Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2018 року у справі №607/4707/17

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 607/4707/17

провадження № 61-38988св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,

треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратура Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратура Тернопільської області.

Позов мотивований тим, що 14 травня 2012 року працівники міліції незаконно затримали неповнолітнього ОСОБА_1, примусово доставили у Тернопільський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, провели обшук, утримували понад дві години. Працівники міліції не повідомляли підстав та мотивів затримання, не дозволили зателефонувати батькам, не роз'яснили права на захист і на відмову від надання пояснень до прибуття захисника. Крім того, 14 травня 2012 року ОСОБА_1 незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності згідно з частиною 1 статті 175-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 17 травня 2012 року слідчий Галунка О. П. за відсутності достовірних доказів порушила щодо ОСОБА_1 кримінальну справу, обравши міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, пред'явила йому обвинувачення за частиною 2 статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а в липні 2012 року направила справу для розгляду до суду. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2014 року кримінальну справу повернуто на додаткове розслідування з мотивів неповноти і неправильності досудового слідства. На час порушення та розгляду кримінального провадження, ОСОБА_1 навчався на третьому курсі Тернопільського обласного державного музичного училища ім. С.

Крушельницької, за спеціалізацією - оркестрові духові та ударні інструменти.

Проте, у зв'язку із порушенням кримінальної справи щодо ОСОБА_2 викладачі та значна частина студентів училища змінили своє відношення до нього, внаслідок чого, він звільнився з училища 28 грудня 2012 року. Крім того, через негативні психоемоційні зміни у ОСОБА_1 погіршився стан здоров'я. Внаслідок незаконних дій оперативних працівників, слідчих, прокурорів ОСОБА_1 4 роки та 10 місяців перебував під слідством і судом. Також ОСОБА_1 відмовлено в оформленні візи для виїзду за кордон.

Враховуючи наведені обставини, позивач просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 400
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 204 765,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2018 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом із 24 травня 2012 року по 28 грудня 2016 року, тобто 55 календарних місяців, позивачу заподіяна моральна шкода, розмір відшкодування якої обраховується виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, який існував на момент ухвалення рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовані до спірних правовідносин норми статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", частини 2 статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суди під час розгляду справи не заслухали позивача, не призначили судову експертизу на предмет визначення моральних страждань, а лише послалися на постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2016 року, якою не встановлено незаконності дій/рішень органів, які завдали шкоду. Суди безпідставно зобов'язали Державну казначейську службу України здійснити списання коштів з відповідного казначейського рахунку та не врахували положень "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 485.

У листопаді 2018 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 17 травня 2012 року слідчим слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області Галункою О. П. порушено кримінальну справу № 1174391 проти ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за частиною 2 статті 263 КК України

24 травня 2012 року підозрюваному ОСОБА_1 у кримінальній справі обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

28 травня 2012 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченому частиною 2 статті 263 КК України.

23 липня 2012 року першим заступником прокурора м. Тернопіль Антюком І. П. затверджено обвинувальний висновок у справі та скеровано справу до Тернопільського міськрайонного суду для її розгляду по суті.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2014 року повернуто матеріали кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти наявних у справі відомостей.

09 липня 2015 року відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 263 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210010001853.

28 грудня 2016 року прокурор Тернопільської місцевої прокуратури Хома І. А. прийняв постанову про закриття кримінального провадження на підставі частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 263 КК України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 статті 12 (частина 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

Згідно з частинами 2 , 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом із 24 травня 2012 року по 28 грудня 2016 року, тобто 55 календарних місяців, правильно застосував положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак Ю. І. Гулейков Г. І. Усик