розпорядженні Виноградівської міської ради, що підтверджується листом управління Держземагенства у Виноградівському районі від 12 червня 2013 року № 01-08/1938.

ОСОБА_1 вказував, що він із 1969 року проживає в квартирі

АДРЕСА_1 , яка входить до державного житлового фонду, сплачує житлово-комунальні послуги, тобто, є законними фактичними володільцем квартири.

Позивач вважав, що наймодавцем квартири, в якій він проживає, є саме Виноградівська міська рада, у зв`язку з чим 09 березня 2017 року він звертався до Виноградівської міської ради із заявою про укладення договору найму житла, проте у своєму листі-відповіді від 14 березня 2017 року Виноградівська міська рада зазначила, що не може укладати договір найму житла, оскільки багатоквартирний будинок позивача не перебуває на балансі міської ради, тому у зв`язку із відсутністю договору найму житла, позивач та члени його сім`ї позбавлені можливості реалізувати свої житлові права.

На думку позивача, у ФГ «Колос» відсутні правові підстави для набуття права власності на об`єкт житлового фонду (трьохквартирний житловий будинок), розташований за адресою: АДРЕСА_3 , що є предметом спору. Статут ФГ «Колос» не містить відомостей про його затвердження компетентним органом КСГП «8 Березня», як свого правонаступника. Крім того, у КСГП «8 Березня» станом на 26 червня 2000 року був відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, як і відсутня реєстрація права власності на нього, а тому спірна квартира є комунальною власністю територіальної громади м. Виноградів, оскільки при зміні форми власності радгоспу «8 Березня», власником якого була Виноградівська районна рада, відповідно до статті 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» функції власника спірного об`єкту житлового фонду перейшли до міськради.

Посилаючись на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд зобов`язати Виноградівську міську раду укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_4 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що житловий будинок на АДРЕСА_2 не відноситься до державного житлового фонду (з 15 жовтня

1996 року), а також не відноситься і до комунальної власності, а тому Виноградівська міська рада не є наймодавцем указаного житла. Власником будинку, на думку судів, є ФГ «Колос».

При цьому суди вважали, що факт правомірного володіння вказаним будинком із 26 червня 2000 року ФГ «Колос» як правонаступника КСГП «8 Березня» установлений рішенням Виноградівського районного суду від 21 січня 2013 року у справі № 703/4114/12 про відмову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у задоволенні позову до Виноградівської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, і рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2017 року у справі № 299/1923/16-ц про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради та

ФГ «Колос» про зобов`язання учинити дії із передачі майна в комунальну власність. Зазначені обставини є преюдиційними та не підлягають встановленню.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 21 червня 2018 року про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та короткий зміст вимог

06 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області

від 16 квітня 2018 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Виноградівського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 299/883/17.

Зупинено виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення витрат на правову допомогу, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статті 268 ЦК УРСР, якою передбачено, що при переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, не звернули належної правової уваги на те, що встановлення факту правомірності володіння ФГ «Колос» садибним житловим будинком, як правонаступника КСГП «8 Березня», не доводить факту правомірного володіння квартири, що є предметом позову у цій справі. Не досліджено перехід права власності на трьохквартирний будинок у власність КСГП «8 Березня» та документи, що підтверджують розміщення за однією адресою, а саме:

на АДРЕСА_2 , декількох житлових будинків та відсутність відомостей про них у акті прийому-передачі від 26 червня 2000 року від

КСГП «8 Березня» до ФГ «Колос».

Судами порушено принцип правової визначеності, оскільки правові підстави зміни форми власності об`єкта державного житлового фонду з державної на колективну, наведені у рішеннях, як приватизація, та наведені у Витязі від 16 травня 2017 року як зміна організаційно-правової форми юридичної особи, - різні.

Крім того, посилаючись на преюдиційність обставин, установлених у справі

№ 299/1923/16-ц, суди не звернули уваги на те, що рішення у зазначеній справі оскаржуються в касаційному порядку, а також на те, що на розгляді Господарського суду Закарпатської області перебуває справа № 907/860/17 за позовом Виноградівської міської ради до ФГ «Колос» про витребування майна з чужого незаконного володіння, де предметом спору є спірний будинок.

Доводи інших учасників справи

22 січня 2019 року ФГ «Колос» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

При цьому посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів ОСОБА_1 , оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що власником спірного житлового будинку є

ФГ «Колос», що підтверджується витягом із Державного реєстру нерухомого майна № 87125541 від 16 травня 2017 року, а тому будинок не належить до державної чи комунальної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 1980 року зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1 .

27 січня 1994 року радгосп «8 Березня» було зареєстровано із внесенням до Реєстраційної книги суб`єктів підприємництва.

15 жовтня 1996 року представництво Фонду державного майна у Виноградівському районі уклало з товариством покупців радгоспу «8 Березня» договір безоплатної передачі державного майна радгоспу «8 Березня» Виноградівського району, відповідно до якого: орган приватизації зобов`язався передати у власність товариства покупців майно цілісного майнового комплексу радгоспу «8 Березня», а товариство покупців зобов`язалося прийняти це майно, що включає в себе всі активи і пасиви підприємства, нерухомість, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно (п. 1.1.); право власності на майно переходить до товариства покупців з моменту підписання акту прийому-передачі (п. 1.2.); товариство покупців зобов`язане: протягом місяця з моменту підписання договору зареєструватися в державних органах виконавчої влади як колективне сільськогосподарське підприємство (п. 4.2.); використовувати об`єкти соціально-культурного призначення за прямим призначенням (п. 4.5.); якщо придбаний об`єкт відчужується товариством, то умови цього договору зберігають силу для нового власника (п. 4.7.) (а.с. 168-169, т. 1).

18 жовтня 1996 року сторони договору про безоплатну передачу державного майна від 15 жовтня 1996 року склали акт прийому-передачі майна державного підприємства, згідно із яким представництво Фонду державного майна передало, а товариство покупців прийняло майно, придбане в процесі приватизації шляхом перетворення радгоспу «8 Березня» в колективне сільськогосподарське підприємство, вартістю 1 201 210,00 грн, в тому числі будівлі, споруди, передавальні пристрої балансовою вартістю 997 128,00 грн (а. с. 170, т.1).

Представництво Фонду державного майна у Виноградівському районі 18 жовтня 1996 видало товариству покупців радгоспу «8 Березня» свідоцтво про власність за реєстраційним № 9612, яким засвідчило належність на підставі договору

від 15 жовтня 1996 року безоплатної передачі майна товариству покупців майна цілісного майнового комплексу радгоспу «8 Березня», до складу якого входять, зокрема, будівлі та споруди (а.с. 171, т. 1).

Встановлено, що інвентаризація будинку

АДРЕСА_2 проводилася у 1969 році і у 1984 році. На час останньої інвентаризації будинок знаходився у віданні та обліковувався за радгоспом «8 Березня».

26 червня 2000 року зареєстровано як юридичну особу Селянське фермерське господарство «Колос», яке відповідно до свого Статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26 червня 2000 року № 331, є правонаступником КСГП «8 Березня» (п. 1.1. Статуту ФГ «Колос») (а.с.48-51, т.1).

Відповідно до відповіді управління Держземагентства у Виноградівському районі від 12 червня 2013 року № 01-08/1938 земельна ділянка на АДРЕСА_2 належить до земель комунальної власності та перебуває у розпорядженні Виноградівської міської ради (а. с. 23, т.1).

Згідно з листом Виноградівської міської ради від 14 березня 2017 року багатоквартирний житловий будинок на АДРЕСА_2 на балансі Виноградівської міської ради не перебуває і в комунальну власність територіальної громади м. Виноградова не переданий (а.с. 46, т.1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Положеннями статей 4, 5 ЖК України передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд, а державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Договір найму житлового жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частини першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають із договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть із ним спільне господарство.

Статтею 65 ЖК УРСР передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною першою статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач проживає у будинку з часу народження, оскільки його мати - ОСОБА_7 , вселилася у квартиру АДРЕСА_5 цього будинку у 1969 році. Мати позивача працювала в радгоспі з 1954 року до 19 червня 1990 року. З позивачем фактично укладено договір найму житлового приміщення та надання комунальних послуг, він сплачує послуги за газ, електрику, побутові відходи та разом із іншими мешканцями впорядковують прибудинкову територію, що підтверджується договором про користування електроенергією, квитанціями, розрахунковою книгою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позовні вимоги про укладання договору найму житла у будинках державної та комунальної форми власності не підлягають задоволенню, оскільки спірне майно не належить до державної чи комунальної власності.

Посилаючись на положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що факт правомірного володіння ФГ «Колос» як правонаступника КСГП «8 Березня» будинком на

АДРЕСА_2 із 26 червня 2000 року встановлений рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2017 року у справі

№ 299/1923/16-ц про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 до Виноградівської міської ради та ФГ «Колос» про зобов`язання учинити дії із передачі майна в комунальну власність, що має преюдиційне значення.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження

№ 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що вимога про укладання договору найму житла (договору комерційного найму) має бути пред`явлена саме до ФГ «Колос», оскільки спірний житловий будинок до комунальної власності територіальної громади

м. Виноградова в особі Виноградівської міської ради не відноситься. Суди, разом із тим, не досліджували вказані обставини, оскільки вважали їх преюдиційними та встановленими у справі № 299/1923/16-ц.

Таким чином, на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що спірний будинок не був переданий Виноградівській міській раді і право власності на це майно за міської радою зареєстровано не було, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_7 .

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що в липні

2016 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ФГ «Колос», Виноградівської міської ради Закарпатської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, у якому просив зобов`язати ФГ «Колос», як правонаступника реорганізованих шляхом перетворення радгоспу «8 Березня» та КСГП «8 Березня», передати,

а Виноградівську міську раду прийняти у комунальну власність територіальної громади м. Виноградова багатоквартирний житловий будинок

АДРЕСА_2 (справа

№ 299/1923/16-ц).

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2016 року позов задоволено.

Зобов`язано відповідно до приписів Положення про порядок передачі

в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував

у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України

від 06 листопада 1995 року № 891 ФГ «Колос» передати,

а Виноградівську міську раду прийняти у комунальну власність територіальної громади м. Виноградова багатоквартирний житловий будинок

АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Разом із тим, зазначене судове рішення скасовано постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2020 року рішення Виноградівського районного суду від 11 серпня 2016 року залишено без змін.

Під час нового судового розгляду апеляційний суд встановив, що житловий фонд, в цьому випадку багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 , не міг бути включений до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, оскільки не виконував виробничих функцій та не входив до завершеного циклу виробництва.

Разом із тим, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої або апеляційної інстанцій із урахуванням встановлених обставин справи на момент їх ухвалення.

Оскільки на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень фактично залишається не з`ясованим питання належності спірного будинку, Виноградівська міська рада не здійснила оформлення права комунальної власності на це майно, питання щодо належності будинку на момент звернення до суду із зазначеним позовом ОСОБА_7 є предметом розгляду у судах та залишається невирішеним, а тому позовні вимоги про зобов`язання укласти договір найму житла є передчасними.

Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із вказаних вище підстав не позбавляє права ОСОБА_7 на захист свого порушеного права шляхом звернення до суду із відповідним позовом після вирішення судами питання щодо належності спірного будинку Виноградівській міській раді чи ФГ «Колос».

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін із мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів про відмову в задоволенні позову не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року зупинено виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року

в частині стягнення витрат на правову допомогу, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2018 року із мотивів, викладених у цій постанові, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня

2018 року залишити без змін із мотивів, викладених у цій постанові.

Поновити виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик