Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2018 року у справі №310/7210/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 310/7210/17

провадження № 61-46753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 червня 2018 року у складі судді Вірченко О. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Семиженко Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та просила: визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок АДРЕСА_1; поділити спільне сумісне майно, виділивши та визнавши за кожним з них право власності на 1/2 частку будинку та на 1/2 частку земельної ділянки за вказаною адресою.

В обґрунтування позову зазначала, що з 10 березня 2004 року по 30 липня 2012 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2, який розірваний рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

До укладення шлюбу ОСОБА_2 набув право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 липня 2002 року.

У період перебування у шлюбі для поліпшення побутових умов проживання сім'ї ними було проведено будівельні та ремонті роботи на АДРЕСА_1. Оскільки вказане будівництво здійснювалось без необхідних дозвільних документів, збудоване нерухоме майно в силу статті 376 ЦК України вважалося самочинним будівництвом.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року поділено будівельні матеріали та конструктивні елементи, які є спільним сумісним майном подружжя та були використані під час будівництва, кожній із сторін було виділено по 1/2 частці у праві спільної сумісної власності подружжя будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, використаних для будівництва вищезазначеного майна.

10 жовтня 2017 року під час звернення до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області із заявою про прийняття виділеного їй об'єкта будівництва до експлуатації, стало відомо, що 31 грудня 2015 року було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 липня 2017 року за ОСОБА_2 здійснено реєстрацію права власності на вищевказане новостворене майно.

У зв'язку зі значним збільшенням вартості будинку в період з 10 березня 2004 року по 10 серпня 2012 року внаслідок проведення відповідних будівельних робіт, спірний будинок на підставі частини 1 статті 62 СК України повинен бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окрім того, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 564 кв. м на АДРЕСА_1, на якій побудований спірний будинок, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 13 березня 2007 року.

Відтак, у обох з подружжя існує право і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Завершений житловий будинок і об'єкт незавершеного будівництва мають різну вартість, що впливає на вартість частки.

Оскільки на момент припинення шлюбу між сторонами спірний житловий будинок не було визнано спільною сумісною власністю сторін, а було здійснено визнання за сторонами права на будівельні матеріали, спір між сторонами був вирішений, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 червня 2018 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що на момент звернення до суду предметом спору є житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, а не будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи.

Спірний будинок був побудований ще у період перебування сторін у шлюбі, однак право власності на нього не було оформлене з вини відповідача. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації була отримана 31 грудня 2015 року, проте відповідач зареєстрував право власності на будинок лише після ухвалення судом рішення про поділ будівельних матеріалів, які є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і були використані для будівництва спірного будинку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

30 січня 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 10 березня 2004 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 липня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

На підставі договору дарування від 18 липня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Данціг С. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 2078, ОСОБА_2 прийняв у дар від ОСОБА_4 жилий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці розміром 564,1 кв. м.

Відповідно до пункту 1 договору на час його укладення на зазначеній земельній ділянці знаходяться один одноповерховий шл\наб. жилий будинок житловою площею 10,9 кв. м, зазначений по плану літ. "А ", сіни сам., лич. цегл. "а" = 5,5 кв. м, літня кухня саман. "Е " = 14,4 кв. м, літня кухня саман. "З" = 5,7 кв. м, вбиральня дерев. "Д", паркан дерев. № 1, калитка дерев. № 2, замощення оцем.1, ганок оцем. до "З".

ОСОБА_2 на підставі рішення Бердянської міської ради від 22 червня 2006 року № 20, тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, набув право власності на земельну ділянку площею 0,0564 га, яка розташована на АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 315442, виданим 13 березня 2007 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 96336432, на підставі договору дарування, серія та номер 2078, виданого 18 липня 2002 року, та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ЗП182153644078, виданої 31 грудня 2015 року, за ОСОБА_2 19 липня 2017 року здійснено реєстрацію житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 26 квітня 2018 року № 156/04-18 та листа судового експерта Макарова І. В. від 01 червня 2018 року № 01/06-01, у період з 10 березня 2004 року по 10 серпня 2012 року вартість житлового будинку АДРЕСА_1 збільшилась на 2 203 546 грн. Двоповерховий будинок "Б ", двоповерхова будівля літнього типу "В", замощення ІІ, вигрібна яма № 4, ворота № 2, паркан № 3, паркан № 1, водопровід "Г ", балкон до "В" складають 95,6 %, або 19/20 часток від вартості житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 27 червня 2017 року поділено будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та були використані під час будівництва двоповерхового житлового будинку "Б", двоповерхової будівлі літнього типу "В", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та виділено ОСОБА_1 в рахунок 1/2 частки у праві спільної сумісної власності подружжя будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які були використані під час будівництва перших поверхів житлового будинку "Б" та двоповерхової будівлі літнього типу "В"; ОСОБА_2 в рахунок 1/2 частки у праві спільної сумісної власності виділено будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час будівництва других поверхів житлового будинку "Б" та двоповерхової будівлі літнього типу "В"; поділені будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та були використані під час будівництва замощення II, вигрібної ями № 4, воріт № 2, паркану № 3, паркану № 1, водопроводу "Г ", балкону до "В", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, визнано за сторонами право власності за кожним на 1/2 частку будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані під час будівництва замощення II, вигрібної ями № 4, воріт № 2, паркану № 3, паркану № 1, водопроводу "Г ", балкону до "В" та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що статей 57 та 62 СК України визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як

статей 57 та 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок АДРЕСА_1 та здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину житлового будинку.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності та його поділ, суди виходили з того, що спір про поділ майна між сторонами вже був вирішений Бердянським міськрайонним судом Запорізької області шляхом ухвалення рішення про поділ будівельних матеріалів, використаних для будівництва та поліпшення спірного будинку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Визначаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у справі № 310/8963/14-ц було здійснено поділ будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані під час будівництва двоповерхового житлового будинку "Б ", двоповерхової будівлі літнього типу "В", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які на момент розгляду справи судом були об'єктом незавершеного будівництва.

Виділено ОСОБА_1 в рахунок Ѕ частки у праві спільної сумісної власності подружжя будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які були використані під час будівництва перших поверхів житлового будинку "Б" та двоповерхової будівлі літнього типу "В".

Виділено ОСОБА_2 в рахунок Ѕ частки у праві спільної сумісної власності будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час будівництва других поверхів житлового будинку "Б" та двоповерхової будівлі літнього типу "В".

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на кожним на Ѕ частку будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані під час будівництва замощення II, вигрібної ями № 4, воріт № 2, паркану №3, паркану №1, водопроводу "Г ", балкону до "В", та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначеним рішенням встановлено, що приміщення поверхів житлового будинку "Б" та двоповерхової будівлі літнього типу "В" рівнозначні та становлять по 50% від загальної вартості витрачених будівельних матеріалів. Вхід до приміщень другого поверху житлового будинку "Б " та двоповерхової будівлі літнього типу "В" виконано окремо, що не порушує вимог з користування приміщеннями.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Встановивши, що на момент розірвання шлюбу між сторонами спірний житловий будинок не було визнано спільною сумісною власністю сторін та було здійснено поділ будівельних матеріалів і визнано за позивачкою права власності на їх Ѕ частину, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторони таким чином вирішили між собою спір про поділ майна подружжя та відсутні правові підстави для його повторного проведення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Ю. Тітов СуддіВ. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А.

Стрільчук