Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №712/13762/18

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 712/13762/18

провадження № 61-19862св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2019 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк), ОСОБА_2 про захист прав споживачів та відшкодування матеріальної шкоди.

На обґрунтування позову посилалася на таке. 20 лютого 2012 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір банківського вкладу "Найкращий Багаторічний" у євро № 003-23000-200212, згідно з яким сума вкладу становила 50 000 євро (пункт
1.2 договору), що підтверджується квитанцією від 20 лютого 2012 року № 14246062, на строк до 18 лютого 2017 року (пункт 1.3 договору). Згідно з квитанцією від 20 березня 2012 року № 14607072 вона внесла на депозитний рахунок додатково 60
022,43 євро.

Також 30 вересня 2013 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір банківського вкладу "Найкращий Багаторічний" у євро № 004-23850-300913, згідно з яким сума вкладу становила 30 000 євро (пункт 1.2 договору), що підтверджується квитанцією від 30 вересня 2013 року № 2690654, на строк до 29 вересня 2018 року (пункт 1.3 договору). Станом на 05 листопада 2014 року загальна сума коштів на депозитних рахунках становила 140 022,43 євро. 02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 02 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду). Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" призначено Кадирова В. В. Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації ПAT "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". У 2015 році позивачка отримала гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 200 000,00 грн. Таким чином, на момент прийняття рішення про ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на її рахунку залишилось 140 022,43 євро, що в еквіваленті становить 4 480 717,76 грн.

Згідно з офіційною відкритою інформацією НБУ ОСОБА_2 є учасником і власником 70,61 % статутного капіталу ПАТ "Дельта Банк", тобто особою, яка опосередковано володіє істотною участю банку та у розумінні статей 2, 58 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі-Закон № 2121-ІІІ) є власником істотної участі ~organization9~. Відповідно до змісту постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" головною причиною віднесення ПAT "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних стало невжиття власником банку своєчасних, дієвих і достатніх заходів для поліпшення фінансового стану банку та приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Головний акціонер та керівництво ПAT "Дельта Банк" обрали високо ризикову стратегію стрімкого зростання за рахунок придбання неякісних активів. Крім того, агресивна розбудова корпоративного бізнесу ПAT "Дельта Банк" та недостатність досвіду в обраному сегменті призвели до значного погіршення якості кредитного портфеля та скорочення ліквідності банку. У кризових реаліях сьогодення основні акціонери не змогли своєчасно збільшити капітал у необхідному обсязі та підтримати ліквідність для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками.

Постановами Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 та від 02 жовтня 2015 року № 664 встановлено, що з вини власників істотної участі ПАТ "Дельта Банк" цей банк віднесений до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ~law20~ підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов'язаннями цього банку.

Невиконаними зобов'язаннями банку перед нею є невидача вкладнику - фізичній особі грошей, які обліковуються на рахунках позивачки, у розмірі 140 022,43
євро, що в еквіваленті становить 4 480 717,76 грн. ОСОБА_2 несе обов'язок перед нею за зобов'язаннями ПАТ "Дельта Банк" у розмірі 4 480 717,76 грн невиданого вкладу, що перевищує 200 000 грн, які вона отримала у вигляді компенсації від Фонду.

З урахуванням наведеного просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4 480 717,76 грн, що в еквіваленті становить 140 022,43 євро, за порушення вимог ~law21~.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі-Закон № 4452-VI) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою ~money6~ Залишкова сума вкладу є кредиторською вимогою та була перенесена для обліку на балансовий рахунок вимог кредиторів і повинна бути задоволена у четверту чергу. За таких обставин відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 суми вкладу. Обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивачки, не були доведені належними та допустимими доказами.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виплата вкладу у результаті визнання банку неплатоспроможним регулюється нормами спеціального законодавства, які мають пріоритет над загальними, а саме ~law23~.

Позивачка безпідставно пред'явила вимоги до ОСОБА_2, оскільки спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", а тому ОСОБА_2 у цьому випадку не може нести перед позивачкою будь-яких зобов'язань. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставини, на яких ґрунтуються вимоги ОСОБА_1, не були доведені під час судового розгляду належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позовних вимог обґрунтовано відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не навели мотивів відхилення наявності кримінальних проваджень щодо ОСОБА_2, висновків НБУ про вину власників істотної участі у доведенні банку до банкрутства. Суд першої інстанції ухвалою від 07 березня 2019 року безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про витребування доказів, а суд апеляційної інстанції не обґрунтував мотивів відхилення заперечень на зазначену ухвалу. Також суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули всіх клопотань позивачки про витребування доказів на підтвердження наявності вини ОСОБА_2 у доведенні ПАТ "Дельта Банк" до неплатоспроможності, чим обмежили право позивачки на судовий захист та справедливий суд. Суди попередніх інстанцій не забезпечили належного повідомлення про розгляд справи відповідача ОСОБА_2.

Постановами Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 та від 02 жовтня 2015 року № 664 встановлено, що з вини власників істотної участі ПАТ "Дельта Банк" цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. Тому наявні підстави, передбачені ~law24~, для відповідальності власників істотної участі банку за зобов'язаннями цього банку. Також вина власника істотної участі банку може підтверджуватися матеріалами кримінальних проваджень, проте суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотань про витребування доказів, які мають істотне значення для вирішення справи.

У грудні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ПАТ "Дельта Банк" просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року провадження у цій справі поновлено та справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law26~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law27~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law30~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що20 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір банківського вкладу "Найкращий Багаторічний" № 003-23000-200212, згідно з яким сума вкладу становила 50 000 євро (пункт 1.2 договору), що підтверджується квитанцією від 20 лютого 2012 року № 14246062, на термін до 18 лютого 2017 року (пункт 1.3 договору). Згідно з квитанцією від 20 березня 2012 року № 14607072 позивачка внесла на депозитний рахунок додатково 60

022,43 євро.

30 вересня 2013 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір банківського вкладу "Найкращий Багаторічний" № 004-23850-300913, згідно з яким сума вкладу становила 30 000 євро (пункт 1.2 договору), що підтверджується квитанцією від 30 вересня 2013 року № 26906541, на термін до 29 вересня 2018 року (пункт 1.3 договору).

Постановою Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року № 619 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 04 жовтня 2019 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 174 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк".

02 листопада 2015 року ОСОБА_1 заявила кредиторську вимогу у розмірі 4 000 000
грн (а. с. 105).

Щодо вирішення вимог до ПАТ "Дельта Банк"

~law31~ установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з ~law32~тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law33~.

Відповідно до ~law34~ № 4452-VIліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

~law35~врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з ~law36~під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до ~law37~держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у ~law38~) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 000,00 грн. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів.

Відповідно до ~law39~Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку.

Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення.

Така черговість встановлена ~law40~. Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу.

Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б ~law41~.

Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ~law42~.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20).

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ~law43~.

Тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині вирішення вимог до банку Верховний Суд відхиляє.

Щодо вирішення вимог до ОСОБА_2.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Відповідно до ~law44~тотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

Власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому ~law45~ встановлено, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п'ятою цієї статті - що пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. ~law46~ встановлено, що пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов'язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.

Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов'язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв'язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу).

Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку.

Законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Зазначені висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій зазначили, що обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивачки, не були доведені належними та допустимими доказами. Апеляційний суд також відхилив доводи позивачки про те, що ОСОБА_2 несе обов'язок перед нею за зобов'язаннями ПАТ "Дельта Банк" та зазначив, що спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та банком, а тому ОСОБА_2 не може нести перед позивачкою будь-яких зобов'язань.

Отже, суд апеляційної інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 відмовив у позові з двох взаємовиключних підстав: недоведеності та безпідставності.

Суд виходить з необхідності розрізняти поняття безпідставності заявлених позовних вимог та недоведеності позову.

У першому випадку позов пред'являється особою за відсутності на те фактичних та правових підстав. Натомість у другому випадку позов подається особою, яка має право на судовий захист свого суб'єктивного права чи законного інтересу, проте під час розгляду справи такою особою не доведено належними та допустимими доказами правомірності надання їй судового захисту задля відновлення порушеного права чи інтересу (див. постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 509/1679/18 (провадження № 61-13307св19)).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначила, що власники істотної участі, контролери та інші пов'язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку. Відповідно до ~law47~часники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Проте зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами. Тому вкладники банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку.

Таким чином, позивачка не є особою, права якої порушено діями чи бездіяльність відповідача ОСОБА_2.

Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19).

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що дає суду підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги та зміни мотивувальної частини оскаржуваних рішень, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду

Доводи заявниці про те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили процесуальні порушення, оскільки не розглянули всіх клопотань про витребування доказів, а у задоволенні інших клопотань безпідставно відмовили, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки ОСОБА_1 не є особою, права якої порушено діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_2, а питання про виконання чи порушення ОСОБА_2 обов'язків, покладених на нього законом, зокрема ~law48~, можуть вирішуватися у межах іншої справи за позовом відповідного позивача.

Посилання заявниці на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили належного повідомлення ОСОБА_2 про час та дату судового розгляду справи, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Проте ОСОБА_2 за захистом своїх прав до суду касаційної інстанції не звертався.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин 1 , 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

У решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявниці по суті не задовольняються, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову.

У решті рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко