Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.06.2019 року у справі №522/21914/17

Постанова

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 522/21914/17

провадження № 61-8179св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2018 року, у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, у складі колегії суддів: Комлевої О.

С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 2011 року по 03 лютого 2015 року.

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

21 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб.

ОСОБА_1 проживає разом з чоловіком та дитиною за адресою: АДРЕСА_1.

Батько дитини (ОСОБА_2) ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, з липня 2016 року по час звернення до суду з цим позовом, батько дитини жодного разу не бачився з дитиною.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_4 та стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/2 частини доходу щомісячно з 20 листопада 2017 року до повноліття дитини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу і участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, в якому просив суд визначити час спілкування з його донькою ОСОБА_4 не менше трьох разів на тиждень, два з яких є вихідними або неробочими днями.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу відповідача щомісяця, починаючи з 21 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

У частині стягнення аліментів на утримання дитини рішення допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання доньки, має змогу надавати матеріальну допомогу та зобов'язаний утримувати свою дитину.

Бажання зустрітися з дитиною батько виявив тільки після подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав, і саме після подання позовної заяви почав переказувати кошти на утримання дитини.

На підставі викладеного місцевий суд прийшов висновку, що первісний позов доведений та підлягає задоволенню, що повністю виключає можливість задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 свідомо ухилявся від виховання дитини та нехтує своїми батьківськими обов'язками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у частині вирішення первісних позовних вимог про позбавлення батьківських прав та зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та ухвалити у цій частині нове рішення, яким залишити без задоволення первісний позов про позбавлення батьківських прав і задовольнити зустрічні позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів судові рішення заявником не оскаржуються.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, не надали належної оцінки доводам заявника, якими обґрунтовувалися його заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав та зустрічні позовні вимоги.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення заявника батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу. Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 631/2406/15-ц.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

25 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П. у касаційному провадженні № 61-8179св19 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Справу розподілено судді-доповідачу Грушицькому А. І.

15 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотанняпро розгляд справи з викликом учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 2011 року по 03 лютого 2015 року. Від спільного шлюбу мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 10219 від 26 жовтня 2013 року.

Висновком психолога від 25 червня 2018 року встановлено, що ОСОБА_4 дуже прив'язана до матері, нового чоловіка матері ОСОБА_8 називає батьком, біологічного батька не згадує у зв'язку з його відсутністю у житті дитини.

Висновком Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-11/513 від 02 квітня 2018 року вирішено вважати доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні його малолітньої доньки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Обставини про те, що ОСОБА_2 з липня 2016 року участі у вихованні дитини не брав, не цікавився розвитком та станом здоров'я дитини підтверджено у судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

До подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не звертався до органів опіки та піклування стосовно визначення порядку участі у вихованні малолітньої доньки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зважаючи на те, що рішення місцевого суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у апеляційному порядку не переглядалось та заявник не оскаржує судові рішення у цій частині, то у касаційному порядку оскаржені судові рішення у частині цих позовних вимог не переглядаються.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки, позивач посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін. ), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що за положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такий висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ухвалюючи рішення у справі місцевий та апеляційний суд взяли до уваги висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-11/513 від 02 квітня 2018 року та показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10.

Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявника проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем зустрічного позову, апеляційної та касаційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав оцінюється судом як один із доказів, і суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) було висловлено аналогічну правову позицію про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов'язковим для суду (частини 5 , 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати.

За умови відсутності в оскаржуваних судових рішеннях категоричних висновків про встановлення на підставі досліджених судом доказів обставин щодо свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового та передчасного висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Установивши певні прояви неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, суд може попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на відповідний орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов'язків.

Питання ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК) підлягає оцінці і дослідженню у кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Залишились не перевіреними доводи відповідача про те, що пред'явлення ним зустрічного позову свідчить про його намір підтримувати стосунки з донькою та свідчить про його інтерес до дитини, незважаючи на те, що такі дії (звернення із зустрічним позовом) були вчинені після подання матір'ю позовної заяви про позбавлення батьківських прав.

Суду необхідно надати оцінку обставинам (причинам) тривалого неспілкування батька з дитиною та з'ясувати наявність/відсутність перепон у такому спілкуванні.

У порушення статей 89 263 264 367 ЦПК України апеляційний суд не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим сторонами, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про обґрунтованість висновків місцевого суду.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи у касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли є необхідність встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За наведених вище обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, вичерпна відповідь на доводи апеляційної скарги не надана, постанова апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною - скасувати, а справу у вказаній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О.

С. Ткачук