Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 461/6182/23

провадження № 61-11239св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Львівська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року в складі судді Кротової О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та просив стягнути з відповідачів за рахунок Державного бюджету на його користь 1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначав, що згідно рапорту старшого оперуповноваженого 2 відділу ГВ «К» УСБ України у Львівській області від 31 серпня 2013 року він, перебуваючи на посаді державного виконавця Личаківського ВДВС ЛМУЮ ГУЮ у Львівській області, за вирішення питання щодо закриття виконавчого провадження вимагав у жительки м. Львова Томкевич Н. грошові кошти в сумі 3 200,00 грн.

02 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом вимагання службовою особою неправомірної вигоди в сумі 3 200,00 грн та відкрито кримінальне провадження №12013150010000688.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції від 04 липня 2013 року), та призначено покарання - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2019 року скасовано вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року та було призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції від 04 липня 2013 року), та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишено без змін вирок Галицького районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року.

Таким чином, він перебував під слідством з 02 вересня 2013 року по 24 січня 2023 року, тобто протягом 116 місяців та 26 днів.

У зв`язку з незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури він був позбавлений права та можливості працювати та заробляти гроші звичним йому способом, його репутація була зруйнована, оскільки протягом багатьох років його родичі та друзі вважали, що він скоїв злочин.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 18 вересня 2013 року по 24 січня 2023 року в сумі 760 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивач перебував під слідством та судом з 18 вересня 2013 року (оголошення підозри) до 24 січня 2023 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 112 місяців.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували глибину та тривалість моральних страждань позивача, перебування його тривалий час під слідство і судом, факт безпідставного кримінального переслідування, вимоги розумності, справедливості та співмірності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2024 року Львівська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 липня 2024 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 497/2885/15- ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року в справі № 686/13212/19, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц, від 18 травня 2022 року в справі № 522/2493/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб як розрахункову величину.

Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судами попередніх інстанцій, є необґрунтованим і безпідставним.

Позивач не провів жодні експертні дослідження щодо заподіяння йому моральної шкоди та визначення її розміру.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова.

03 вересня 2024 року справа № 461/6182/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 вересня 2013 року старший слідчий з особливо важливих справ СУ ГУМВС України в Львівській області Бервецький Ю. В. вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження № 12013150010000688 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (2001 року).

18 вересня 2019 року старший слідчий відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Львівської області Семенович С. М. за погодженням прокурора - начальника відділу за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Львівської області Кравця С. В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції від 04 липня 2013 року).

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції від 04 липня 2013 року) та призначено покарання - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки та з конфіскацією майна.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження № 12013150010000688 від 02 вересня 2013 року в суді першої інстанції.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції від 04 липня 2013 року) та виправдано його на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року залишено без змін.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 18 вересня 2013 року до 24 січня 2023 року, тобто 112 місяців та 7 днів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 1? частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 18 вересня 2013 року до 24 січня 2023 року, тобто 112 місяців та 7 днів.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, а також вимоги розумності та справедливості, та дійшов правильного висновку про стягнення на його користь 760 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Разом з тим, суди при частковому задоволенні вимог про відшкодування шкоди не врахували наступне.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду, із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державною підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року, залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, змінити, викласти абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 760 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди».

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов