Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №357/2229/17

Постанова

Іменем України

28 січня 2019 року

м. Київ

справа № 357/2229/17-ц

провадження № 61-32599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5,

відповідачі - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2017 року у складі судді Бондаренко О. В. та рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Березовенко Р. В., Олійника В. І., Лівінського С. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно договору купівлі-продажу від 18 серпня 2015 року її недієздатній дочці - ОСОБА_5 належить житловий будинок АДРЕСА_1. На житловій площі з 2011 року перебуває на реєстраційному обліку ОСОБА_6

14 червня 2014 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з

ОСОБА_10 та переїхала жити до нього за адресою: АДРЕСА_2.

Вже більше року відповідач у будинку не проживає, її особистих речей в будинку немає, оплату житлового приміщення та комунальних послуг не виконує. Будь-яка домовленість між ними щодо збереження за нею права користування житловим приміщенням терміном більше ніж рік відсутня. Окрім цього, факт реєстрації відповідача у будинку створює ряд незручностей. Позивачці важко сплачувати за комунальні послуги і вона не має можливості оформити субсидію. В добровільному порядку вирішити спір неможливо.

ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, просила суд визнати

ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 31 травня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довела в судовому порядку вимоги щодо порушення відповідачем прав її недієздатної дочки ОСОБА_5, що є її обов'язком, відповідно до засад змагальності процесу за статтею

10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, задоволено.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житлом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки відповідно до правил статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:

20 листопада 2017 року ОСОБА_6 через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня

2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня

2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено яким чином порушуються, не визнаються чи оспорюються її права.

ОСОБА_6 своїми діями, зокрема оплатою комунальних послуг, підтверджувала факт утримання будинку.

Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення частини другої статті 405 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки відповідач не є членом сім'ї власника.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2017 року скасовано рішенням апеляційного суду Київської області

від 31 жовтня 2017 року, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.

Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 18 серпня 2015 року, ОСОБА_6, в інтересах якої діяла ОСОБА_12, та ОСОБА_4, яка діяла в інтересах недієздатної ОСОБА_5, уклали вказаний договір предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.

В пункті 9 вказаного договору вказано, що на момент підписання цього договору в житловому будинку ніхто не зареєстрований. Житловий будинок повністю звільнений та переданий для безперешкодного володіння, користування та розпорядження з боку покупця 18 серпня 2015 року.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 серпня 2015 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, було зареєстровано на ОСОБА_5

Згідно із довідкою Тарасівської сільської ради від 23 лютого 2017 року за

№ 36/02-18 у спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_5 (власник) з

20 грудня 2016 року, ОСОБА_12 (баба) з 12 жовтня 2011 року та

ОСОБА_6 (тітка) з 12 жовтня 2011 року.

Згідно із актом обстеження житлового будинку від 27 лютого 2017 року у спірному будинку проживають: ОСОБА_5 та ОСОБА_12, а ОСОБА_6 не проживає.

ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, а проживає за адресою: АДРЕСА_3, разом з чоловіком - ОСОБА_10, з яким зареєструвала шлюб 14 червня 2014 року, та двома дітьми.

Норми права, які підлягають застосуванню:

Положеннями частини першої статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що відповідач не є співвласником спірного житлового приміщення, не є членом сім'ї власника, фактично проживає за іншої адресою разом із своїм чоловіком та дітьми, факт прописки відповідача у спірному будинку створює позивачу безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право позивача підлягає захисту шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення частини другої статті 405 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки відповідач не є членом сім'ї власника є безпідставними та не впливає на висновок суду апеляційної інстанції, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є.Червинська