Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.09.2019 року у справі №484/4402/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 484/4402/18

провадження № 61-17098св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - сільськогосподарське підприємство "Корпорація України",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року у складі судді Максютенко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до сільськогосподарського підприємства "Корпорація України"

(далі - СГ "Корпорація України") про повернення збереженої без правової підстави земельної ділянки в натурі, яка знаходиться в користуванні відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що йому належить земельна ділянка площею 7,92 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 09 лютого 2003 року, виданого Первомайською районною державною адміністрацієюМиколаївської області.

13 червня 2005 року між ним та СГ "Корпорація України" було укладено договір оренди землі строком на п'ять років, зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді 23 травня 2007 року за реєстраційним номером № 040602200005.

24 червня 2011 року до даного договору було укладено додаткову угоду, за умовами якої строк дії договору було продовжено на десять років.

Вважає, що реєстрація основного договору була проведена з порушенням пункту 8.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом державного комітету України по земельним ресурсам від 02 липня 2003 року № 174, оскільки реєстраційний номер не відповідає року реєстрації. Після закінчення строку дії договору він мав бути переукладений, а не заключати додаткову угоду через місяць після закінчення основного договору, тобто поза межами строку його дії.

З 2014 по 2016 рік позивач, після закінчення строку дії основного договору, займався одноосібним господарством та використовував земельну ділянку. 01 вересня 2016 року відповідач незаконно здійснив збирання врожаю на належній позивачу земельній ділянці, у зв'язку з чим було порушено кримінальне провадження. В ході проведення слідчих дій позивачу стало відомо про наявність додаткової угоди від 24 червня 2011 року та продовження строку дії договору до 01 грудня 2020 року.

Підробку додаткової угоди підтверджує висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 01 лютого

2017 року № 34, де вказано, що підпис ОСОБА_1 в графі "Орендодавець" у додатковій угоді до договору оренди землі від 24 червня 2011 року, вилучений в Управлінні Держгеокадастру в Первомайському районі Миколаївської області, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису.

Позивач вважає дану угоду неукладеною, оскільки, відповідно до вимог чинного законодавства, відсутня його реєстрація, тому дана угода не є чинною, а відтак відповідач користується земельною ділянкою без законних підстав.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку, збережену без правової підстави в натурі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року (з урахуванням ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2019 року про виправлення описки) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що додаткова угода підписана сторонами та на ній міститься запис про її реєстрацію, в зв'язку з чим вона є чинною, що і є підставою для використання вказаної земельної ділянки відповідачем.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 04 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що районний суд належним чином оцінив докази надані сторонами та дійшов вірного висновку про недоведеність наявності правових підстав для повернення спірної земельної ділянки за правилами статті 1212 ЦК України, оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги щодо того, що інформація про державну реєстрацію спірного договору не занесена до Державного земельного кадастру та Державного реєстру земель, не заслуговує на увагу, оскільки вказані реєстри введені в дію лише з 01 січня 2013 року. Тоді як на час укладення спірного договору, діяв Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073. Доводи апеляційної скарги на невідповідність спірного договору вимогам закону в частині не визначеності істотних його умов, передбачених законом, відсутність на думку позивача, реєстраційного запису договору оренди землі у відповідній Книзі, а також, що підпис в договорі, відповідно до висновків експерта від імені позивача, як орендодавця, виконано не ним, а іншою особою, не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказані обставини, можуть бути підставою для оспорювання дійсності вказаного договору та заявлення вимог про його недійсність. Зазначення в апеляційній скарзі про несплату відповідачем орендної плати, необхідних платежів до бюджету, також не впливають на вирішення даної справи, а стосуються належного виконання умов договору, про що також може бути заявлено позов.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:

15 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. До спірного договору від 24 червня 2011 року, в порушення вимог закону, не додано плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастрового плану та акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що унеможливлює її ідентифікацію, особливо з врахуванням того, що позивачу належить земельна ділянка площею 7,9199 га, а предметом договору оренди є земельна ділянка площею 7,92 га.

Заявник посилається на те, що додаткова угода до договору оренди землі ОСОБА_1 не підписана, що підтверджується висновками експертиз, які містяться в матеріалах справи, документ не містить необхідної інформації про об'єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, тобто договір не є укладеним.

Відповідач з 2013 року не виплачує позивачу орендну плату, а в

2014-2016 роках позивач самостійно обробляв землю. Спірний договір не зареєстровано у Державному реєстрі земель, що також вказує на його неукладеність. Спірні правовідносини регулюються статтями 1212 1213 ЦК України, відповідно до яких набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Судом не надано оцінку доказам, які надав ОСОБА_1, а саме: квитанціям про сплату ним земельного податку за період 2014-2017 років; витягу з Державного земельного кадастру, відповідно до якого орендні відносини між ним та ПСП "Корпорація України" відсутні; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 червня

2019 року, відповідно до якого орендні відносини між ним та

ПСП "Корпорація України" відсутні; інформації з фіскальної служби, відповідно до якої орендна плата ПСП "Корпорація України" ОСОБА_1 не сплачувалася.

Судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування з відділу у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області оригіналів документів для огляду, які спростовують факт державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 484/4402/18 з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи № 484/4402/18 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

Відповідно до Державного акта від 09 грудня 2003 року серія МК 051309, виданого за розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації від 21 листопада 2003 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 7,92 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

13 червня 2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди землі строком на 5 років, у вказаний договір внесено запис про його реєстрацію у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді від 23 травня 2007 року за реєстраційним номером 040602200005.

24 червня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 23 травня 2007 року за № 040602200005. В даній угоді сторони погодили істотні умови до договору, в тому числі продовжили строк дії основного договору на десять років. Дана угода містить підписи сторін та має запис, що угода зареєстрована у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді від 20 листопада 2012 року за реєстраційним номером 482548424002889.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Статтею 1212 ЦК України визначенні загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, та визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві як підставу повернення йому земельної ділянки вказує те, що договір оренди від 24 червня 2011 року є неукладеним.

Судами встановлено, що угода, якою продовжено термін оренди, має підписи сторін, на останньому аркуші цієї угоди міститься запис, що її зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді від 20 листопада 2012 року за реєстраційним номером № 482548424002889.

Згідно частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладене, угода, яка має всі необхідні реквізити, а також відмітку про її державну реєстрацію, виконувалась сторонами під час її дії, не може вважатись такою, що є неукладеною.

Згідно частини 1 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (частина 2 статті 11 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, ґрунтуються саме на договорі оренди та регулюються відповідними нормами права. Наявність чинного договору чи іншого правочину є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Враховуючи наведене, положення статті 1212 ЦК України не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки вказана норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатись набутим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в спосіб не визначений цивільним законодавством з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження та обов'язків, зокрема у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною 2 статті 11 ЦК України.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суди належним чином оцінили докази, надані сторонами, та дійшли вірного висновку про недоведеність наявності правових підстав для повернення спірної земельної ділянки за правилами статті 1212 ЦК України, оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що додаткова угода підписана сторонами та на ній міститься запис про її реєстрацію, у зв'язку з чим вона є чинною, що і є підставою для використання вказаної земельної ділянки відповідачем, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Щодо доводів касаційної скарги:

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі розгляду справи, визначені правилом статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу

ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат:

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 04 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко