Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №601/598/21
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №601/598/21

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 601/598/21

провадження № 61-12376св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Кременецьке лісове господарство», Тернопільська обласна державна адміністрація (з 24 лютого 2022 року - Тернопільська обласна військова адміністрація),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Реєстраційна служба Кременецького районного управління юстиції Тернопільської області, Почаївська міська рада Кременецького району Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідорова Віталія Михайловича на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року у складі судді Білосевич Г. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» (далі - ДП «Кременецьке лісове господарство»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Реєстраційна служба Кременецького районного управління юстиції Тернопільської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на земельну ділянку, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2005 року він є власником житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Після набуття права власності на цей будинок, який він купив у ОСОБА_2 , до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій він знаходиться. Відповідно до земельно-кадастрової книги Старотаразької сільської ради за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувалася земельна ділянка загальною площею 0,74 га (в тому числі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,49 га). Рішенням Старотаразької сільської ради від 22 червня 2007 року № 65 йому було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - площею 0,23 га, які знаходиться в межах населеного пункту на АДРЕСА_1 , за рахунок земельних ділянок, які перебували в користуванні ОСОБА_3 . Після цього він звернувся до ліцензованої землевпорядної організації для виготовлення правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на вказані земельні ділянки, однак у процесі виготовлення цих документів виявилося, що будинок та земельні ділянки розташовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225, цільове призначення якої - землі природоохоронного призначення, категорія земель - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, форма власності - державна власність. Таким чином, відповідач порушив його права щодо можливості виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на які він має право за законом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225, цільове призначення - землі природоохоронного призначення, категорія земель - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, форма власності - державна власність.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2021 року Тернопільську обласну державну адміністрацію (далі - Тернопільська ОДА) залучено до участі у справі як співвідповідача, а Почаївську міську раду Кременецького району Тернопільської області - як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У відзиві на позовну заяву ДП «Кременецьке лісове господарство» заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що земельні ділянки, на які позивачу надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, є складовими земельної ділянки з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225, що була внесена до Державного земельного кадастру 15 лютого 2013 року згідно з розробленою Технічною документацією із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання заказників ДП «Кременецьке лісове господарство» (загальнозоологічний заказник місцевого значення «Скит»). Земельна ділянка з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225 перебуває в державній власності та постійному користуванні відповідача як постійного лісокористувача, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру та даними матеріалів лісовпорядкування. Відносно земель лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність. В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджували б відведення позивачу у встановленому законом порядку земельної ділянки під будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 . Крім того, позивачем не надано доказів того, що зазначена земельна ділянка була вилучена зі складу земель Державного лісового фонду у встановленому законом порядку, а також того, що він звертався до розпорядника земельної ділянки з питанням припинення права постійного користування нею ДП «Кременецьке лісове господарство» та виділення йому у власність земельних ділянок.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб набув право користування спірною земельною ділянкою або отримав державний акт на землю, уклав договір оренди, здійснив державну реєстрацію будь-яких прав на цю земельну ділянку. Тому відсутні підстави для захисту прав позивача, які не можна вважати порушеними. Реалізація громадянами права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності пов`язана з дотриманням встановленого законом механізму, що включає обов`язок заінтересованої особи вчинити ряд визначених законом дій. Саме по собі надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не породжує його права власності на спірну земельну ділянку, а є лише складовою визначеного порядку на отримання права власності на неї.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що з набуттям права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , який він купив у ОСОБА_2 , до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей будинок. Разом з тим в матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази наявності у ОСОБА_2 права власності, або права постійного користування земельною ділянкою чи права оренди землі. Суд не взяв до уваги відомості із земельно-кадастрової книги Старотаразької сільської ради про те, що за ОСОБА_3 рахувалася земельна ділянка загальною площею 0,74 га (в тому числі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,49 га), так як відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Пославшись на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, суд врахував принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, однак не застосував його до спірних правовідносин, так як на час набуття позивачем права власності на житловий будинок земельна ділянка загальною площею 0,74 га, яка складається з двох різних за цільовим призначенням ділянок, не була сформована як об`єкт цивільних прав. За таких обставин, оскільки позивач не отримав державного акта, не уклав договору оренди, не здійснив державної реєстрації будь-яких прав на спірну земельну ділянку, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для захисту прав позивача, які не можна вважати порушеними. Рішенням Старотаразької сільської ради від 22 червня 2007 року № 65 ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - площею 0,23 га, які знаходяться в межах населеного пункту на АДРЕСА_1 , однак позивач не розробив проєкту землеустрою, не подав його на затвердження та не оформив право власності на вказані земельні ділянки. Отже, ОСОБА_1 може набути у власність земельні ділянки лише за процедурою, передбаченою статтями 116 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався у визначеному вказаними статтями порядку до розпорядника спірної земельної ділянки (Тернопільської ОДА) з питанням припинення права постійного користування нею ДП «Кременецьке лісове господарство» та виділення йому у власність земельних ділянок зазначеної площі. Доводи апеляційної скарги про те, що видача державного акта на земельну ділянку загальною площею 466,162 га, кадастровий номер 6123488200:01:001:0225, відбулася незаконно і порушує його право на отримання у власність земельної ділянки під житловий будинок, суд апеляційної інстанції відхилив, так як спірна земельна ділянка, яка є складовою земельної ділянки з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225, не була відведена позивачу у встановленому законом порядку. Крім того, апеляційний суд врахував, що спірна земельна ділянка загальною площею 466,162 га, кадастровий номер 6123488200:01:001:0225, має природоохоронне призначення, належить до особливо цінних земель.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

02 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сідоров В. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Сідоров В. М. вказав, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статті 21 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 120 125 126 152 ЗК України і відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах. Встановивши, що земельна ділянка з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225 накладається на земельну ділянку, на якій знаходиться належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок, суди дійшли помилкового висновку про те, що відсутні підстави для захисту прав позивача, які не можна вважати порушеними.

В лютому 2023 року Тернопільська обласна військова адміністрація подала до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кременецького районного суду Тернопільської області.

27 січня 2023 року справа № 601/598/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 25 жовтня 2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 квітня 2006 року № 10426217 ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Старотаразької сільської ради від 22 червня 2007 року № 65 ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - площею 0,23 га, які знаходиться в межах населеного пункту на АДРЕСА_1 , за рахунок земельних ділянок, які перебували в користуванні ОСОБА_3 .

В довідці Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області від 25 вересня 2020 року № 148 зазначено, що згідно із земельно-кадастровою книгою Старотаразької сільської ради за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувалася земельна ділянка загальною площею 0,74 га (в тому числі: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,49 га).

Згідно з повідомленням Почаївської міської ради від 18 січня 2021 року № 113 земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в межах населеного пункту на АДРЕСА_1 , не приватизована. Також зазначено, що рішення Старотаразької сільської ради від 22 червня 2007 року № 65 відносно вказаної земельної ділянки зберігаються в архівному відділі Кременецької районної державної адміністрації.

З повідомлень ДП «Кременецьке лісове господарство» від 20 січня 2021 року та від 01 лютого 2021 року вбачається, що на балансі підприємства, за адресою: АДРЕСА_1 відсутні будь-які будівлі. Інформації щодо цієї нерухомості на підприємстві немає.

За повідомленням відділу у Кременецькому районі Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 28 січня 2021 року № 0-19-0.29-19/109-21 земельна ділянка з кадастровим номером 6123488200:01:001:0225 внесена до Держаного земельного кадастру 15 лютого 2013 року згідно з розробленою Технічною документацією із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для збереження та використання заказників ДП «Кременецьке лісове господарство» (Загальнозоологічний заказник місцевого значення «Скит»).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 лютого 2013 року № НВ-6100065462013, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 жовтня 2014 року № 28003806 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 вересня 2021 року № 272826705 підтверджується, що земельна ділянка площею 466,1612 га, кадастровий помер 6123488200:01:001:022, перебуває в державній власності, належить до категорії землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

За заявою директора ДП «Кременецьке лісове господарство» від 19 серпня 2013 року № 02-415 розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 07 жовтня 2013 року № 475-од «Про надання в постійне користування ДП «Кременецьке лісове господарство» земельної ділянки державної власності на території Старотаразької сільської ради Кременецького району» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальнозоологічного заказника місцевого значення «Скит» ДП «Кременецьке лісове господарство» для природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення за межами населеного пункту на території Старотаразької сільської ради Кременецького району. Надано ДП «Кременецьке лісове господарство» в постійне користування земельну ділянку державної власності площею 466,1612 га, кадастровий номер 6123488200:01:001:0225, в межах загальнозоологічного заказника місцевого значення «Скит» за рахунок земель, що знаходяться в його користуванні для природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення за межами населеного пункту на території Старотаразької сільської ради Кременецького району. Зобов`язано ДП «Кременецьке лісове господарство»: провести державну реєстрацію земельної ділянки та права постійного користування на неї в установленому законом порядку; виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК України; забезпечувати режим охорони і збереження заказника на наданій в користування земельній ділянці.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Статтею 56 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час прийняття рішення Старотаразької сільської ради від 22 червня 2007 року № 65, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав», при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК Української РСР) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЦК України»), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами першою-четвертою та дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

В постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що на час набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , будь-яке право на спірну земельну ділянку (власності, користування тощо) за попереднім власником будинку - ОСОБА_2 не було зареєстроване, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, так як позивач не довів факту набуття ним статусу землекористувача в розумінні статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України і відсутні підстави вважати його права порушеними.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно не застосовано норми земельного законодавства, які діяли під час виникнення спірних правовідносин, зокрема положення статті 120 ЗК України в редакції 2001 року, яка передбачала набуття права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю, не заслуговують на увагу, оскільки передумовою застосування вказаних положень закону була наявність у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій вказане майно розташоване. Проте у справі, яка переглядається, позивач не довів, що він або попередній власник будинку - ОСОБА_2 набули у передбачений законом спосіб право користування спірною земельною ділянкою або отримали державний акт на землю, уклали договір оренди, здійснили державну реєстрацію будь-яких прав на земельну ділянку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Крім того, на час укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2005 року стаття 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Таких угод щодо спірної земельної ділянки сторони в цій справі не укладали.

Отже, з урахуванням встановлених обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідорова Віталія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук