Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2020 року у справі №521/20104/18

Постанова

Іменем України

26 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 521/20104/18

провадження № 61-3974св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитекспресс Юкрейн ел. ел. сі.", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрборг",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року у складі судді Лічмана Л. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль", треті особи:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитекспресс Юкрейн ел. ел. сі.", ТОВ "Укрборг", про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2007 року між ним та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір № 014/83122/85/85109 про надання не відновлювальної кредитної лінії в сумі 377 300 грн.

Того ж дня було укладено договір іпотеки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.18 вересня 2018 року він звернувся до банку із заявою про надання дозволу на добровільну реалізацію вищевказаного об'єкта іпотеки. Крім того, надано згоду на обробку персональних даних та на їх передачу третім особам. Водночас на його телефон почали телефонувати невідомі особи, які представлялись співробітниками ТОВ "УКРБОРГ" та вимагати різні грошові суми на погашення боргу.

04 жовтня 2018 року він звернувся до банку з вимогою проведення внутрішнього розслідування щодо передачі інформації третім особам та вимагання грошей.

10 жовтня 2018 року повідомлено, що відповідач передав якійсь компанії інформацію про заборгованість.

07 лютого 2018 року ТОВ "Кредитекспресс Юкрейн ел. ел. сі." надала йому вимогу про сплату 747 128,15 грн, тобто цього дня пред'явлено вимогу про погашення.

Згідно з довідкою від 25 жовтня 2018 року, станом на 07 лютого 2018 року, розмір заборгованості склав 378 343,93 грн по кредиту, 378 986,03 грн по процентам та пені - 1 607 419,89 грн, що не відповідає 747 128,15 грн, тобто сумі, яку просив сплатити банк через третю особу.

Вказував, що право кредитора нараховувати проценти припиняється у разі пред'явлення вимог згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. Вважав, що банк у пункті 3.4. договору застосовує до нього подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить частині 1 статті 61 Конституції України та частині 3 статті 509 ЦК України. Кредитним договором передбачена відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді пені та штрафів. Договір є не справедливим з огляду на той факт, що позичальник має лише одне право, передбачене пунктом 7.1. договору.

Всупереч частині 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" банк у письмовій формі не повідомив його про кредитні умови. У пункті 1.5. договору зазначено, що кредитором відсоткова ставка за користування кредитом може бути змінена без будь-якої згоди позичальника. Отже, вважає, що його права, як споживача, порушені.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 01 листопада 2007 року № 014/83122/85/85109, укладений між ним та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач не довів своїх позовних вимог, не надавши жодних належних доказів та обґрунтувань, які б давали підстави для визнання кредитного договорунедійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належно не перевірили доводів його позову та не врахували те, чим він обґрунтовував позов.

Суди не врахували, що банк у пункті 3.4. кредитного договору застосовує до нього подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить частині 1 статті 61 Конституції України та частині 3 статті 509 ЦК України.

Зазначає, що спірний договір є несправедливим, оскільки він, як боржник мав тільки одне право, передбачене пунктом 7.1. договору, а саме у випадку дострокового погашення кредиту звернутися до банку із заявою про отримання нового розрахунку сукупної вартості кредиту.

Також, суди не звернули увагу, що всупереч частині 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" банк у письмовій формі не повідомив його про кредитні умови.

Вважає незаконним те, що кредитором відсоткова ставка за користування кредитом може бути змінена без будь-якої згоди позичальника.

Також посилається на нечесну підприємницьку діяльність банку, при укладенні спірного правочину.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, сторони узгодили всі істотні умови кредитного договору, про що свідчать підписи в ньому, які відповідають законодавству, а суди надали належну правову оцінку всім доводам позовної заяви, правильно відмовивши у її задоволенні, як безпідставної та недоведеної, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Кузнєцова В. О., Ігнатенка В. М., Тітова М. Ю., відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2021 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 520/13279/18 (провадження № 61-15379св19) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1 та 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У частині 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Положеннями частини 5 статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення частини 5 статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами 2 , 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

Доводи касаційної скарги про те, що пунктом 3.4 кредитного договору встановлено подвійну відповідальність боржника, є безпідставними, оскільки, як правильно було встановлено судами, вказаним пунктом договору передбачений порядок (черговість) погашення заборгованості, а не подвійна відповідальність.

Посилання заявника на те, що договором передбачена можливість банку змінювати розмір відсотків в односторонньому порядку, не заслуговує на увагу, оскільки така зміна може відбуватися тільки за певних умов, визначених пунктом 1.5. договору, а саме кредитор має право без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника приймати рішення про зміну процентної ставки протягом строку дії цього договору у випадках зміни середньозваженої вартості залучення строкових коштів банками України згідно офіційних даних Національного банку України (далі - НБУ), зміни облікової ставки НБУ, введення оподаткування банківських операцій із залученням строкових коштів, збільшення норм відрахувань для формування обов'язкових резервів за строковим вкладами, збільшення норм відрахувань до "Фонду гарантування вкладів", збільшення рівня інфляції, зміни процентних ставок по кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора, та у разі настання інших подій, незалежних від волі сторін договору, які мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора.

Суди правильно вказали, що вказаний пункт договору не суперечить частині 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому, матеріали справи не містять доказів збільшення процентної ставки ОСОБА_1.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи, які фактично є аналогічними з доводами його позову та апеляційної скарги, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк