Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2018 року у справі №537/1814/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 537/1814/17

провадження № 61-23723 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Далії Сергія Олександровича, який діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 листопада 2017 року у складі судді Сьоря С. І., постанову апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, після неодноразових уточнень якого остаточно просили ухвалити рішення, яким:

- визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг;

- визнати несправедливими та недійсними умови кредитної угоди № МКН52ВЛ-08, договору про видачу траншу від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т1, договору про видачу траншу від 04 серпня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т2, що укладався між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора відділення «Кременчуцька філія» Коваленка В. І., що діяв на підставі довіреності від 30 травня 2007 року № 6044, викладені в пунктах 2.2.15, 4.5, 4.6, як положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

-визнати недійсними кредитну угоду № МКН52ВЛ-08, договір про видачу траншу від 31 липня 2008 року № №МКН52ВЛ-08/Т1, договір про видачу траншу від 04 серпня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т2, що укладався між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора відділення «Кременчуцька філія» Коваленка В. І., що діяв на підставі довіреності від 30 травня 2007 року № 6044, у зв`язку з не досягненням згоди з усіх істотних умов договору споживчого кредиту, передбачених чинним законодавством України та наявності несправедливих умов;

- визнати недійсним договір поруки та іпотеки (нерухомого майна) від 31 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора відділення «Кременчуцька філія» Коваленка В.І., що діяв на підставі довіреності від 30 травня 2007 року № 6044, у зв`язку з недійсністю кредитної угоди № МКН52ВЛ-08, договору про видачу траншу від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т1, договору про видачу траншу від 04 серпня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т2.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що кредитна угода, договір поруки та іпотеки не відповідають вимогам закону України «Про захист прав споживачів», законодавству України та іншим нормативним актам.

Відповідно до наданого графіку погашення кредиту (Додаток №1), вказано тільки загальну щомісячну суму внеску та суму щомісячної винагороди за оформлення кредитного договору, натомість не вказано ні розмір загального платежу, ні реальної процентної ставки, інших супутніх витрат, абсолютного значення подорожчання кредиту (ціну договору), не містить цих відомостей і кредитна угода та договір про видачу траншу.

Не досягнуто згоди щодо жодної істотної умови кредитного договору: ні процентної ставки на весь час дії договору, ні спосіб її обрахунку, не встановлено розмір щомісячного платежу, не встановлено абсолютне подорожчання кредиту та суму яку потрібно буде повернути.

Встановлення в пунктах 4.5, 4.6 плати за відкриття позичкового рахунку та винагороди за ведення кредитної справи є несправедливими умовами, а тому повинні визнаватися недійсними. Крім того пунктом 2.2.15 угоди передбачено, що позичальник зобов`язується відшкодовувати банку в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів, інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів банку, пов`язаних з розглядом спорів за даною угодою в судах всіх інстанцій, в тому числі апеляційних і касаційних ), а також на всіх підприємствах, організаціях усіх форм власності, в органах державної влади і управління в термін, зазначений у письмовій вимозі банку. Вказані умови договору є також несправедливими умовами, та суперечать принципам, закріпленим в статті 88 ЦПК України, відповідно до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Не було повідомлено позичальника про валютні ризики, що вказує на порушення права останнього як споживача фінансових послуг та недотримання вимог правил НБУ.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки задоволено.

Визнано недійсними кредитну угоду від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08, договір про видачу траншу від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т1, договір про видачу траншу від 04 серпня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т2, що укладені між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , договір іпотеки від 31 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк», договір поруки від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08/П1, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Суд першої інстанції виходив із того, що укладена між ПАТ КБ «ПритватБанк» та ОСОБА_1 кредитна угода від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08 та договори про видачу траншів є договорами споживчого кредиту, а тому особливості регулювання відносин сторін за цими договорами визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Представником банку в судовому засіданні не надано доказів того, що позивач належним чином повідомлявся, до укладення кредитної угоди від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08, про графік, згідно з яким передбачалося погашення кредитної заборгованості, та письмово попереджався про валютні ризики, які можуть мати місце під час виконання угоди.

Підпунктом 2.2.5 кредитної угоди, пунктами 4.5, 4.6 договорів про видачу траншу передбачено сплату винагороди за обслуговування кредиту

Положеннями кредитної угоди виключно на позичальника покладено обов`язок щодо відшкодування витрат на надання правової допомоги відповідачу при розгляді спорів за даною угодою, що є несправедливою умовою договору, оскільки всупереч принципу добросовісності її наслідком є дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача.

При укладенні договору відповідачем не дотримано положень Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оспорювані договори містять несправедливі умови, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому договори поруки та іпотеки також підлягають визнанню недійсними.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки задоволено частково.

Визнати несправедливими та недійсними умови кредитної угоди № МКН52ВЛ-08, договору про видачу траншу від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т1, договору про видачу траншу від 04 серпня 2008 року № МКН52ВЛ-08/Т2, що укладався між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора відділення «Кременчуцька філія» Коваленка В. І., що діяв на підставі довіреності від 30 травня 2007 року № 6044, викладені в підпунктах 2.2.5, 2.2.15, пунктах 4.5, 4.6.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними у цілому кредитної угоди, договорів про видачу траншу, договору поруки та договору іпотеки відмовлено.

Апеляційний суд у частині відмови у задоволенні позовних вимог виходив із того, що оспорювані договори споживчого кредиту підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

ОСОБА_1 на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваних договорів та в подальшому виконував їхні умови. Зміст договорів містить повну інформацію щодо умов кредитування, у тому числі й щодо розміру кредиту, процентної ставки, у додатку до договору «Графік» міститься інформація щодо порядку погашення кредиту, визначені конкретні суми, які позивач мав сплачувати щомісячно.

Даних про звернення ОСОБА_1 до банку з приводу незрозумілості договору, несправедливості його умов, неправомірності положень договору, порушення прав позичальника як споживача, відсутності графіку платежів, чи вимогою про видачу йому вказаного додатку у справі немає.

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у повному обсязі, визначеному кредитними договорами, використав їх на власні споживчі цілі, протягом шести років здійснював повернення кредиту, що спростовує доводи позивачів про ненадання їм повної інформації щодо умов кредитування.

Інформація про можливі коливання валютного курсу і наслідки таких коливань є загальновідомою, загальнодоступною, не потребує окремого роз`яснення.

Зі змісту підпунктів 2.2.5, 2.2.15, пунктів 4.5, 4.6 оспорюваних договорів судом установлено, що банк поклав на позичальника обов`язки, які не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а саме обов`язок сплати банку винагороди за відкриття позичкового рахунка, сплати банку винагороди за ведення кредитної справи, обов`язок відшкодувати банку витрати за надання правової допомоги, тому позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання недійсними цих положень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У червні 2018 року адвокат Далія С. О., який діє в інтересах ПАТ «КБ «ПриватБанк», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі за касаційною скаргою ПАТ «КБ «ПриватБанк», зупинено виконання постанови апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі позивачі просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначають, що не досягнуто згоди щодо жодної істотної умови кредитного договору: ні процентної ставки, ні способу її обрахунку, ні розміру щомісячного платежу, не встановлено абсолютного подорожчання кредиту.

Вважають, що у зв`язку з цим кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стверджують, що встановлення у договорі щомісячної винагороди за оформлення кредитного договору, покладення на позичальника обов`язку відшкодовувати банку витрати на правову допомогу є несправедливими умовами, такі платежі не передбачені чинним законодавстом і суперечать йому.

Зазначають, що позичальника не було повідомлено про валютні ризики.

Посилаються на постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-757цс15, від 04 листопада у справі № 6-1926цс15, стверджуючи, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду України у вказаній категорії справ.

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що сторони узгодили всі істотні умови кредитної угоди, а саме суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплату відсотків, порядок та розмір щомісячного платежу, порядок зміни та припинення договору, відповідальність сторін.

На виконання кредитної угоди банк надав позичальнику грошові кошти, а позичальником протягом 7 років виконував умови кредитного договору та не наводив жодних заперечень щодо змісту кредитного договору.

Посилається на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, відповідно до якої після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, до спорів щодо виконання кредитного договору не може застосовувати законодавство про захист прав споживачів.

Зазначає, що за ненадання інформації, передбаченої у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на відшкодування збитків, закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору

Стверджує, що позичальник мав право протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту, однак не скористався цим, вважає, що позовні вимоги позивачів пред`явлено з пропуском позовної давності.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивачів від Озірської В. С., яка діє в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», у якій представник відповідача просить залишити касаційну скаргу позивачів без задоволення.

Доводи відзиву представника банку на касаційну скаргу позивачів повторюють доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 липня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитну угоду № МКН52ВЛ-08, предметом якої є загальні умови та порядок надання банком в межах програми мікрокредитування кредиту позичальнику. Кредит надається за наявності вільних грошових коштів. Надання коштів здійснюється окремими частинами - траншами кредиту (Транш - визначена сума коштів , обговорена в договорі про видачу Траншу, що надається в межах кредитної Угоди), сукупна величина, сальдо по яких не буде перевищувати суму, обумовлену пунктом 1.2 цієї угоди. Видача частин кредиту здійснюється після підписання договору про видачу траншу на строк та на умовах, передбачених у цій угоді, а також в договорі про видачу траншу. Умови видачі - сума кожної частини, термін по кожному траншу кредиту оформляється окремим договором про видачу траншу при кожній видачі частини кредиту. Кожен договір про видачу траншу є невід`ємною частиною цієї угоди.

Пунктом 1.2 вказаної угоди встановлена загальна сума кредиту в межах кредитної угоди: 50 000 доларів США.

Відповідно до пункту 1.3 кредитної угоди термін повернення кредиту та окремих частин - траншу кредиту, встановлюється договорами про видачу траншу кредиту, а також графіком погашення кредиту та відсотків, які є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншу, але не пізніше 11 грудня 2009 року. Вказаний строк може бути змінений згідно підпунктів 2.3.3, 2.4.1 угоди.

Згідно підпунктів 2.2.3, 2.2.5 угоди позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредитів, відсотків і винагороди в порядку і терміни згідно графіків погашення кредиту, відсотків та винагороди, що складаються з кожним договором про видачу траншу окремо і є невід`ємною частиною кожного договору про видачу траншу, сплатити банку винагороду за відкриття позичкового рахунку, згідно пункту 4.5 даної угоди, винагороди згідно пункту 4.6 даної угоди, а також винагороди згідно підпунктів 4.5, 4.6 договорів про видачу траншу.

Пунктом 2.2.15 угоди передбачено, що позичальник зобов`язується відшкодувати банку в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів, інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів банку, пов`язаних із розглядом спорів за даною угодою в судах всіх інстанцій), а також на всіх підприємствах, організаціях усіх форм власності, в органах державної влади і управління в термін, зазначений у письмовій вимозі банку.

Згідно пунктів 4.5, 4.6 угоди позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку за кожним договором про видачу траншу в розмірі згідно пунку 4.5 договорів про видачу траншу, при цьому за відкриття позичкового рахунку за першим договором про видачу траншу винагорода сплачується в день укладення угоди, по всіх інших - у день укладення конкретного договору про видачу траншів. Позичальник сплачує банку винагороду, зазначену в пунктів 4.6 договорів про видачу траншів.

31 липня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угода до кредитної угоди від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08, якою внесено зміни до пункту 1.2 розділу «Предмет угоди» кредитної угоди від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08 і викладено його в наступній редакції: «Загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 100 000 доларів США».

31 липня 2008 року на виконання умов вказаної кредитної угоди банк та ОСОБА_1 уклали договір про надання траншу № МКН52ВЛ-08/Т1, за умовами якого банк зобов`язався надати кредит в розмірі 50 000 доларів США на термін до 20 липня 2018 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Транш кредиту надався на споживчі цілі.

Терміни повернення траншу кредиту і відсотків визначено відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до договору траншу № МКН52ВЛ-08/Т1).

Пунктами 4.5, 4.6 договору траншу передбачено, що позичальник згідно пункту 4.5 кредитної угоди сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 4844,8 грн у день укладення даного договору та згідно пункту 4.6 кредитної угоди сплачує банку винагороду за ведення кредитної справи 0,1885 % від суми траншу, яка сплачується щомісячно відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків та винагороди (Додаток №1). При достроковому погашенні кредиту, позичальник, у день такого погашення сплачує банку винагороду в сумі складової різниці між підсумковою сумою, зазначеної у графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди і раніше сплаченими сумами винагороди.

31 липня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, відповідно до якого позивачі передали в іпотеку відповідачу житловий будинок та земельну ділянку.

31 липня 2008 року у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки.

04 серпня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про видачу траншу № МКН52ВЛ-08/Т2, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 25 000 доларів США, а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язався повернути отриманий транш кредиту, сплатити відсотки на суму траншу кредиту, у встановлені даним договором термін, а також виконати свої зобов`язання згідно цього договору і кредитної угоди від 31 липня 2008 року № МКН52ВЛ-08 у повному обсязі. Терміни повернення траншу кредиту і відсотків визначаються відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди - додаток №1 до договору траншу № МКН52ВЛ-08/Т2.

Пунктами 4.5, 4.6 даного договору передбачено, що позичальник згідно пункту 4.5 кредитної угоди сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 2422,55 грн у день укладення даного договору та згідно пункту 4.6 кредитної угоди сплачує банку винагороду за ведення кредитної справи у розмірі 0,1885 % від суми траншу, яка сплачується щомісячно відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків та винагороди (Додаток №1). При достроковому погашенні кредиту позичальник у день такого погашення сплачує банку винагороду в сумі складової різниці між підсумковою сумою, зазначеної у графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди і раніше сплаченими сумами винагороди.

Додатком №1 до даного договору був графік погашення кредиту, відсотків і винагороди.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до абзацу другого, третього частини третьої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції на час спірних правовідносин споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до змісту частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу в момент вчинення правочину.

Апеляційний суд встановив, що оспорювані договори споживчого кредиту підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваних договорів та в подальшому виконував їхні умови. Зміст договорів містить повну інформацію щодо умов кредитування, у тому числі й щодо розміру кредиту, процентної ставки, у додатку до договору «Графік» міститься інформація щодо порядку погашення кредиту, визначені конкретні суми, які позивач мав сплачувати щомісячно.

У зв`язку з вищенаведеним апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним в цілому кредитної угоди, договорів про видачу траншу, договорів іпотеки та поруки.

При цьому апеляційний суд встановив, що положення підпунктів 2.2.5, 2.2.15, пунктів 4.5, 4.6 кредитної угоди та договорів про видачу траншу щодо сплати банку винагороди за відкриття позичкового рахунка, сплати банку винагороди за ведення кредитної справи, обов`язок відшкодувати банку витрати за надання правової допомоги, є несправедливими, їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, тому дійшов правильного висновку про їх недійсність.

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду обґрунтованим, таким що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, відповідно до якої для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Доводи касаційної скарги позивачів про відсутність згоди щодо істотних умов кредитного договору є необґрунтованими, суперечать встановленим апеляційним судом обставинам справи, а також зводяться до переоцінки обставин та доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Зокрема апеляційний суд встановив, що договори про видачу траншу містять додатки - графіки погашення кредиту, у яких зазначено дату погашення і розмір щомісячних платежів, у тому числі окремо на погашення тіла кредиту та процентів, так і загальна сума таких платежів, що спростовує доводи позивачів про відсутність даних про абсолютне подорожчання кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що зміст кредитної угоди, договорів про видачу траншів та додатків до них містить повну інформацію щодо умов кредитування.

Касаційна скарга позивачів не містить доводів на підтвердження наявності підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, для визнання недійсними у цілому кредитної угоди, договорів про надання траншів, договорів іпотеки та поруки, тому відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду у частині незадоволених позовних вимог.

Посилання позивачів на позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-757цс15, від 04 листопада у справі № 6-1926цс15 є загальними та ніяким чином не необґрунтованими, дані справи стосуються спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, а правові позиції касаційного суду не містять доводів на користь позовних вимог.

Посилання позивачів на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 є необґрунтованими, оскільки дані позиції стосуються можливості визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит, які є несправедливими. Рішення апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог повністю узгоджується з вищезазначеними постановами.

Більшість доводів касаційної скарги банку стосуються оскарження рішення суду першої інстанції про визнання недійсними кредитної угоди, договорів про видачу траншів, договорів іпотеки та поруки, які були враховані апеляційним судом при скасуванні такого рішення.

Рішення апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог оскаржується відповідачем з підстав незастосування позовної давності.

Колегія суддів вважає такі доводи касаційної скарги необґрунтованими, оскільки суди встановили, що позивачі дізналися про порушення своїх прав у 2016 році та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Далії Сергія Олександровича, який діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук