Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2018 року у справі №363/1676/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 363/1676/17

провадження № 61-44815св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Верланова С. М., Іванової І. В.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція», звернувся до суду із позовом до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016111200000360, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 червня 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 на підставі рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 97 від 23 березня 2004 року отримала державний акт серії ЯБ № 226133 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

З листа архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 01-59/636 від 11 листопада 2016 року встановлено, що рішення сесії Новопетрівської сільської ради № 97 від 23 березня 2004 року відсутнє. Згідно протоколів сесії Новопетрівської сільської ради від 23 березня 2004 року та від 17 травня 2004 року питання щодо затвердження проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не розглядалося. Таким чином Новопетрівською сільською радою рішення № 97 від 23 березня 2004 року про передання ОСОБА_3. у власність земельної ділянки площею 0,15 га у масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку не приймалося, а тому державний акт на її ім`я видано безпідставно.

В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 425 від 10 квітня 2010 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 у власність ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯБ № 226133 здійснено відмітку.

На підставі заяви ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 було розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0152 та 3221886001:02:102:0153. ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та державний акт серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Новопетрівської сільської ради № 305/2 від 30 березня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок» передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,09 га у масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 729151 на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства.

З інформації, наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» № 299 від 22 квітня 2016 року, межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0107, 3221886001:02:102:0159 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», квартал 164 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Таким чином, при прийнятті Новопетрівською сільською радою рішення № 305/2 від 30 березня 2012 року порушені вимоги статей 20, 21, 57, 122 ЗК України та статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» як землекористувач не надавало будь-яких погоджень на вилучення вказаної земельної ділянки.

Враховуючи вищезазначене, заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 305/2 від 30 березня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок»;

визнати недійсними видані ОСОБА_1 державні акти:

серії ЯМ № 729151 на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства;

серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

витребувати у постійне користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з незаконного володіння ОСОБА_1 :

земельну ділянку площею 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 вартістю 1 466, 22 грн, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

земельну ділянку площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3221886001 :02:102:0152 вартістю 483 521, 64 грн, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

земельну ділянку площею 0,0166 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3221886001 :02:102:0153 вартістю 60 168, 36 грн, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року в задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської прокуратуривідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельну ділянку було передано у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», без виключення з Державного лісового фонду України. Згідно з матеріалами лісовпорядкування земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». У той же час суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року змінено, виключено із мотивувальної частини посилання на те, що позовна давність за позовом розпочала свій перебіг 15 січня 2012 року і спливла 15 січня 2015 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що спірні земельні ділянки на час їх передачі у приватну власність ОСОБА_3. та ОСОБА_1 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції в тому, що право держави на судовий захист права власності на спірні земельні ділянки не підлягає захисту за спливом позовної давності. Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи наявність доступу позивачів до публічної кадастрової карти з 01 січня 2013 року, а також те, що інформація про зміни у лісовому фонді вноситься власниками лісів і постійними лісокористувачами до матеріалів первинного обліку лісів станом на 01 січня поточного року, станом на 01 січня 2014 року держава в особі позивачів в цій справі визнала і погодила факт вилучення земельних ділянок із державної власності. Суд апеляційної інстанції встановив, що перебіг позовної давності розпочався 01 січня 2014 року та закінчився 01 січня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У вересні 2018 року першим заступником прокурора Київської області подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 рокуі ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, суди залишили поза увагою, що земельні ділянки вибули із користування поза волею держави та її органів, а про факт перебування земельних ділянок у приватній власності стало відомо після проведення лісовпорядних робіт, що мали місце у серпні-жовтні 2014 року. Прокурор вказує на те, що порушення прав держави є триваючим, наполягає на тому, що порушене право підлягає судовому захисту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, клопотання першого заступника прокурора Київської області про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні за участю прокурора до задоволення не підлягає.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує на правильність висновків апеляційного суду про початок відліку позовної давності та відсутність підстав для витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯБ № 226133 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Вказаний державний акт був виданий на підставі рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 97 від 23 березня 2004 року.

На підставі листа архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 01-59/636 від 11 листопада 2016 року встановлено, що рішення сесії Новопетрівської сільської ради № 97 від 23 березня 2004 року в архіві відсутнє.

Згідно протоколів сесії Новопетрівської сільської ради від 23 березня 2004 року та від 17 травня 2004 року питання щодо затвердження проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не розглядалося.

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 425 від 10 квітня 2010 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 на користь ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯБ № 226133 здійснено відмітку.

На підставі заяви ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 було розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0152 та 3221886001:02:102:0153.

ОСОБА_1 12 жовтня 2010 року отримано державний акт серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та державний акт серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Новопетрівської сільської ради № 305/2 від 30 березня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок» передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,09 га у масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 729151 від 08 травня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства.

З інформації, наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» № 299 від 22 квітня 2016 року, та наданого ним фрагмента публічної кадастрової карти України межі земельних ділянок з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 і кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», квартал 164 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до вимог статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункт 5 частини першої статті 31 Лісового кодексу України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

З огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін й обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірні земельні ділянки не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами) або шляхом видачі державного акту приватній особі.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісового фонду, безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України та ЛК України є неможливим (аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду сформульовано у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що прокурор пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли він або орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що лісовпорядні роботи з коригуванням меж кварталів 163, 164 Старопетрівського лісництва проводились з серпня по жовтень 2014 року, прокурор звернувся до суду з позовом у травні 2017 року, а повідомлення про початок виконання будівельних робіт на спірних земельних ділянках було подано ОСОБА_1 12 лютого 2018 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та формально погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із спливом позовної давності.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович