Історія справи

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 355/680/17

провадження № 61-3447св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 травня 2018 року у складі судді Єременка В. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 1 822 539 грн 21 коп.

Зазначав, що відповідач за договором позики від 10 січня 2014 року отримав від нього у борг 330 тис. грн на строк до 10 липня 2014 року, проте у визначений строк позику не повернув. На підставі пункту 5 договору відповідач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 1 204 500 грн. Також, відповідно до статті 625 ЦК України з вдповідача підлягають стягненню 3 % річних у сумі 28 560 грн 82 коп. та інфляційні втрати у розмірі 259 532 грн 39 коп.

17 квітня 2018 року вказана справа об`єднана в одному провадженні зі справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання вищезазначеного договору позики недійсним з тих підстав, що її чоловік - ОСОБА_2 , отримуючи спірну позику, діяв без погодження з нею як з дружиною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 330 тис. грн, пеню у розмірі 250 тис. грн, 3 % річних - 28 560 грн 82 коп. та інфляційні втрати - 259 532 грн 39 коп., всього - 868 093 грн 21 коп. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що станом на 29 травня 2018 року грошові кошти ОСОБА_2 позивачу не повернув. Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання стосовно повернення позики, позивач вправі вимагати від відповідача за договором стягнення відповідної суми за договором та нараховані інші суми в зв`язку з неповерненням грошових коштів. Вирішуючи питання про часткове задоволення позовних вимог а, судом враховані арифметичні помилки, які мали місце при підрахунках сум боргу при складенні позовної заяви. Зустрічний позов дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - є способом ухилення від повернення існуючої позики, зустрічний позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення пені у сумі 250 тис. грн, (двісті стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у сумі 330 тис. грн. В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов в частині стягнення пені у розмірі 250 тис. грн, безпідставно зменшив розмір пені нижче утвореного боргу у сумі 330 тис. грн, що випливає із змісту частини третьої статті 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин справи, які мають істотне значення. Із аналізу зазначеної норми слідує, що стягненні пені (у випадку перевищення неустойкою розміру заборгованості), у розмірі меншому від розміру основного боргу - є недоцільним.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні пені та задовольнити позов у цій частині повністю, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 5 договору позики за порушення строку повернення суми позики ОСОБА_2 зобов`язувався сплатити пеню у розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. На підставі вказаного пункту договору ним нарахована пеня у розмірі 1 204 500 грн, який зменшено судом до 330 тис. грн без відповідної правової підстави.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються та колегією суддів не переглядаються.

(2) Позиція ОСОБА_2 .

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що розмір пені зменшено на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки він значно перевищував розмір завданих збитків. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чйнності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 10 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого позичальник отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 330 тис. грн строком до 10 липня 2014 року включно без сплати процентів за користування грошовими коштами на строк до 10 липня 2014 року. Факт повного або часткового розрахунку відповідно до пункту 8 договору повинен підтверджуватися підписами сторін.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 509 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 5 договору позики за порушення строку повернення суми позики боржник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 1 % від несплаченої суми позики за кожен день прострочення.

За змістом статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц (провадження № 14-442цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

ОСОБА_1 прострочив виконання зобов`язання у розмірі 330 тис. грн, починаючи із 10 липня 2014 року. Пеню за прострочення зобов`язання позивач нарахував у розмірі 1 204 500 грн, що більше, ніж утричі, перевищує суму простроченого зобов`язання, а тому стягнення пені у вказаному розмірі не можна вважати таким, що відповідало б завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про зменшення розміру неустойки до суми простроченого боргу, що відповідає принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для зменшення розміру пені.

Розмір неустойки зменшено на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність правової підстави для зменшення суми пені.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко