Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.12.2018 року у справі №383/467/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 383/467/17

провадження № 61-26996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2017 року у складі судді Замши О. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2017 рокуу складі колегії суддів: Кіселика С. А., Дьомич Л. М., Черненко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, розташованої на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданим 24 вересня 2008 року Бобринецькою районною державною адміністрацією.

06 травня 2015 року між ним та ОСОБА_5 Я було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 18 травня 2015 року, номер запису 9739887. За вказаним договором відповідач зобов'язався сплачувати щорічно орендну плату у розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням індексації у строк до 30 грудня поточного року. Зазначене вбачається з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на рухоме майно. Вказував, що відповідач систематично не виконує умови договору щодо сплати орендної плати та його заборгованість складає 14 426,90 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд розірвати договір оренди землі від 06 травня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_5, та стягнути з останнього на його користь заборгованість з орендної плати у сумі 14 426,90 грн.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 06 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, щодо земельної ділянки площею 7,57 га, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 24 вересня 2008 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, зареєстрований реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 18 травня 2015 року, номер запису 9739887.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за 2015 та 2016 роки у сумі 14 426,9 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було допущено істотне порушення договору оренди землі, а саме систематична несплата орендної плати позивачу за користування належною йому земельною ділянкою за 2015-2016 роки, що є підставою для розірвання договору та стягнення заборгованості з орендної плати.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2017 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, узяв до уваги та належним чином оцінив усі наведені сторонами доводи та докази, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4, оскільки він у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору протягом 2015-2016 років, внаслідок систематичної несплати орендної плати, значною мірою був позбавлений можливості щороку отримувати орендну плату за користування належною йому земельною ділянкою, що є правовою підставою для розірвання договору.

Апеляційний суд також послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 у справі № 6-977цс16 щодо систематичної несплати орендної плати, як підстави для розірвання договору оренди землі.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку його доказам щодо сплати орендної плати. Вказує, що за домовленістю сторін ним була оплачена оренда достроково, що підтверджується відповідними розписками позивача, тому суди дійшли помилкових висновків про систематичну несплату ним орендної плати. Посилається на те, що отримані позивачем кошти не є позикою, оскільки розписки не мають відповідних реквізитів.

Крім того, незважаючи на переплату орендної плати, у березні 2017 року він намагався перевести через поштову установу позивачу кошти за 2015 рік, однак останній відмовився від їх отримання, тобто штучно створює обставини невиконання договору оренди землі.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 32 зазначеного Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Встановивши, що ОСОБА_5 систематично не сплачував орендну плату ОСОБА_4 за користування його земельною ділянкою за договором оренди землі від 06 травня 2015 року, тобто ним допущено істотне порушення вказаного договору, має заборгованість зі сплати оренди за 2015-2016 роки у сумі 14 426,9 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане є підставою для розірвання договору та стягнення з орендаря заборгованості зі сплати орендної плати.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами існувала домовленість про дострокову оплату оренди та така оплата буда здійснена ОСОБА_5, що підтверджується відповідними розписками, не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції правильно вказав, що вказані розписки не містять даних щодо призначення отриманих позивачем коштів, а саме плати за оренду землі. Посилання відповідача на те, що він не міг надавати позивачу кошти у борг, оскільки між ними були лише правовідносини, пов'язані з договором оренди, і якби позивач звернувся до нього за отриманням орендної плити, він би її виплатив, суперечать положенню частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, так як такі доводи ґрунтуються на припущеннях.

Посилання відповідача на те, що отримані позивачем кошти не є позикою, оскільки розписки не мають відповідних реквізитів не спростовують висновків судів попередніх інстанції та не впливають на правильність вирішення судами справи, оскільки реквізитів щодо виконання договору оренди землі від 06 травня 2015 року вказані розписки також не містять.

Крім того, наведені посилання відповідача не можуть бути взяті до уваги й тому, що Законом України «Про оренду землі» та умовами договору оренди чітко передбачений порядок орендної плати і не передбачено внесення орендної плати наперед, достроково.

Таким чином вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема, щодо поштового переказу орендної плати позивачу, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, й правильно задовольнили позов ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки суди встановили істотне порушення спірного договору ОСОБА_5, а саме систематичну несплату орендної плати за 2015-2016 роки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк