Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2020 року у справі №295/355/20

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 295/355/20

провадження № 61-13266св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Житомирська міська рада, Департамент реєстрації Житомирської міської ради, Міськрайонне управління в Житомирському районі та м. Житомир Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року під головуванням судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у складі колегії суддів:

Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, Міськрайонного управління в Житомирському районі та м. Житомир Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення Житомирської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року позивач звернулася до суду з цим позовом, в якому просить скасувати рішення 15 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 05 вересня 2007 року № 368 "Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира" в частині затвердження проекту із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 0,0145 га за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серія ЯГ № 799743, виданий ОСОБА_2, ОСОБА_3 13 грудня 2007 року Управлінням земельних ресурсів у м. Житомирі; зобов'язати Департамент реєстрації Житомирської міської ради вчинити дії щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК) за № 1810136300:10:044:0015, розміром 0,0145 га.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона з 1981 року постійно, безперервно та відкрито користується земельною ділянкою на АДРЕСА_2, на якій розташований металевий гараж, а тому має переважне право на приватизацію цієї земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ввели в оману орган виконавчої влади під час складання проекту відведення земельної ділянки з приводу власника металевого гаража, який розташований на ній та умисно не повідомили, що фактично земельна ділянка необхідна їм для діяльності релігійної організації.

Вважає, що Житомирською міською радою було неправомірно, з порушенням закону і прав позивача, передано спірну земельну ділянку у власність вказаним вище особам, незаконно видано Державний акт на право власності на земельну ділянку та зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, а тому з метою захисту своїх прав змушена звернутися до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду справи було встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядком не передавалась. Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для набуття права власності на конструкції металевого гаража та оформлення права на земельну ділянку не вчинялось.

Судами було зроблено висновок, що права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на час прийняття оспорюваного нею рішення Житомирської міської ради, видачі оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та проведення їх державної реєстрації не порушені і зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було належним чином досліджено тієї обставини, що позивач, разом із членами своєї сім'ї використовує спірну земельну ділянку для обслуговуванні гаража.

Заявник вказує, що ще 1981 року її батько - ОСОБА_4, за згодою керівництва Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підрозділу № 1 м.

Житомир на спірній земельній ділянці звів тимчасову споруду - металевий гараж для зберігання належного йому автомобіля. Після облаштування гаража він постійно та добросовісно користувався спірною земельною ділянкою та періодично звертався до органів влади для вирішення питання легалізації гаража, проте весь час отримував усні відмови, які були мотивовані тим, що встановлений ним гараж не є капітальною спорудою.

Після смерті ОСОБА_4, позивач отримала у спадок належний йому автомобіль та встановила факт постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років.

Доводом касаційної скарги є також те, що ОСОБА_1 вважає, що приймаючи оспорювані рішення, орган місцевого самоврядування порушив її право на користування спірною земельною ділянкою, адже фактичним користувачем земельної ділянки є релігійна організація "Монастир Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста Київсько-Житомирської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви", а не відповідачі, в той час як вона користується цією земельною ділянкою з 1981 року та має переважне право на її приватизацію.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року представник Житомирської міської ради Шульська О. Л. надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник відповідача вважає, що судами було повно та об'єктивно досліджено всі зібрані у справі докази, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Відзив на касаційну скаргу містить посилання, що реєстрацію релігійної громади, яка надає допомогу незрячим та слабозрячим дітям, проведено у належному відповідачам будинку відповідно до вимог діючого законодавства, а тому ця обставина не може бути підставою для скасування правильних судових рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують тієї обставини, що нерухоме майно, яке зареєстроване у встановленому законом порядку на спірній ділянці відсутнє, а металевий гараж є тимчасовою конструкцією, яка таким майном не є, а спірна земельна ділянка у власність чи у користування позивачу не передавалась.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Богунського районного суду м.

Житомира.

22 жовтня 2020 року цивільна справа № 295/355/20 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01 вересня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили в рівних частках кожна житловий будинок АДРЕСА_1.

16 червня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0546 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням 15 сесії Житомирської міської ради 5 скликання від 05 вересня 2007 року № 368 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно надано у власність земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1. Підставою для надання земельної ділянки було рішення 28 сесії Житомирської міської ради 4 скликання від 09 грудня 2005 року № 585.

13 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення 15 сесії Житомирської міської ради від 05 вересня 2007 року № 368 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки undefined.

Право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вищезазначені житловий будинок та земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 19 квітня 1972 року зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_5.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2009 року у справі № 2-О-25/09 встановлено факт проживання однією сім'єю більше п'яти років ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі АДРЕСА_5.

19 травня 2009 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, на спадкове майно, яке складається із вкладів з належними відсотками та всіма видами компенсацій, які зберігають в філії Богунського відділення ВАТ "Державний Ощадний банк України" та автомобіля марки ВАЗ-21011, державний номерний знак НОМЕР_1,1976 року випуску.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядку не передавалась. Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для оформлення права на конструкції металевого гаража та на земельну ділянку не вчинялось.

Ці обставини не заперечувались представником позивача під час апеляційного розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пунктів "б ", "ґ" статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

За нормами статті 12 ЗК України (тут і далі в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до статті 12 ЗК України.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених статті 116 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України, визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до вказаної норми громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з статтями 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених статті 153 ЗК України та іншими законами України.

Згідно статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Також обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Зазначені підстави складають предмет доказування у спорі про недійсність державного акту.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених Статтями 12, 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визначення (частина 1 статті 82 ЦПК України).

Судами встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядком не передавалась.

Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для узаконення конструкції металевого гаража та оформлення права на земельну ділянку не вчинялось.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені судами обставини у справі, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, адже суди дійшли правильного висновку, що права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на час прийняття оспорюваного нею рішення Житомирської міської ради, видачі оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та проведення їх державної реєстрації не порушені.

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що орган місцевого самоврядування, ухваливши оскаржувані рішення, порушив її право на користування спірною земельною ділянкою.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо заяви про зупинення виконання судових рішень

У березні 2021 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшла заява про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 295/355/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою до закінчення касаційного перегляду у цій справі.

Зі змісту заяви вбачається, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0145 га, шляхом демонтажу металевого гаражу, що знаходиться на цій земельній ділянці, за власний рахунок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 384,20 грн судового збору.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року в частині стягнення судового збору скасовано. Зобов'язано компенсувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 384,20 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В решті рішення залишено без змін.

Заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 8 статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Частиною 1 статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права суд може зупинити виконання лише оскарженого рішення суду у тій справі, яка перебуває у нього на розгляді. Заявник просить зупинити виконання судових рішень в іншій справі, які в межах цього провадження в касаційному порядку не оскаржені, а суд касаційної інстанції не має повноважень зупиняти виконання таких судових рішень.

Тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 394, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 295/355/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький