Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 754/11171/19

провадження № 61-21971св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останній систематично вчиняє насильницькі дії відносно неї та дітей, морально її принижує. Ці діяння мають характер мордувань і поєднані з фізичним, психологічним та сексуальним насильством.

Вимоги мотивовані тим, що вона неодноразово зверталася до працівників поліції із заявою про відкриття кримінального провадження, в Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей та сім`ї), Центр соціальних служб сім`ї, дітей та молоді Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. У шлюбі у них народилися діти: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Зазначала, що з серпня 2017 року ОСОБА_2 участі в утриманні дітей не приймає, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, ініціює постійні сварки, здійснює протиправні дії та насильство у сім`ї, що стало підставою її неодноразових звернень до правоохоронних органів

і унеможливлює спільне проживання. Після розлучення ОСОБА_2 постійно за місцем реєстрації не проживає, проте коли з`являється, вчиняє насильницькі дії, а саме: 27 і 28 березня, 06 жовтня, 04 і 14 листопада 2018 року, 14 лютого,

04 і 15 квітня, 03 і 09 липня 2019 року. Після її звернення до правоохоронних органів стосовно ОСОБА_2 06 жовтня 2018 року складено протоколи за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (вчинення домашнього насильства), а 07 грудня 2018 року відкрито кримінальне провадження за частиною другою статті 126 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у подальшому відкрито нове кримінальне провадження за статтею 125 КК України. Сім`я перебуває на обліку у Службі

у справах дітей та сім`ї та Центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації. Згідно з актом обстеження умов проживання від 19 червня 2019 року батько ОСОБА_2 відноситься особливо агресивно. Вказувала, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй (7/8 частини) та ОСОБА_2 (1/8 частини) на праві власності.

У зв`язку з цим просила видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання - перебування ОСОБА_1 , а саме у квартирі АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні цією квартирою для ОСОБА_1 шляхом негайного виселення ОСОБА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань до 2 км до місця проживання, а саме до квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати

ОСОБА_1 , якщо вона перебуває у місці, невідомому для ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею;

- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори

з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто

і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк 6 місяців такі обов`язки:

- заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати

ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори

з ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди керувалися тим, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики

є реальними, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до

ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис. Вимоги заявника про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом негайного виселення ОСОБА_2 та заборону останньому наближатися на відстань до 2 км до місця проживання, а саме до квартири АДРЕСА_1 , не підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_2 є власником 1/8 частини цієї квартири, тому відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не може бути позбавлений права користування та розпорядження майном, власником якого він є.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати

в частині відмови у задоволені її вимог та ухвалити нове рішення про задоволення заяви у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами неправильно застосовано статтю 47 Конституції України, статті 316 - 320 ЦК України, частину другу статті 26 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), оскільки заходи протидії домашньому насильству, визначені Законом № 2229-VIII, і пов`язані із тимчасовим виселенням із цієї квартири, не порушують право власності ОСОБА_2 , не позбавляють його права власності на 1/8 частки у праві власності на квартиру і за своєю правовою природою є цивільно-правовою санкцією, пов`язаною із неправомірною поведінкою ОСОБА_2 .

Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання - перебування заявниці, у квартирі АДРЕСА_1 , усунення перешкод у користуванні цією квартирою шляхом негайного виселення ОСОБА_2 , заборони йому наближатися на визначену відстань до 2 км до місця проживання за цією адресою, тому в іншій частині судові рішення

в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив іншим учасником справи на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 лютого 2003 року по 26 вересня 2018 року . У шлюбі у них народилися діти: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3

Квартира АДРЕСА_1 , придбана ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить на праві часткової власності, а саме: ОСОБА_1 - 7/8 частини, а ОСОБА_2 - 1/8 частина цієї квартири.

26, 27, 28 березня 2018 року від ОСОБА_1 до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві надходили повідомлення, що чоловік ОСОБА_2 в агресивному стані веде себе неадекватно, наніс їй тілесні ушкодження.

20 вересня 2018 року ОСОБА_1 також зверталася до відділу поліції

з приводу перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, вчинення насильства у сім`ї та погроз фізичною розправою.

06 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_2 складено протокол за статтею 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства), який направлено до Деснянського районного суду міста Києва для подальшого розгляду.

За результатами перевірки заяви ОСОБА_1 щодо вчинення протиправних дій у березні 2019 року відносно ОСОБА_2 складно протокол за статтею

173-2 КУпАП, який направлено на розгляд до Деснянського районного суду міста Києва.

04 листопада 2018 року по спецлінії «102» надійшло повідомлення ОСОБА_1 про те, що колишній чоловік погрожує вбивством.

Відповідно до витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань убачається, що 07 грудня 2018 року та 05 травня 2019 року внесено відомості щодо нанесення ОСОБА_1 побоїв (частина перша статті 126 КК України) та тілесних ушкоджень (частина перша статті 125 КК України).

ОСОБА_1 зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї як постраждала від фізичного та психологічного насильства з боку колишнього чоловіка

ОСОБА_2 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 19 червня 2019 року діти забезпечені всім необхідним, подружжя розлучене, проживають в одній квартирі. Батько агресивний, словесно ображає матір у присутності дітей. Матері рекомендовано звернутися до психолога Центру у справах сім`ї та дітей та до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Закон № 2229-VIII визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи

у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа,

а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування)

з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України),

а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію

і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься

в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня

2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу

у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом

і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису

у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання

у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалоїщодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1 , 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2 , є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбаченіЗаконом № 2229-VIII.

У цій справі суди, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків), зробили висновок, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявниці щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII, вважає, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання - перебування заявниці, у квартирі

АДРЕСА_1 , заборони йому наближатися на визначену відстань до 2 км до місця проживання за цією адресою, підлягають задоволенню.

Разом з цим, ураховуючи вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдникау формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII, вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні зазначеною квартирою шляхом негайного виселення ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови у задоволення вимог ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) заявниці, заборони йому наближатися на визначену відстань до 2 км до місця її проживання,скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог, а в частині вимог про усунення перешкод

у користуванні квартирою шляхом негайного виселення ОСОБА_2 змінити

у мотивувальній частині.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) заявниці - у квартирі АДРЕСА_1 , заборони йому наближатися на визначену відстань до 2 км до місця проживання за цією адресою скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви.

Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) ОСОБА_1 - у квартирі АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань до 2 км до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо усунення перешкод ОСОБА_1

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук