Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №320/6243/19
Ухвала КЦС ВП від 04.03.2020 року у справі №320/6243/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 320/6243/19

провадження № 61-41св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мелітопольська державна нотаріальна контора,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2019 року, ухвалене у складі

судді Колодіної Л. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказувала, що 10 листопада 2006 року

ОСОБА_2 уклала з її чоловіком ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого

на АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2009 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, визнання права власності та користування земельною ділянкою.

17 березня 2010 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після чого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 600,14 кв.м, яка розташована на АДРЕСА_1 і належала останньому на підставі державного акта про право власності на землю серії І-ЗП № 059002, виданого Мелітопольською міською Радою народних депутатів 22 червня 2000 року.

Позивач вказувала, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року задоволено позов ОСОБА_4 до Мелітопольської державної нотаріальної контори і визнано її спадкоємцем майна ОСОБА_3 та власником вказаної земельної ділянки.

У подальшому рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012 визнано

за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року та визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня

2007 року, укладений ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4427.

Ухвалюючи вказане рішення, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме

статтю 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до правовідносин, які виникли 10 листопада 2006 року, коли зміст статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не був приведений у відповідність до статті 377 ЦК України.

Вважаючи, що ОСОБА_2 незаконно здійснила державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, отриману безпідставно після смерті чоловіка позивача - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 2 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року

у справі № 2-421/2012, яке набрало законної сили. За змістом вказаного рішення, право власності на спірну земельну ділянку виникло у відповідача з моменту укладення договору купівлі-продажу, тобто з 10 листопада 2006 року. Місцевий суд вважав, що земельна ділянка не могла входити до складу спадщини, оскільки вибула з власності спадкодавця за його життя. За таких обставин суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня

2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи заявника зводяться до незгоди з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, яке не є предметом апеляційного перегляду в даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона вже зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним її права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року. В порушення статті 37 ЦПК України, суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Колодіна Л. В. повторно розглянула справу за її позовом, а колегія у складі суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В. здійснила повторний апеляційний перегляд справи.

Заявник вказує, що, посилаючись на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказаний спір про право власності на земельну ділянку вирішений судом після смерті ОСОБА_3 . Крім того, у вказаній справі суди попередніх інстанцій застосували статтю 120 ЗК України, яка не могла бути застосована до правовідносин, що виникли 10 листопада 2006 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 22 березня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії I-ЗП № 059002, виданим на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської Ради народних депутатів 2/7 від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв.м, розташована на АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 7974, суди встановили, що житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 жовтня 2011 року у справі № 2-3690/11 визнано ОСОБА_4 спадкоємцем майна ОСОБА_3 , а саме земельної ділянки

площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 . Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 14 листопада 2011 року роз`яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у вказаній справі. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року у справі № 2-3690/11 (провадження №22-ц/778/2979/13) скасовано рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня

2011 року та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької

області від 14 листопада 2011 року і ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012 , залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку

(10 листопада 2006 року).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня

2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року в справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої

Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати

Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15

(провадження № 12-15гс19)).

Отже суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року

у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 червня

2020 року у справі № 320/2014/18 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності останньої на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу (10 листопада 2006 року) як безпідставно отримане за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року на земельну ділянку. Вказане рішення залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 червня 2020 року.

Аналіз матеріалів справи та змісту відповідних судових рішень свідчить про те, що підстави та предмет позову у справі, у якій ухвалено оскаржувані судові рішення, є тотожними підставам та предмету позову у справі № 320/2014/18, в якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.

Як на підставу своїх вимог у справі № 320/2014/18 позивач посилалася на те, що її чоловік відчужив житловий будинок на АДРЕСА_1 , а земельна ділянка, на якій він розташований, залишилась у власності ОСОБА_3 . Зазначала, що після смерті чоловіка, земельна ділянка увійшла до спадкової маси, проте незаконне, на її думку, оформлення права власності на земельну ділянку на відповідача, порушує її права.

Таким чином, вже існує рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 червня 2020 року у справі № 320/2014/18, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суди попередніх інстанцій не врахувати змісту пункту 3 частини першої

статті 255 ЦПК України, не проаналізували позовні заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 320/2014/18 на предмет їх тотожності.

За таких обставин суди попередніх інстанцій помилково повторно розглянули заявлені ОСОБА_1 вимоги до ОСОБА_2 щодо визнання недійсним права власності останньої на земельну ділянку про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

За змістом частини першої статті 414 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Разом з тим, підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій статті 37 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, оскільки колегією суддів не встановлено визначених вказаною статтею обставин, що слугували б підставою для відводу суддів, які ухвалили оскаржувані судові рішення, від розгляду даної справи.

Крім того, в касаційній скарзі викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване тим, що така передача необхідна для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи і вирішення питання щодо підсудності справи.

Зазначені позивачем обставини не свідчать про існування визначених

частинами третьою-шостою статті 403 ЦПК України правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400 414 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня

2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 2 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 10 грудня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним права власності на земельну ділянку закрити.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук