Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.06.2019 року у справі №442/2496/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 442/2496/17

провадження № 61-11138св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),

відповідачі: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу, визнання права власності та визнання договору іпотеки недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 (з 06 листопада 2008 року - ОСОБА_3 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просила суд розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було укладено 29 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 (як продавцями квартири) та ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на спірну квартиру; визнати договір іпотеки спірної квартири від 29 квітня 2008 року, зареєстрований у реєстрі за № 1347, недійсним; зняти заборону відчуження спірної квартири, зареєстровану в реєстрі за № 1348.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що їй з чоловіком ОСОБА_6 спірна квартира належала на праві власності, 29 квітня 2008 року вони уклали з ОСОБА_3 договір її купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_3 повинна була оплатити вартість квартири після підписання цього договору, а вони з чоловіком зобов`язувались передати квартиру покупцеві до 30 квітня 2008 року. Однак, після підписання договору ОСОБА_3 так і не передала кошти в рахунок оплати за договором, а вони, відповідно, не передали їй квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (один з продавців квартири) помер.

Як спадкоємець першої черги, який постійно проживав із спадкодавцем, позивач вважається такою, що прийняла спадщину, а тому на почату 2017 року вирішила належно оформити свої спадкові права. Однак, отримавши інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна вона дізналась про наявність іпотеки та заборони на нерухоме майно згідно з договором іпотеки від 29 квітня 2008 року, де іпотекодавцем вказана ОСОБА_3 .

Довідавшись про таке, вона відразу звернулась до ОСОБА_3 з вимогою звільнити належне їй майно від іпотеки та заборони відчуження, на що остання повідомила їй, що після підписання вищевказаного договору купівлі-продажу, вона в цей день уклала з ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11338587000 для отримання коштів для розрахунку з ними, виконання якого і було забезпечено вище згаданим договором іпотеки, про наявність якого відповідач не повідомляла їх, так як планувала швидко погасити кредит, який однак на даний час кредит ще не погашений.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 червня 2017 року (з урахуванням додаткового рішення від 13 вересня 2017 року) позов задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу квартири від 29 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Визнано договір іпотеки (квартири) від 29 квітня 2008 року, зареєстрований у реєстрі за № 1347, недійсним і знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , зареєстровану у реєстрі за № 1348. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задоволення позовних вимог в частині розірвання договору купівлі-продажу спірної квартири суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_3 (покупцем квартири) не було сплачено позивачу ОСОБА_1 (продавцю квартири) вартість спірної квартири за договором її купівлі-продажу, а задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору іпотеки - тим, що на момент передачі спірної квартири в іпотеку ця квартира ОСОБА_3 на праві власності не належала.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 червня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за відсутності правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки не може бути розірваним і договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки таке розірвання безпосередньо стосується прав та інтересів банку, який категорично заперечує позовні вимоги в цілому, а інтереси позивача (її правонаступника) можуть бути захищеними (у разі, якщо покупець квартири ОСОБА_3 дійсно не оплатила вартість купленої нею спірної квартири) у інший спосіб, а саме шляхом стягнення зі згаданої відповідача вартості цієї квартири, тобто у спосіб, який не порушує права та інтереси банку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у зазначеній справі та витребувано її із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 у зазначеній справі.

09 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник вказє, що ОСОБА_3 не передала кошти в рахунок оплати за договором, а продавці, відповідно, не передали їй квартиру, а тому ОСОБА_3 не набула права власності на спірну квартиру, відтак вона не мала права передавати спірну квартиру в іпотеку.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник вказує, що вона не передала кошти в рахунок оплати за договором, а продавці, відповідно, не передали їй квартиру, а тому вона не набула права власності на спірну квартиру, відтак не мала права передавати спірну квартиру в іпотеку.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року АТ «УкрСиббанк» до Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить постанову суду апеляційної інстанції зашити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У вересні2019 року АТ «УкрСиббанк» до Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить постанову суду апеляційної інстанції зашити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно свідоцтвом на право власності на квартиру (будинок) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є власниками квартири АДРЕСА_1 (а. с. 5).

29 квітня 2008 року ОСОБА_1 , ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Згідно пункту 5 даного договору продаж вчинено за 354 171 грн. Оплата проводиться після підписання цього договору за рахунок кредитних коштів про що продавці заявлять письмово.

29 квітня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є вищевказана квартира (а. с. 9).

У пункті 1.1 договору іпотеки зазначено, що вказана квартири належить іпотекодавцю на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а. с. 6).

Відповідно до витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів, на який міститься посилання у договорі іпотеки, квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить відповідачу ОСОБА_3 (а. с. 26)

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла і ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року до участі у справі в якості її правонаступника було залучено ОСОБА_2 (а. с. 137, 157).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 334 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до пунктів 1, 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Державній реєстрації підлягають такі правочини: договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що відповідно до витягу з державного реєстру правочинів від 29 квітня 2008 року предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , яка придбала її у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , тому відсутні правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко