Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.10.2019 року у справі №332/731/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 332/731/17

провадження № 61-27775 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

представник позивача - адвокат Соловйов Володимир Миколайович,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Соловйова Володимира Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року в складі судді Сінєльніка Р. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти в сумі 3 576,73 доларів США, що на день подання позову за курсом НБУ складало 96 647,97
грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач та АППБ "Аваль" у 2005 році в рамках співпраці з Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит з лімітом 19 000 доларів США строком на 180 місяців для придбання квартири.

На момент отримання кредиту та придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, відповідач перебував у шлюбі з Вінніковою ОСОБА_4. З листопада 2011 року ОСОБА_2 припинив виплати за кредитом, оскільки в указаній квартирі більше не проживав та мав намір створити сім'ю з іншою жінкою.

У зв'язку з викладеним у 2012 році ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_1, яка є матір'ю ОСОБА_5, в якій уповноважив позивача здійснювати всі операції за кредитним договором, у тому числі вносити необхідні платежі.

Позивач зазначала, що протягом 2012-2015 років нею було погашено заборгованість ОСОБА_2 перед банком на загальну суму 5 477,18 доларів США, що за вирахуванням отриманої позивачем компенсації від Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву складає ціну позову в розмірі 3 576,73 доларів США, які ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача у порядку статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті ним кошти.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що погашення кредиту здійснювалося ОСОБА_1 за власні кошти. Також, суд послався на те, що кінцевим вигодонабувачем за кредитним договором є не ОСОБА_2, а банк, на користь якого відповідні платежі були сплачені, з огляду на що положення ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року апеляційна скарга представника позивача відхилена, а рішення Заводського районного суду м.

Запоріжжя від 21 серпня 2017 року залишене без змін.

Постановляючи указану ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2017 року адвокат Соловйов Володимир Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1,подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на указані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу 13 ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Посилається на доводи, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі, яким, на думку позивача, не було надано належної правової оцінки, та наполягає на тому, що ОСОБА_1 надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження факту погашення заборгованості відповідача перед банком за власні кошти позивача. Крім того, зазначав про хибність висновку судів відносно того, що кінцевим вигодонабувачем є банк, оскільки саме ОСОБА_2 отримав вигоду від дій позивача у вигляді зменшення кредитної заборгованості.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

19 грудня 2017 року відповідачнадіслав до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити за безпідставністю та необґрунтованістю вимог позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та АППБ "Аваль" укладений кредитний договір № 014/17-16/454-11, за умовами якого позичальник отримав від банку кредит з лімітом 19 000 доларів США терміном на 180 місяців з 26 серпня 2005 року по 25 серпня 2020 року з цільовим призначенням - "для придбання квартири/будинку".

У зв'язку з припиненням своєчасної оплати по кредиту заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2015 року по справі № 332/4286/15-ц з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен банк Аваль" стягнута заборгованість за кредитним договором на загальну суму 251 291,79 грн, яка виникла станом на 22 травня 2015 року.

Згідно виданої ОСОБА_2 довідки ПАТ "Райффайзен банк Аваль" від 15 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором № 014/17-16/454-11 від 26 серпня 2005 року погашена позичальником у повному обсязі 26 листопада 2015 року.

Суди також встановили, що 23 лютого 2012 року ОСОБА_2 видав на ім'я Кунгурової О. Л. нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив позивача здійснювати погашення кредиту та відсотків за кредитним договором № 014/17-16/454-11.

Аналогічна за змістом довіреність посвідчена 24 лютого 2012 року в приміщенні ПАТ "Райффайзен банк Аваль", згідно умов якої ОСОБА_1 уповноважена здійснювати всі операції по кредитному рахунку.

На підтвердження обставини погашення позивачем за власні кошти кредитної заборгованості ОСОБА_2 перед банком, позивач надала суду копії квитанцій про сплату коштів на виконання умов кредитного договору № 014/17-16/454-11, в яких платником зазначений ОСОБА_2, в інтересах якого за дорученням діє ОСОБА_1

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.

В статті 1212 ЦК України визначені випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604, 605, 606, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання).

Така правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 10 вересня 2018 року по справі № 638/11807/15-ц та від 12 грудня 2018 року по справі № 205/3330/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що нею було частково погашено заборгованість відповідача перед банком, що свідчить про безпідставність набуття відповідачем певних благ, зокрема, сплачених нею коштів.

Однак, як об'єктивно встановили суди попередніх інстанцій, відповідні платежі були вчинені ОСОБА_1 на підставі довіреності, а платником зазначався саме ОСОБА_2

Тобто, правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані на рівні правочину (довіреності), що виключає застосування положень статті 1212 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій також дійши обґрунтованого висновку про те, що відповідач не є кінцевим вигодонабувачем, оскільки будь-якого майна від позивача не набував. Сплачені ОСОБА_1 кошти зараховані на рахунок банку в погашення заборгованості ОСОБА_2

Ознаки безпідставного набуття відповідачем майна за рахунок позивача відсутні, однак у випадку надання позивачем належних доказів на підтвердження погашення нею заборгованості ОСОБА_2 за власні кошти матиме місце виконання обов'язку боржника іншою особою, врегульоване положеннями статті 528 ЦК України.

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог статтею 528 ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статтею 528 ЦК України.

Пунктом 4 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

За змістом зазначених норм матеріального права зобов'язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов'язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов'язки кредитора у зобов'язанні.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов'язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов'язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 10 червня 2015 року при розгляді справи №6-15цс15.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові за відсутності правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у порядку статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Соловйова Володимира Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук