Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.04.2020 року у справі №487/5726/19

Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 487/5726/19

провадження № 61-4793св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів:Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 23 травня 2014 року № НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, площею 0,0424 га, що розташована на АДРЕСА_1, скасування реєстрації права власності на житловий будинок за цією ж адресою та витребування зазначеної земельної ділянки із володіння відповідача.

Одночасно керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив: накласти арешт на земельну ділянку площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, розташовану на АДРЕСА_1 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 298,9 кв. м на АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, розташованої на АДРЕСА_1; заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 розташованій на АДРЕСА_1; заборонити ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 розташованої на АДРЕСА_1 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури не вказав фактів реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявник не надав доказів, які свідчили б про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених у частині 3 статті 151 ЦПК України.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 424 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, що розташована на АДРЕСА_1 та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку, загальною площею 298,9 кв. м на АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028; аборонено Управлінню державного архітектурно-будівельному контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 424 кв. м із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, що розташована на АДРЕСА_1; заборонено ОСОБА_1 укладати договори та інші правочини щодо земельної ділянки площею 424 кв. м, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, що розташована на АДРЕСА_1, а також проводити на цій земельній ділянці будь-які будівельні роботи.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені види заходів забезпечення позову, на яких наполягає прокурор є співмірними із заявленими вимогами, що пред'явлені безпосередньо до ОСОБА_1, невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року скасувати, ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що подана прокурором заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, не враховано, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який не передбачений законом. Матеріали справи не містять доказів вартості майна, на яке судом накладено арешт на забезпечення позову, суд не вжив заходів зустрічного забезпечення.

У жовтні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України, - порушення норм процесуального права.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, у тому числі ухвали суду про забезпечення позову, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Предметом спору за позовними вимогами прокурора є визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23 травня 2014 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 площею 0,0424 га, що розташована на АДРЕСА_1, скасування реєстрації права власності на житловий будинок за цією ж адресою та витребування зазначеної земельної ділянки із володіння відповідача.

Тому вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Правильним є й висновок апеляційного суду про те, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про завідому безпідставність позову, неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права. Ці доводи стосуються вирішення спору по суті.

Доводи заявника також зводяться до непогодження зі встановленими судом апеляційної інстанції обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Стосовно доводів заявника про відсутність інформації про ціну позову, то указане не є самостійною підставою для відмови у забезпеченні позову, а зі змісту ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2020 року вбачається, що за матеріалами справи вартість спірної земельної ділянки площею 424 кв. м за кадастровим номером undefined становить 171 048,39 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам статті 151 ЦПК України, зокрема про відсутність пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення, Верховний Суд зазначає наступне.

Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною 1 статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами частини 6 статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. Згідно зі статтею 400 ЦПК України встановлення нових обставин та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням вимог процесуального права та не може бути скасована з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний