Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 522/4970/18

провадження № 61-7773св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т.

В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України (Казначейство України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Прокуратури Одеської області від 07 лютого 2018 року про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів прокуратури; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди 770 536 грн; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 472
796 грн.

На обґрунтування позову посилався на те, що 09 лютого 2009 року він був затриманий співробітниками Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України у порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Кримінальне переслідування щодо нього з боку працівників правоохоронних органів тривало 8 років 3 місяці та 22 дні та закінчилося 31 травня 2017 року закриттям справи за реабілітуючими підставами.

З урахуванням наведеного позивач вважав, що має право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та зазначав, що йому завдана матеріальна шкода у вигляді неотриманої заробітної плати у розмірі 472 796 грн та моральна шкода у розмірі 770 536 грн.

Позивач не згоден з розміром матеріальної шкоди, визначеної Прокуратурою Одеської області у постанові від 07 лютого 2018 року, винесеної відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), та вважав зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся з позовом не до тієї особи. Стягнення з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України суми матеріальної та моральної шкоди призведе до нецільового використання бюджетних коштів, дії державних органів не визнані незаконними і шкода не підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету України. Для відшкодування втраченого заробітку ОСОБА_1 порушив порядок звернення за захистом порушеного права. Також суд зробив висновок про недоведеність суми моральної шкоди.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 470 776,35 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправною та скасування постанови Прокуратури Одеської області від 07 лютого 2018 року про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів прокуратури, та стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України відшкодування матеріальної шкоди на його користь у розмірі 472 796 грн задоволенню не підлягають, з тих підстав, що розрахунок проведено правильно.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що судом встановлено, що внаслідок незаконних дій працівників слідства та прокуратури ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягала у порушенні нормальних життєвих зав'язків, нанесення шкоди діловій репутації, хвороби батька позивача, тобто незаконне перебування позивача під слідством та судом, знаходження його під вартою вочевидь мали негативні наслідки, пов'язані з цим душевні та моральні страждання і переживання. Тому, з огляду на період перебування ОСОБА_1 під слідством - 8 років 3 місяці та 21 день, розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований позивачу, складає 470 776,35 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2020 року Державна казначейська служба України звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просилапостанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, оскільки не врахував, що Казначейство України є окремим учасником цивільних відносин та не несе відповідальність за дії органів державної влади, держави або інших осіб. Суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 (провадження № 61-18697св18), від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Судом не враховано, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що моральна шкода завдана йому діями органів прокуратури та не довів реальність настання моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України в указаній справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року № 910/23967 (провадження № 12-110гс18)та Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18)та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 травня 2006 року до 10 лютого 2009 року проходив службу в органах Прокуратури Одеської області, займаючи посади помічника Іллічівського транспортного прокурора Одеської області, помічника прокурора Прокуратури Малиновського району міста Одеси, слідчого та старшого слідчого Прокуратури Малиновського району міста Одеси (т. 1, а. с. 134-135).

09 лютого 2009 року позивач був затриманий співробітниками Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України у порядку статті 115 КПК України.

Наказом Прокуратури Одеської області від 10 лютого 2009 року № 85к старшого слідчого Прокуратури Малиновського району м. Одеси ОСОБА_1 за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, звільнено із займаної посади та органів Прокуратури Одеської області (т. 1, а. с. 130-131).

12 лютого 2009 року Печерський районний суд міста Києва обрав міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у вигляді утримання під вартою строком на два місяці в умовах Одеського слідчого ізолятора № 21.

08 квітня 2009 року Печерський районний суд міста Києва продовжив термін утримання під вартою до чотирьох місяців.

05 червня 2009 року Апеляційний суд міста Києва продовжив термін утримання під вартою до шести місяців.

24 вересня 2009 року Дніпровський районний суд м. Херсона на стадії попереднього розгляду кримінальної справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінив на заставу.

18 червня 2010 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 17-45).

03 серпня 2010 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційна скарга прокуратури відхилена, вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 червня 2010 року залишено без змін (т. 1, а. с. 46-50).

Ухвалою Верховного Суду України від 19 травня 2011 року вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 03 серпня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду (т. 1, а. с. 51-55).

28 грудня 2011 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 56-73).

06 березня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 грудня 2011 року скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суду (т. 1, а. с. 74-77).

15 квітня 2013 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 74-92).

14 січня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційну скаргу прокуратури відхилено, вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 квітня 2013 року залишено без змін (т. 1, а. с. 93-95).

23 грудня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд (т. 1, а. с. 96-101).

03 вересня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 квітня 2013 року скасовано з направленням кримінальної справи до Генеральної прокуратури України для організації додаткового розслідування (т. 1, а. с. 102-106).

Постановою Прокуратури Одеської області від 31 травня 2017 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, щодо ОСОБА_1 закрито на підстав пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати) (т. 1, а. с. 108-129).

Постановою заступника прокурора Одеської області від 07 лютого 2018 року на підставі звернення ОСОБА_1 визначено розмір шкоди, завданої ОСОБА_1 діями органів прокуратури, у розмірі 280 914,19 грн за період з 10 лютого 2009 року до 31 травня 2017 року (т. 1, а. с. 157-158).

Відповідно до постанови заступника прокурора Одеської області від 07 лютого 2018 року випливає, що розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 проведено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Порядок обчислення середньої заробітної плати", за два місяці роботи перед звільненням, яка складає 2 834,79 грн, та відповідно середньоденна заробітна плата становить 134,99 грн за 2081 робочий день (т. 1, а. с. 158).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону № 266/94-ВР).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закон № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Встановивши, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом позивачу заподіяно моральну шкоду, яка проявилась у порушенні нормальних життєвих стосунків, нанесенні шкоди діловій репутації, захворюванні батька позивача, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення Закону № 266/94-ВР та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, розмір відшкодування якої визначається із урахуванням обставин справи, засад розумності та справедливості, проте у будь-якому разі не менше одного розмірумінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що діяв на момент розгляду справи у суді.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, є необґрунтованими, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому відсутні підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до спірних правовідносин.

Зважаючи на межі перегляду у касаційному порядку судових рішень, визначених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про неправильне визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки такий висновок заявника не випливає зі змісту зазначених ним постанов Верховного Суду.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Таким чином, зазначення судами у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що резолютивна частина судового рішення підлягає зміні в частині зазначення про стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв'язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень підлягає зміні, зазначивши, що кошти на відшкодування шкоди державою Україна підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на висновки суду касаційної інстанції про зміну оскаржуваних судових рішень лише в частині відомостей про суб'єкта їх виконання та вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання сум, то розподілу судових витрат, відповідно до правил частини 13 статті 141 ЦПК України, Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року, то у зв'язку із завершенням касаційного провадження виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року підлягає поновленню у незміненій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року змінити.

Резолютивну частину постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року викласти у такій редакції:

"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 470 776 грн на відшкодування моральної шкоди".

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко