Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.12.2021 року у справі №755/7943/20

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 755/7943/20-ц

провадження № 61-15441св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С.

О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у м.

Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)), заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), у якій просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.

Київ) щодо незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні № 45655446;

- визнати неправомірною бездіяльність Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.

Київ) щодо незняття арешту з коштів боржника у виконавчому провадженні № 45655446;

- визнати неправомірною бездіяльність Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.

Київ) щодо незняття заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у виконавчому провадженні № 45655446;

- скасувати арешт майна боржника, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за ВП № 45655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- скасувати заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, накладену постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням № 645655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- скасувати арешт коштів боржника, які містяться на рахунках № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та всі інші рахунки у Печерській філії Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", р/р НОМЕР_3 та всі інші рахунки у Публічному акціонерному товаристві "Терра Банк", р/р № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 та всі інші рахунки в Акціонерному товаристві "Прокредит Банк", накладений постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року ВП №45655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- скасувати арешт коштів боржника, які містяться на рахунках Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", Акціонерного банку "Укргазбанк", Акціонерного товариства "Ощадбанк ", Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерного товариства "Укрексімбанк ", Акціонерного товариства "Укрсиббанк", Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк ", Публічного акціонерного товариства "ПУМБ", Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та всіх інших відкритих рахунках, який накладений постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року ВП № 45655446 Дарницьким РВ ДВС м.

Києва ГТУЮ у м. Києві;

- зобов'язати Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за виконавчим провадженням № 45655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- зобов'язати Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зняти заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, накладену постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року за ВП № 45655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- зобов'язати Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зняти арешт коштів боржника, які містяться на рахунках № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та всі інші рахунки в Печерській філії Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", р/р НОМЕР_3 та всі інші рахунки в Публічному акціонерному товаристві "Терра Банк", р/р № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 та всі інші рахунки в Акціонерному товаристві "Прокредит Банк", накладений постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року ВП №45655446 Відділом ДВС Дарницького РУЮ;

- зобов'язати Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зняти арешт коштів боржника, що містяться на рахунках Публічного акціонерного товариства "Кредобанк ", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", Акціонерного банку "Укргазбанк ", Акціонерного товариства "Ощадбанк", Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерного товариства "Укрексімбанк ", Акціонерного товариства "Укрсиббанк", Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк ", Публічного акціонерного товариства "ПУМБ", Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк ", Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та всіх інших відкритих рахунках, який накладений постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року ВП № 45655446 Дарницьким РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 17 липня 2015 року ВП № 45655446;

- стягнути з Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування скарги зазначав, що 27 листопада 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 2604/8283/12 про задоволення позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

03 березня 2020 року йому стало відомо про блокування обслуговуючим банком свого карткового рахунку у додатку "Монобанк". У Єдиному реєстрі боржників і Автоматизованій системі виконавчого провадження виявлені виконавчі провадження № 57891451 та № 45655446.

04 березня 2020 року представник заявника ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 57891451, в ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження № 45655446 представнику заявника відмовлено, у зв'язку з неможливістю надати матеріали виконавчого провадження для ознайомлення, разом з тим повідомлено, що у виконавчому провадженні № 45655446 виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2014 року № 2604/8283/12 повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

19 травня 2020 року представник заявника звернувся до РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) із адвокатським запитом щодо надання інформації і копій документів з питання арешту коштів і майна боржника.

02 червня 2020 року на електронну адресу представника заявника надійшов супровідний лист Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), до якого долучено документи, ознайомившись з якими, останній дійшов висновку, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 грудня 2014 року, в межах ВП № 45655446, накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить; постановою про арешт коштів боржника від 10 лютого 2015 року, в межах ВП № 45655446, накладено арешт на кошти боржника, які містяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві "ПриватБанк", у Публічному акціонерному товаристві "Терра Банк ", в Акціонерному товаристві "Прокредит Банк"; постановою про арешт коштів боржника від 11 жовтня 2017 року, в межах ВП № 45655446, накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", Акціонерного банку "Укргазбанк", Акціонерного тоавриства "Ощадбанк ", Акціонерного тоавриства "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерного тоавриства "Укрексімбанк ", Акціонерного тоавриства "Укрсиббанк", Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк ", Публічного акціонерного товариства "ПУМБ", Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та всіх інших відкритих рахунках.

Зазначав, що при прийнятті виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", керуючись приписами частини 3 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний був зняти арешт з його майна/коштів, проте виконавцем арешти не знято.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 у частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 17 липня 2015 року ВП № 45655446 відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано бездіяльність Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо незняття арешту з майна та заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_1, у межах ВП № 45655446 неправомірною.

Визнано бездіяльність Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо незняття арешту з коштів, що належать боржнику ОСОБА_1, у межах ВП № 45655446 неправомірною.

У задоволенні іншої частини скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року в частині відмови у вирішенні питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на свою користь 7 050,96 грн понесених судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 7 040,80 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним судових витрат та витрат на правову допомогу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

15 вересня 2021 року Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не подав до суду примірника договору про надання правової допомоги адвокатом Полєтаєвим І. О., тому апеляційний суд був позбавлений можливості перевірити не лише порядок обчислення гонорару та його розмір, а й пересвідчитись, що отримані адвокатом кошти за наданими квитанціями до прибуткового касового ордера сплачені за представництво заявника саме у цій справі.

У листопаді 2021 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), у якому представник заявника просить відхилити касаційну скаргу та залишити постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують законності оскаржуваного судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

22 січня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Полєтаєвим І. О. подано до суду заяву про стягнення судових витрат з органу державної виконавчої служби у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України. У заяві вказано детальний опис судових витрат, понесених боржником та до неї додано відповідні докази на підтвердження понесення таких витрат заявником.

Так, у вказаній заяві ОСОБА_1, посилаючись на понесення ним судових витрат зі сплати судового збору за оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції, просив суд стягнути з Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на свою користь 840,80 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 справі повернуто заявнику.

Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу. За подання апеляційної скарги заявником сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн, що підтверджується квитанцією від 16 червня 2020 року № 21762.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року вказану скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу. За подання апеляційної скарги заявником сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн, що підтверджується квитанцією від 01 вересня 2020 року № 63298.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зі змісту вказаних постанов, апеляційний суд дійшов висновку, що питання щодо розподілу судових витрат зі сплати ОСОБА_1 судового збору за апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 10 червня 2020 року та від 21 серпня 2020 року апеляційним судом не вирішувалося, тому є підстави для стягнення з Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 840,80 грн.

Крім того, ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 200,00 грн.

Згідно з детальним описом судових витрат, викладеним у заяві від 22 січня 2021 року, ОСОБА_1 сплатив адвокату Полєтаєву І. О. 3 200,00 грн за складання скарги на бездіяльність державного виконавця у цій справі та представництво заявника.

Представник заявника - адвокат Полетаєв І. О. брав участь у судових засіданнях 14 грудня, 22 січня 2020 року, 05 лютого 2021 року.

Адвокатом Полєтаєвим І. О. у рамках надання правової допомоги ОСОБА_1 у цій справі на підставі договору про надання правової допомоги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020 та додаткового договору про надання правової допомоги від 16 червня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020 здійснено ряд дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у справі (адвокатські запити, заяви до органу ДВС, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції від 10 червня 2020 року та від 21 серпня 2020 року тощо).

На підтвердження понесення заявником таких витрат, ОСОБА_1 надав у розпорядження суду такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року серії АА № 1017670, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року № 2109; квитанцію до прибуткового касового ордера від 04 червня 2020 року № 14 на суму 3 200,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 січня 2021 року № 2 на суму 1
500,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 січня 2021 року № 3 на суму 1 500,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених статтею 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що при розгляді справи у суді як першої, так і апеляційної інстанцій ОСОБА_1 надавалася професійна правова допомога адвокатом Полєтаєвим І. О. на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020.

Та обставина, що ОСОБА_1 не надав суду примірника цього договору про надання правової допомоги адвокатом Полєтаєвим І. О., не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року серії АА № 1017670, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року № 2109; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.

Квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з органу ДВС на користь заявника у розмірі 6 200,00 грн.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, є необґрунтованими, оскільки в указаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін. ), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

Заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року серії АА № 1017670, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року № 1-03/03/2020; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року № 2109; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права та переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що судом порушені норми процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 395, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний