Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.09.2019 року у справі №588/453/19

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 588/453/19

провадження № 61-17129св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2019 року у складі судді Линник О. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2011 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Підписанням заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач підтвердила той факт, що вона повністю проінформована про умови кредитування та згодна з ними.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом та відсотками за його використання. При порушенні відповідачкою строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, відповідачка зобов`язана сплатити позивачу штраф.

На порушення умов кредитного договору відповідачка своїх зобов`язань належним чином не виконувала, невчасно надавала грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у результаті чого виникла заборгованість за кредитом у сумі 23 212,40 грн, яка складається із: прострочення основної заборгованості - 3 998,50 грн, пені за прострочене зобов`язання - 15 182,36 грн, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн - 2 450 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 081,54 грн.

Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 23 212,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що законом визначений порядок погашення кредитної заборгованості, а саме: у першу чергу погашаються проценти і неустойка, а потім - основна заборгованість за кредитом. Умовами кредитного договору іншого порядку погашення кредиту не встановлено.

Позивач не скористався своїм правом на стягнення процентів та неустойки, як це передбачено умовами кредитного договору, що підтверджується фактичними вимогами банку та розрахунком заборгованості, згідно з якими основна заборгованість за кредитом позивачем не визначена, а позивач просить стягнути лише відсотки та неустойку без зазначення того, на яку суму основної заборгованості здійснені такі нарахування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2019 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення боргу.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження укладення кредитного договору між сторонами, умови надання кредиту та його погашення, ознайомлення відповідачки з Умовами та правилами надання банківських послуг, оскільки вони не містять підпису відповідачки, не довів правильність нарахувань та розміру заборгованості відповідачки перед банком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та порушили норми матеріального права. Позичальниця висловила свою згоду на укладення договору, отримання кредитної картки «Універсальна», що підтверджено її особистим підписом. Відповідно до укладеного кредитного договору відповідачці відкрито картковий рахунок, видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про видані картки. Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій про відсутність доказів установлення кредитного ліміту та видачі коштів за зазначеним кредитним договором. Крім того, суди не врахували погоджену сторонами довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Крім того, факт використання відповідачкою кредитних коштів підтверджено розрахунком заборгованості та випискою за картковим рахунком відповідача.

Оскаржувані судові рішенні ухвалені без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07 лютого 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В. та суддів: Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19 травня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В., головуючого Луспеника Д. Д. та суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачкою до суду не подано.

Фактичні обставини справи

16 травня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг позивачем (а. с. 9).

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що ОСОБА_1 були надані кредитні картки № НОМЕР_1 з датою відкриття 18 січня 2016 року і терміном дії до 08/17, та № НОМЕР_2 з датою відкриття 20 вересня 2018 року і терміном дії до 05/22 (а. с. 62).

З виписки за карткою № НОМЕР_1 відомо, що 15 вересня 2016 року на картці встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 500 грн (а. с. 50).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки судом не встановлено підстави для існування та нарахування заборгованості, визначеної банком у позовній заяві.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи наявність між сторонами кредитних правовідносин, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на наявність анкети-заяви відповідачки від 16 травня 2011 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, виписок за картковими рахунками, виданих на ім`я ОСОБА_1 , та наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2011 року станом на 05 лютого 2019 року.

Дослідивши зазначені документи як окремо, так і у сукупності, суди встановили, що вони не підтверджують факт існування в ОСОБА_1 кредитної заборгованості саме на підставі укладеної з банком анкети-заяви відповідачки від 16 травня 2011 року.

В анкеті-заяві від 16 травня 2011 року не зазначено кредитний ліміт за платіжною карткою, проценти за користування кредитними коштами, термін дії кредитного договору, строк повернення кредитних коштів та відсутні відомості про видачу ОСОБА_1 кредитних карток.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

За змістом анкети-заяви від 16 травня 2011 року вона разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між сторонами договір про надання банківських послуг, а саме кредитний договір.

Матеріали справи не містять пам`ятки клієнта про умови кредитування, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» та Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» (а. с. 10-25) наданий позивачем без підпису відповідачки.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Враховуючи викладене вище, роздруківка примірника Умов та правил надання банківських послуг з вебсайту позивача, які містяться в матеріалах справи, не є належним доказом того, що ОСОБА_1 ознайомилася саме з ними.

Розрахунок заборгованості за договором від 16 травня 2011 року, наданий банком, охоплює період з 01 грудня 2015 року до 05 лютого 2019 року та не містить відомостей щодо взаєморозрахунків між сторонами на момент підписання анкети-заяви.

Виписку за кредитними картками ОСОБА_1 апеляційний суд обґрунтовано відхилив як доказ, оскільки з її змісту невідомо, на укладення якого саме договору такі картки були видані відповідачці.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 було видано дві кредитні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які були відкриті у 2016 та 2018 роках відповідно. Анкета-заява від 16 травня 2011 року не містить відомостей про те, яку саме кредитну картку для цілей отримання та користування кредитом було видано відповідачці та за яким тарифом.

Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що кредитні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 були видані саме до анкети-заяви від 16 травня 2011 року, а в анкеті-заяві не визначено суму кредиту.

З огляду на викладене, доводи АТ КБ «ПриватБанк» про наявність у ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, укладеним на підставі анкети-заяви від 16 травня 2011 року, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що постанову Сумського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк