Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 646/8916/17

провадження № 61-43962св18

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач) та Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шуть ОленаГеннадіївна,

представник - ОСОБА_5

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2018 року у складі суддів: Котелевець А. В., Коваленко І. П. та Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 з позовом про визнання недійсним договору даруванняквартири АДРЕСА_1, який було укладено 15 квітня 2010 року між нею та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Вона є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань, матеріально не забезпечена, перебуває у складних життєвих умовах, тому потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги. 15 квітня 2010 року між нею та відповідачем було укладено договір довічного утримання. Оскільки відповідач не виконував взятих на себе обов'язків та не надавав їй матеріальної допомоги вона звернулася до нотаріуса із наміром розірвати цей договір, однак отримала відмову з посиланням на те, що 15 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання.

Крім того, зазначала, що оспорюваний правочин не відповідає її інтересам, іншого майна вона не має і дарувати єдине житло не бажала. Фактична передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором не відбулась. Вона продовжує проживати у вказаній квартирі та самостійно сплачує комунальні послуги.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у цій справі.

05 лютого 2018 року ОСОБА_6 подала до суду заяву про забезпечення позову та просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Заява мотивована тим, що відповідач на підставі договору дарування є власником квартири АДРЕСА_1 та на даний час продовжує проживати у вказаній квартирі. 30 січня 2018 року за її адресою навідалися незнайомі люди та повідомили, що вони прийшли, довідавшись щодо продажу житла за оголошенням в газеті ПреМьер єкспрес від 23 січня 2018 року № 19. Незабезпечення позову шляхом накладення арешту на майно призведе до подальшого відчуження квартири, що призведено до позбавлення її можливості на належне виконання рішення та повернення її житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2018 року ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 про забезпечення позову року залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи свідчать, що спірною є квартира АДРЕСА_1 та вказане майно є предметом договору дарування, який було укладено 15 квітня 2010 року між сторонами, про визнання недійсним якого просить позивач, та дійшов висновку про те, що невжиття таких заходів може призвести до подальшого відчуження майна, що в свою чергу ускладнить виконання можливого рішення суду. Обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Не порушує право власників на користування майном, а лише обмежує право відчуження на час розгляду справи задля збереження майна у власності встановлених осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 вересня 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 серпня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову направити на новий розгляд до Московського районного суду м. Харкова, оскільки постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2018 року ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі скасовано, а справу направлено для розгляду до Московського районного суду м. Харкова.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шуть Олена Геннадіївна, про визнання недійсним договору дарування.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2019 року призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Касаційна скарга мотивована зокрема тим, що у порушення норм частини першої статті 30 ЦПК України суд відкрив провадження у справі без дотримання правил щодо визначення виключної підсудності, оскільки на його думку зазначений позов стосується нерухомого майна.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2 Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваної ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду врахував, що спір виник, з приводу нерухомого майна, спірної квартири АДРЕСА_1.

Вказане майно є предметом договору дарування, укладеного 15 квітня 2010 року між сторонами, про визнання недійсним якого просить позивач.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Відповідно до правил частини першої статті 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

За положеннями частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) зокрема належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Правовий стан нерухомості ґрунтується на необхідності забезпечення особливого стану цих речей, стійкість правовідносин з їх обігу задля чого застосовується окрема реєстрація прав на нерухоме майно та нотаріальна форма правочинів щодо нерухомості.

З метою реалізації забезпечення сталості правовідносин щодо нерухомого майна приймалось декілька законодавчих актів і один з останніх є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частина перша статті 5 цього Закону більш детально визначає перелік об'єктів, розташованих на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Отже, квартира є об'єктом, який відноситься до нерухомого майна, а тому є об'єктом підвищеного законодавчого захисту.

Положення частини першої статті 30 ЦПК України визначає що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.

Приводом у українській літературі вважається підстава (справжня або вигадана), причина яких-небудь дій, вчинків. З приводу чого, якого - у зв'язку з чим-небудь ( Академічний тлумачний словник української мови, том 7 стор. 573).

Відтак, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов'язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, щодо забезпечення позову ОСОБА_2 у вигляді накладення заборони на відчуження спірного нерухомого майна (квартири № 197) на зазначене уваги не звернув та залишив в силі ухвалу суду, яка прийнята з порушенням правил виключної підсудності.

Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Як вбачається з матеріалів справи постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2018 року ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі скасовано, а справу направлено для розгляду до Московського районного суду м. Харкова.

Оскільки заява про забезпечення позову розглянута у день відкриття провадження у справі, то доводи касаційної скарги що про порушення правил виключної підсудності, як виді територіальної підсудності не було заявлено з поважних причин є обґрунтованими.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 обґрунтованими, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2018 року ухваленою з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а заява про забезпечення позову підлягає розгляду судом, у провадженні якого знаходиться справа, тобто Московським районним судом м. Харкова.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що постановою Апеляційного суду Полтавської області від 26 червня 2018 року, скасовано ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі, а справу передано за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року відкрито провадження у цій справі 646/8916/17.

Тому, справа підлягає поверненню до Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судове рішення скасовується з направленням справи Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 6 серпня 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Шуть Олена Геннадіївна - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, про визнання недійсним договору дарування повернути до Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко